Іподром, жаб’ячі лапки, могила Еліс Віндзор... (ФОТО)

Реметянці справді мають чим пишатися, і не лише через те, що селу понад 550 років. У свій час воно було навіть більшим, ніж Перечин, мало статус селища, тут функціонувала ливарня, згодом – кінний завод та … іподром. На скачки заїжджали високоповажні (навіть вінценосні) особи, у маєтках аристократії щотижня проводилися бали. І навіть прості селяни тут були, вибачте за тавтологію, не прості. Досі в Тур’їх Реметах трапляються суто французькі прізвища. Кажуть, це нащадки … наполеонівських офіцерів!   

Легендарний поштар і сліди наполеонівців 

У селі свою історію знають і бережуть. Більше того – детально досліджують, знаходячи все нові й нові цікавинки. «Настав час туристичний маршрут відкривати. Бо сама романтична історія нашого поштаря Федора Фекете та його монумент чого варті!» – розповідає голова с. Тур’ї Ремети Михайло Біган. Справді, на Закарпатті Фекете поступається популярністю хіба що мультиплікаційному «почтальйону Пєчкіну». Туристи, які відпочивали в санаторіях неподалік, ще за радянських часів намагалися відвідати Ремети й побачити барельєф поштарю, що розмістили на стіні давньої церкви 17 століття. Ознайомлюючись детальніше з життєписом однорукого Фекете, дивуєшся. Громада дуже довіряла поштарю, котрий мав відрубану руку (швидше за все, через крадіжку), і той ходив за поштою та чималими грошима пішки аж до Ужгорода й ніколи не стратив ні копійки. Тож після смерті заслужено отримав пам’ятник: люди вилили його за власні гроші та ще й встановили на церкві (Свято-Михайлівський храм) – що може бути більш почесним?!      

«І маємо ще багато унікального! – додає Михайло Біган. – Вся Україна знає, що саме тут готують французький делікатес – жаб’ячі лапки. Нас навіть жартівливо жаб’ярами почали називати». Що цыкаво, коріння таких жабоїдних традицій пов’язують із... Наполеоном! Перша версія – що вже дуже до душі солдатам припали тутешні ґаздині, тож віддячуючи за гостинність, французи навчили закарпаток премудростям приготування жаб’ячих лапок. Також розповідають, що коли Наполеон програв під Ватерлоо, офіцерів його армії (як неблагонадійний елемент) розселили від гріха якнайдалі закутками Європи. Й нібито дехто потрапив і в Ремети. Письмових згадок про це не збереглося, але чудовим доказом є, по-перше, ті ж кулінарні жаб’ячі традиції, а, по-друге, суто французькі прізвища, як-от Роля, Біган та інші.   

А Геракл в Ужгородському замку – з Ремет! 

Та й не поштарем і жабами єдиними. Село у 19 столітті й понині відрізнялося від решти через те, що тут була така собі міні-Європа. Після відкриття у 1809 році ливарного цеху в Реметах почали селитися спеціалісти з Австрії, Німеччини, Угорщини, покращуючи сільський побут та приносячи власні традиції. І вже за кілька років цех виробляв не лише предмети побуту (огорожі, хрести, печі), а й справжні витвори мистецтва. Ось узяти бодай статуї Геракла і Гермеса, що в Ужгородському замку: їхні двійники можна побачити також у словацькому місті Сніна! Про це та інше з історії села можна прочитати в книзі журналіста й письменника Юлія Кула. А багато інформації Кулу давав уже покійний Антон Петер – без перебільшення, людина-енциклопедія, котрий знав про Турянську долину та її мешканців майже все.  

Саме Антон Борисович колись відзначав, що Реметам новий поштовх до розвику дав заснований на місці закритої у 1871 році ливарні «жеребчинець» – кінний завод, де вирощували як промислових, так і скакових коней. На окраїні села навіть іподром з трибуною звели. А Тур’ї Ремети стали основним місцем тусовки аристократії, коневодів із різних країн та технарів-спеціалістів, які повинні були забезпечувати потреби об’єкта й згодом будувати вузькоколійку. Розмах конезаводу вражає. Незважаючи на те, що від іподрому нічого не залишилося, екскурсія тими місцями (а також мальовничим урочищем Розтоки, яке все ж привітніше влітку) і багато світлин (передала селу іноземка, онука власника заводу!) дозволяють проникнутися казковою атмосферою…      

Підприємець, краєзнавець і поціновувач старожитностей Тарас ВОРОТНЯК додає до списків історичного спадку і туристичних принад ще одну – показує надгробок біля церкви, де похована англійка… з королівського роду Віндзорів. «Звідки тут узялися Віндзори, достеменно не відомо. Правдоподібно звучить здогад про те, що це якось пов’язано з іподромом та конями. Адже англійці – найкращі коневоди та жокеї. Тож, можливо, хтось із королівського роду завітав на скачки, хотів придба-ти чи продати племінного скакуна, і тут сталося нещастя. На могилі вказано: Еліс Віндзор – 1853 –1858. Дивина, адже дітей до 16 років не ховали не те що біля церкви, а й на цвинтарях – лише в крайніх випадках! Тобто це може означати, що дівчинка справді особлива. Ми вже подали запит в архіви у Берегові, щоб дізнатися про її батьків. І якщо це справді вінценосні Віндзори – будемо направляти листа королеві Англії, щоб вона знала, що є в Україні могилка її родички й за нею належним чином доглядають… » 

Газ, ріки, медицина, аморальні жаб’ярі 

Після такого екскурсу в минувшину якось не хочеться опускатися на грішну землю. Але село живе не лише історією та краєзнавством. Не обходиться без проблем. Торік навіть день села не проводили, адже всіх газових негараздів не вирішили. Ця справа тягнеться більше 2 років. Ще у 2010-му держава та область виконали всі зобов’язання: до села газ дотягнули, запустили перші 4 будинки. Але просуванню справи завадила спершу аварія в системі подачі, згодом – позиція Перечинського представництва «Закарпатгазу» (мовляв, невигідно подавати газ на 4 будинки), а потім – принциповість підрядника, який вимагав, щоб усі мешканці оплатили свою частку вартості газових робіт (2300 грн., поділені на 3 виплати). Лише позика від уродженця Ремет Роберта Горвата дозволила задобрити підрядника, і 50 будинків (перша черга проекту) уже мають газ понад рік. У сільраді кажуть, що за 2011-й зробили чимало: головне – папери, які вже готові, тож запуск другої черги близько.  

Ще одне серйозне питання, яке потребує особливої уваги і фінансових вливань, – протипаводкові заходи. Дві річки у населеному пункті – подвійна небезпека великої води. Тож є сподівання, що «межи-річчя» включать до протипаводкової програми «Тиса» і виділять кошти хоча б на ділянку неподалік школи та житлового сектору. Сутужно селянам і після ліквідування дільничної лікарні. Й хоча на об’єкт витрачалися великі фінанси, а його закриття дозволило вивільнити певну кількість коштів, амбулаторії сімейної медицини та одній швидкій допомозі (обслуговують Ремети, плюс ще 5 сіл) важко оперативно реагувати на медичні потреби. А старші люди, котрі потребують стаціонарного лікування, неохоче згоджуються лягати в райлікарню: і самим добиратися далеко, і родичам відвідувати й підгодовувати важко…    

Крім того, жаби та їхні лапки стали не лише род-зинкою, а й головним болем Ремет. Бо екологи б’ють на сполох, стверджуючи, що, по-перше, цей вид жабок рідкісний і нині під загрозою. А, по-друге, – «жорстокість під час відділення їстівних частин». І якщо небезпеку вимирання квакалок ще якось заперечують, то щодо жорстокості… Навіть мати-героїня, у якої брав інтерв’ю, зазначила: «А жабкам живим ніжки відрізають й відпускають: не мають жаб’ярі часу, аби умертвити нещасне створіннячко...»  

Утім, незважаючи на певні негаразди (з прокльонами екологів включно), селяни намагаються не падати духом. Це переважно хазяйновиті люди, які не сидять склавши руки. Й коли не знаходять роботи вдома, їдуть до Перечина та Ужгорода (Роберт Горват надав можливість працевлаштування у «Дасторі» не одному земляку).

Тарас Ващук, "Закарпатська правда"

Село знаходиться у Турянській долині (благородних тварин турів на цих територіях не стало ще у 13 столітті). Населення – 3300. Назва (за реалістичною версією) походить від р. Тур’ї та печери Ремете (монах-відлюдник). Село у свій час відмовилося від статусу селища: ніяких привілеїв, лише більші податки. Серед відомих Реметянців: будитель Іван Сільвай (18 років був священиком у селі), його син Сіон Сільвай (митець, композитор, різьбяр), Іван Мураній (член-кореспондент Угорської академії наук, математик, мовознавець, перекладач), талановиті нащадки Федора Фекете: Юзуф, Володимир та Іван, Олександр Рот (доктор філологічних наук) та багато інших.

Теги: Тур’ї Ремети, Фекете, жаб’ячі лапки

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати