Юрій Абросімов – про сучасних жінок, вічне кохання і стереотипи

А ще згодом виявилось, що відомий стиліст-візажист, незважаючи на гучне ім’я, в принципі людина не публічна і на загальне визнання не претендує. Про що власне Юрій Амбросімов і розповів у розмові – про те, як навчався усім тонкощам візажу; про зміни жіночого образу останніх років; про те, які жінки імпонують особисто йому; а ще – про біохімію кохання.

До Ужгорода Юрій Абросімов переїхав уже в достатньо дорослому віці з Кривого Рогу. Про причини переїзду не розповідає, каже – він був зумовлений «певними обставинами». Але вже тоді, коли приїхав на Закарпаття, і робити макіяж, і створювати різноманітні зачіски, а заразом – і дизайнерський одяг – Юрій Абросімов вже вмів.

–  Основи макіяжу я почав освоювати ще у школі, в 4 класі. Щоправда, макіяжем це назвати доволі складно – мова йде скоріше про театральний грим. Справа в тому, що якраз з 4-го класу я був учасником агітбригади, при котрій проводив роботу агіттеатр. А при клубі в той час працювала «шикарна» бібліотека, в якій можна було знайти раритетні книги з мистецтва гриму. Таких цінних з погляду інформації щодо гриму книг я потім не бачив ніде. Оце й були мої перші вчителі: бібліотека, керівник театру Олег Ігнатенко, якому я допомагав виконувати грим акторам (до речі, він був випускником Щукінського театрального училища), а ще – енциклопедичні видання про фауну і флору. Просто я в дитинстві надзвичайно захоплювався біологією, ботанікою, зоологією. Поєднання кольорів в природі і досі вважаю еталоном для наслідування. Тому, коли задаюсь питанням, чи можливо виконати макіяж в тих чи інших кольорах, відкриваю енциклопедію і розглядаю метеликів, акваріумних рибок, жучків, декоративних птахів. У них настільки гарне забарвлення! Звідти можна черпати і черпати.  

Якщо основи макіяжу (спочатку як мистецтва гриму) Юрій Абросімов почав освоювати вже з класу четвертого, то за стрижки «взявся» трохи пізніше – будучи шестикласником. Розповідає, що тоді вже робив зачіски однокласникам, хоча перші свої «шедеври» створював ще коли відвідував дитячий садочок – «тренувався на ляльках». Ось так і повелося: ще зі школи, у гастролях з театром, Юрій Абросімов допомагав гримеру і вивчав по книжках пропорції обличчя людини, анатомічні особливості для кожного з видів спочатку гриму, а затим – і макіяжу. Але, не зважаючи на захоплення мистецтвом візажу, вступив у гірничий технікум у Кривому Розі.

–  Та, і навчаючись у технікумі, театр я не полишав: і актором був, і гримером одночасно. Коли ж закінчив технікум, потрібно було  вирішувати щось із роботою. Працювати гірником я не хотів, тому пішов знову вчитись – у швейне училище, яке й закінчив з професією «кравець жіночого одягу з умінням розкрою». Навіть була думка у дизайнери одягу «податись», але це якраз були часи перебудови. А я з багатодітної родини, фінансових можливостей не було, тому я просто працював декілька років кравцем. У цій же якості приїхав і в Ужгород, але влаштуватись на роботу не міг: тоді без роботи не прописували, а без прописки не давали роботу. Я й вирішив цю проблему по-своєму: вступив на курси будівельника, плиточника й облицювальника, і отримав можливість проживання в гуртожитку. Потім навіть за фахом цим якийсь час працював – на будівництві. Та з певних обставин був вимушений і цю роботу покинути, після чого знову влаштувався кравцем в ательє з пошиву одягу.

Творчим людям, які хочуть займатись і займаються тим, що приносить їм задоволення, а в оточуючий світ – красу, доля, зазвичай, благоволіє. Сталось так і тут: в Ужгороді якраз почали з’являтись перші дизайнери, з однією з яких співпрацював Юрій Абросімов. З нею ж їздив спочатку на Міжнародний показ мод у Севастополі, який потім «переріс» у столичні Тижні мод. Працював спочатку як візажист-перукар, а потім просто як візажист. Хоча до того вже встиг закінчити сільськогосподарський технікум у Мукачеві і отримати фах зооветеринара. Каже – почув, що в Боздоському парку робитимуть зоопарк, і вирішив, що хоче доглядати за тваринами. Але зоопарк так і не відкрили, а от Тижні мод все більше набирали обертів.

– Спочатку їздив на заходи разом із дизайнером, з якою і працював. Ім’я називати не буду – не маю бажання нікого піарити і додавати ваги імені. Тим більше, що вже через короткий час довелось із нею розпрощатись: через непорозуміння з грошима. Є люди, які думають, що всі навкруг будуть раді з ними спілкуватись і працювати, бо у них є якась слава. А я знаю, скільки коштує моя робота, я самодостатня і вільна людина. Тим більше, не люблю, коли мої здобутки люди присвоюють і видають за свої. Оскільки ж і таке мало місце, вирішив працювати сам. Тим не менш, вважаю цю співпрацю хорошою школою – школою брехні і людської підлості. Ще кілька років їздив у Київ, працював на Fashion Weeks як «вільний» візажист. Та ніколи не прагнув слави і світового зізнання – мені цікаво просто робити щось своїми руками і отримувати задоволення, якщо задумане виходить. Вже за кілька років у мене і в Ужгороді з’явилось достатньо роботи і певна затребуваність, тому і полишив постійні поїздки в столицю. Тим більше, що ці переїзди дуже втомлюють, на Тижнях мод доводилось працювати як спринтер на дистанції: за певну кількість часу необхідно робити велику кількість роботи. Тут же я сам собі пан. А ще зрозумів, що задуми всі можу втілити, займаючись з дітьми, то й відкрив свій гурток у ПАДІЮНІ.

Юрій Абросімов називає себе стилістом-візажистом, адже не тільки за потреби робить клієнтам макіяж чи зачіску, але й продумує і втілює образ в цілому. За тривалий час роботи майстер вже встиг «передивитись» велику кількість самих різних жінок, дехто із них згодом навіть ставали йому друзями. Каже: за останні роки і десятиліття жінки дійсно змінились. Хоча, «як біолог і медбрат» зміни ці Юрій не завжди вітає.

– Сьогодні, напевно, вже не залишилось жінок, які б не кричали про емансипацію. І чомусь часто за ознаки емансипації приводяться хибні ознаки, наприклад, паління. Я ж страшезно негативно ставлюсь до жінок, які палять. По-перше, це свідчить про безвольність (і чоловіків це теж стосується). А по-друге – про дурість: палити, ну це теж саме, що пити соляру або смолу. Ні паління, ні те, що жінка сидить за кермом авто, ні брючний костюм в жодному разі не можуть свідчити про емансипацію. Як і те, що жінка сама на себе заробляє: жінки завжди себе забезпечували, і ніхто про це не кричав. Це нормальна модель – чоловічого і жіночого рівноправ’я. А таке поняття, як емансипація, на мою думку взагалі надумане, емансипації в тому вигляді, як її інтерпретують сучасні українські жінки, взагалі не може бути – навіть з погляду фізіології. Чоловіки завжди були фізично  сильнішими, вони завжди більш раціонально мислять. Знаєте, коли можна буде говорити про емансипацію? Коли у жінки не буде потреби виношувати дітей і не буде потреби в інтимних стосунках. Тоді, коли чоловіки не зможуть маніпулювати жінкою на цьому рівні. А поки жінка в цьому плані від чоловіка залежна, тому ні про яку емансипацію не йдеться.

Так само стереотипами і надуманими поняттями називає Юрій Абросімов і сучасні ідеали краси, і загалом будь-які ідеали. При цьому висловлює глибоку упевненість, що ідеалів насправді не існує, і наводить слова славнозвісної Фаїни Раневської: «Не бійтеся бути ідеалом, бо це Вам не до снаги».

– Що значить – ідеал? Поняття краси для кожного різне, і кожен сприймає оточуючий світ по-різному. Хто сказав, що, скажімо, Моцарт і Бетховен – це круто? Я сам почав слухати класичну музику відносно недавно, і так само недавно усвідомив її справжність і гармонію. Хто сказав, що «Чорний квадрат» Малевича – це шедевр художнього мистецтва? Як на мене, він елементарно познущався над людством – «продав» цю картину як щось надзвичайне, насправді просто показавши ажіотажем, навколо неї здійнятим, що за потреби можна продати все. Якщо підготувати для цього вдале підґрунтя. Хто сказав, що за ідеал жінки можна вважати тільки даму високу і худу, з певним об’ємом талії і певним розміром грудей? Це все – дурниці. На Землі немає чітких правил і усталених моделей краси, краса якраз і полягає у різнобарв’ї і різноманітності світу. А всі ці стереотипи «краси» її «законодавці» диктують на власний розсуд, а потім заробляють на цьому гроші. Вже кілька поколінь виховані на «журнальних» і «телевізійних» стереотипах: у мене біля дому є дитячий садок, і я деколи чую розмову маленьких діток. Так вони вже з маленького віку знають поіменно кіно зірок і зірок естради, моделей, бренди одягу, в який вони вдягнені. І навіть пробують їх наслідувати, копіювати модель зовнішності. Ось так і створюється хибний ідеал, надуманий ідеал. І є дуже мало людей, які, всупереч загальному захопленню цими «підробками» навпаки – ними не захоплюються. Я себе відношу до таких юдей, я завжди маю власну думку і маю на це право. І таких самих людей дуже і дуже поважаю.

Приблизно таким же чином говорить Юрій Абросімов і про ідеал жінки. На його переконання, і тут також велику роль відіграють стереотипи. Каже – жінок, наближених до ідеалу (бо ж зовсім вже ідеальних у світі просто не існує) таки зустрічав. Вони – лагідні, гарні, добрі і розумні. Але й тут є «підвох»: від захоплення такою жінкою нічого не залишається вже максимум через років шість, захоплення це зникає, як проходить і кохання. А саме стільки, доводить Юрій Абросімов, і триває кохання.

– Не буває вічного кохання, як би нам цього не хотілось. І це вже навіть ученими доведено. Ну що таке – кохання? Звичайна біохімія, гормональний «жарт»: коли у відповідь на запах однієї людської особини інша реагує сплеском гормонів. В результаті виділяються так звані феромони, котрі людина несвідомо відчуває нюховими рецепторами. Ось і все кохання. І зникає це чарівне почуття, як тільки одна людина до іншої «принюхується», і рецептори вже не реагують на колись такий спокусливий запах. Тоді залишаються чи то обов’язки, чи то звичка, і подальше спільне життя і спілкування колись безтямно закоханих одне в одного людей залежить від свідомості і порядності пари. Людина полігамна від природи, і стосується це як чоловіків, які тою полігамністю нерідко прикривають свої «грішки», так і жінок. Я більше скажу – за все своє життя я не зустрічав ідеальної сімейної пари (та і про ідеал ми говорили вище). На Заході з цим вже якось простіше: ну, нема вже того потягу у подружжя, що був на початку, то й розводяться, не задумуючись. У нас – все складніше: виникає питання, де жити, як далі влаштовувати життя, страх перед невідомим і чимось цілковито новим. Повний набір «відмазок», за яким люди просто ховаються. Сюди ж треба додати спільних дітей. Ну що діти? Діти виросли і пішли, а під одним дахом лишились жити в кращому випадку зовсім чужі люди, в гіршому – вороги. Шлюб стає якоюсь кліткою для худоби. Тому я й не одружився і не збираюсь цього робити.

Юрій Абросімов каже: не виключено, що Ужгород він колись покине. Тут йому не дуже комфортно і не «по рідному». Нарікає, що в силу багатьох обставин, закарпатський менталітет бачить як постійне прагнення вийти з рабів у пани. Або хоча б створювати видимість заможності і достатку, і це – за будь-яку ціну. За роки роботи, каже, бачив багато того, що цю його упевненість тільки укріплювало: і маніпулювання відомими прізвищами, і хизування будинками (машинами, шубами і т.д.) вартістю в десятки і сотні десятків доларів. І тим не менш, більше зустрічав хороших і світлих, добрих і чесних людей. До яких, до речі, завжди звертається на «ти» («якщо клієнтка мого віку або молодша від мене»), пояснюючи це прагненням до рівноправ’я. Тому, якщо записуючись на сеанс до маестро, ви одразу і «без брудершафту» почуєте у слухавку оце його коронне «ти», знайте: це – не ознака неповаги. Це – характерне для Юрія Абросімова звертання, звертання людини, яка усіх представників людства вважає рівними, яка не вірить у кохання і не бажає одружуватись, яка зневажає стереотипи, і яка професійно робить із будь-якої жінки еталон жіночності і краси.

Теги: Абросімов, візаж

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати