Антон Ковач: «Життя і творчість – поняття тотожні. Жити – значить творити, творити – значить жити»

Біографічна довідка

Антон Михайлович Ковач народився 1 січня 1962 року у селі Чумалево Тячівського району. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва у 1981 році, потім – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1986). З 1991 року працює викладачем Ужгородського коледжу мистецтв імені А.Ерделі.

Бере участь у виставках із 1992 року. З 1999 року – член Національної спілки художників України. Багато виставок провів в Україні та за її межами – у Польщі, Словаччині, Німеччині, Угорщині. У 2003 році удостоєний обласної премії імені Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая за розписи у храмі Покрови Пресвятої Богородиці в селі Приборжавське Виноградівського району. Автор-упорядник альбому Адальберта Ерделі. Ілюстрував низку книг поезій та дитячої літератури, виконував реставрацією настінного розпису в Кафедральному католицькому соборі міста Львів (1983) і в греко-католицькій  церкві села Білок Іршавського району (2002–2003 роки). Працює у живописі та графіці. 

– Нещодавно Ти гарно відзначив свій піввіковий  ювілей. Оглядаючись у минуле, ні за чим не жалкуєш, Антоне?

– Питання несподіване. Коли усвідомлюєш себе в часі і готуєш творчий звіт, хочеш, щоб максимально виразитись у тій творчій площині, яку любиш. Готувався до персональної виставки як в Ужгороді, так і у Львові. Спочатку, другого грудня відкрилася виставка в Національному музеї ім. А.Шептицького у Львові, а потім, 19 січня, – у галереї «Ужгород». Навряд чи можу жаліти за чимось. Планував ці події, і вони пройшли на рівні. Оглядаючись глибше у прожите? Можливо, є фактори, що не дали мені більшої реалізації в творчості, але, напевно, так мало статися.

– Як змінювались Твої погляди на мистецтво протягом життя? Спробуй виділити якісь періоди чи етапи.

– Коли я вчився, головним бачив для себе – максимально оволодіти азами ремесла. Без цього, я впевнений, важко шукати і знаходити нові форми в живописі. Багато самостійно опановував, бо вчився на факультеті дизайну, інтер’єру та меблів у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Потім, по закінченні навчання і військової служби, приїхав до Ужгорода, де почалася вже реальна робота в монументальному цеху художнього комбінату. У 1994 році відбулася перша персональна виставка в Ужгороді. Той період був скоріше тягою до декоративного живопису з символічним напрямком. Починаючи з 1998 року, виконував розписами в храмі. Сакральна тема тоді заповнювала чотири роки мого творчого часу. Але я бачив ширше свої прагнення і тому, при можливості, писав етюди на пленері. У місті чи в горах шукав мотиви і відповідно формував палітру. Активні 3–4 роки пленерів в Україні і за кордоном дали мені досвід і реальний погляд на себе зі сторони. Тож якщо виділити періоди,   я б сформував три: 1994–1998; 1998–2008 і 2008–2011. Тепер знову, захотілося попрацювати в декоративно-площинному і навіть  напівабстрактному. Але це тільки експерименти поки що. На виставки я їх не давав, тому що зарано.

– Нині, без сумніву, Ти входиш у десяток найбільш відомих митців краю. Про широке визнання свідчать як Твої численні виставки, так і пленери, що відбуваються вдома і за кордоном, а також різні творчі замовлення.  Чого ще тобі хотілось би досягти?

– Не знаю за якими критеріями формувати першу десятку серед митців. Я ніколи не прагнув бути першим, другим чи десятим. Бути собою, знайти своє  місце є для мене основною метою. Людей, глядачів і колег, зокрема, цікавлять твори яскраві й індивідуальні. Щоб цього досягнути, важливо працювати і щиро ділитися враженнями від прекрасного світу. У будь-якому жанрі завжди знаходиш цікавим для себе щось. Переосмислюючи і роздумуючи після виставки над зробленим, бачу, що багато над чим потрібно працювати, гармонізувати твори як в темі, так і в формі. Розуміння є, енергії ще достатньо, а от часу завжди бракує. Викладацька діяльність забирає його половину.

– Що значить для тебе бути успішним – у мистецтві зокрема, і у житті загалом?

– Успіх для мене, в широкому розумінні, означає в першу чергу визнання творчих здобутків на найвищому рівні – серед колег, мистецтвознавців і колекціонерів. Логічним результатом багаторічної творчої діяльності кожного талановитого митця мали би стати визнання й успіх. Не завжди так трапляється. Себе успішним не вважаю. Прагну скоріше до тихої творчої атмосфери, де потрібно зв’язати у вузлик власні ідеї. У житті дещо вдалося досягти: родина – під дахом власного будинку; батьки, славити Бога, живі. І ще хочеться багато зробити. Це основне.

– Ти у постійному творчому пошуку, талановито імпровізуєш, працюєш у різних видах і жанрах образотворчого мистецтв.  Це пошук себе у мистецтві, намагання догодити смакам шанувальників, чи щось інше?

– Коли я бачу власні твори на виставці, зокрема тепер, то бачу дійсно різні форми і колористику. Всі вони – результат творчого пошуку. Я  працюю у різних жанрах: портрет, пейзаж, натюрморт – як привід до розмови про форми. Коли є замовлення, то тут іде компроміс із людиною, яка хоче твір від автора до власного смаку. Але коли я працюю для себе, то тут визначальним є власне розуміння форми і кольору. Коли бачу, наскільки цікавим є світ мистецтва, то, звичайно, не утримуюсь від спокуси експериментів і випробувань. На все це потрібно багато часу і підготовки,  тому період розтягується на місяці і навіть на роки. Ескізи і почерки зберігають ідею, і я знову повертаюся до старої теми, але в новій формі. Тепер триває процес осмислення і відтворення по новому тих образів. Хоча новим нині назвати важко будь-що з того, що ми бачимо на виставках. Чим більше бачиш, тим більше це розумієш.

–  Яке Твоє життєве і творче кредо?

– Відповідь на це запитання і проста і складна. Життя і творчість – поняття тотожні. Жити – значить творити. Творити – значить жити. Можливо, так я би сказав. Процес важливіший за результат. Дух сильніший за матерію.

– Уже майже двадцять років Ти викладаєш фахові дисципліни в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А.Ерделі та сім років – у Закарпатському художньому інституті, добре знаєш історію мистецтва  як світового, так і нашого краю. Твій погляд на минуле і сучасне мистецтво Закарпаття. У якому напрямку воно рухається?

– Робота у навчальних закладах є цікавою і корисною для творчої особистості. Щоб мати високий рівень інтелекту, потрібно читати й аналізувати інформацію як про сучасний стан мистецтва, так і минулих часів. Основу образотворчої культури Закарпаття заклали Й.Бокшай і А.Ерделі, що дало нам цілу плеяду визнаних майстрів. Ще й нині сила їхнього таланту діє на свідомість сучасників, і тому закарпатський живопис знають добре за межами нашого краю. Але новий час потребує нового мистецтва. А мистецтво – свободи. Художники по-різному розуміють цю свободу. Одні поривають з корінням і шукають себе в абстрактному, інші продовжують традицію, не додаючи нового в розвиток. Дві крайності. Тепер, коли випускники інституту шукають своє місце в цьому процесі, важливо не розірвати зв’язок поколінь.

Виставка молодих митців, що експонувалась нещодавно в галереї «Ужгород», привела до гострої дискусії. Критика була справедливою, хоча бажано вести розмову публічно, достойнішими способами.

В Україні, як і в Європі, сучасне мистецтво давно зайняло місце у виставкових залах і галереях своє місце. Кожний обирає власний підхід і формується під впливом того чи іншого напрямку. Ображати один одного публічно за обраний напрямок у мистецтві не  варто, бо це не прикрашає нас. Є приклади, коли сучасне мистецтво має і тему, і форму високого рівня. На жаль, багато розраховано на спекуляцію та епатаж. Як шанувальники мистецтва, так і фахівці повинні розуміти ці нові починання. Треба ходити на виставки, читати аналітичні статті досвідчених мистецтвознавців, дискутувати і прислухатись до їхньої думки. Тоді й будемо бачити мистецтво, яке сповнить  душу людини позитивними емоціями.  

– Мистецтво завжди було, є і буде вагомою складовою часткою культури загалом, значною мірою формувало і визначало її. Якою нині є роль митця у суспільстві?

– Наш час і проблеми в суспільстві ускладнюють можливості впливу митця на смак пересічної людини. Думаю, потрібно дбати про естетичне виховання молоді і дітей. Театр і мистецтво має відігравати важливу роль у цьому процесі. Викладаючи і спілкуючись із молоддю, дивлюсь, як вони мало читають і цікавляться мистецькими новинками в Україні і світі. Хоча тепер можливості значно кращі, ніж раніше. Інтернет і соціальна мережа до послуг усіх, хто прагне бути в курсі подій і знаходить своє місце в мистецтві. Суспільство в основному займається виживанням.  А ті, хто з багатих, тішаться життям по-своєму. Розшарування триває, і роль культури зростає.

– Як, на Твій погляд, повинні складатись відносини між митцем і суспільством? Як вони складаються у тебе?

– Це питання продовжує проблему попереднього. У мене зараз особливо проблем немає. Бачу сприйняття того духовного продукту, що творю шанувальникам моєї творчості. Тобто, якщо якісний цей продукт, то споживач на нього є. Інша справа, що людей цих замало. Багато їх ніколи не було, і не може бути. Виставки мої відвідують і приємно мені бачити  не пустий зал. Значить, свою роль я виконую. Дарую своїми творами радість людям. Будемо сподіватись, що і надалі потреба ця до мистецтва подарує нам надію на духовне суспільство.

Теги: Антон Ковач, мистецтво, художник

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати