Як знайшли масові поховання бійців Карпатської України (ФОТО)

72 роки тому на землях Закарпаття з ініціативи Августина Волошина було проголошено українську незалежну державу, яка стала символом національних прагнень української громадськості краю.

Військовим органом Карпатської України була мілітарна організація "Карпатська Січ", початки якої сягають листопада 1938 року. Саме тоді за активної участі Організації Українських Націоналістів на Закарпатті було створене напіввійськове формування під назвою "Організація народної самооборони Карпатська Січ".

Його основним завданням був захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів. Велику роль в утворенні Карпатської Січі відіграли вихідці з Галичини, які за завданням ОУН були направленні в Карпатську Україну для підтримки національного руху.

Трагічні дні для Карпатської України настали в середині березня 1939 р., коли Угорщина продовжила окупацію Закарпаття.

Після відступу Чехословацького війська основним супротивником регулярній і добре озброєній гортистській армії стали малочисленні загони Карпатської Січі.

На жаль, бойовий вишкіл січовиків був дуже низьким. Як згадує у своїх спогадах учасник подій В. Бірчак, коли він запитав знайомого старшину "Яка наша сила?", той відповів "Діти! Я роздав їм кріси, вони похапали і біжать, але амуніції не беруть. Перший раз у житті мають кріси у руках. Коли я їм роздав гранати, на цілу сотню тільки один умів обходитися з ними й їх кидати..."

Найбільша битва розгорнулась 15 березня на Красному полі - рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В цьому бою загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців.

 

Добровольці Карпатської Січі в строю. Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

На центральному напрямі бої відбулися в Чинадієві, на околиці міст Сваляви та Іршави. Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято біля 300 чоловік.

В боях по лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан.

18 березня 1939 р. останні захисники Карпатської України припинили опір.

Як свідчать дослідження, частину захоплених в полон січовиків - вихідців з Галичини, угорці передали полякам.

17 березня 1939 року полонених 7-8 колонами по 70-80 осіб жандарми і гонведи привели на Верецький перевал. На новоутвореному кордоні Угорщини з Польщею угорські конвоїри передали карпатських січовиків польській прикордонній службі.

Польські прикордонники спочатку розмістили полонених у казармах. Наступного ранку, знову поділивши їх на колони, галичан відконвоювали вздовж лінії кордону ліворуч і праворуч на півтора-два кілометри і розстріляли над закарпатськими селами Нова Розтока і Верб'яж та між Петросовцею, Жупанами й Лазами. Зокрема, свідком цих подій був тодішній директор Верб'язької школи Іван Гетроці. 

 
 Колона карпатських січовиків марширує поблизу будівлі Головної Команди Карпатської Січі в Хусті перед відправкою на фронт. 14-15 березня 1939 р. Більше фото дивіться у розділі "Артефакти" 

Чутка про розстріл полонених січовиків-галичан змусила сільського священика Дмитра Ревицького звернутися до органів влади у Нижніх Воротах за дозволом поховати тіла розстріляних. Як доказ - священик приніс гільзи польських патронів.

Було створено відповідну комісію, до складу якої, крім угорських і польських офіцерів, увійшли священик  Д. Ревицький, а також старости сіл Верб'яж і Нова Розтока. Убитих січовиків поховали на Верецькому перевалі, за кілька метрів від лінії тодішнього кордону. На братській могилі поставили дерев'яний хрест.

Інші групи січовиків було розстріляно праворуч від перевалу з боку Глухівського верху та поблизу глибокої долини. Староста села Нова Розтока Юрій Голянич організував людей для поховання стрільців.

Згідно зі свідченнями Івана Джугля, який проживав неподалік місця розстрілу, січовики були одягнуті у військовий та цивільний одяг. За його словамиє, тут було убито 230 вояків Карпатської Січі.

Таким чином загальна кількість січовиків, розстріляних на Верецькому перевалі, могла становити від 500 до 600 осіб.

 
Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня (неподалік нинішнього автошляху з Рахова до Івано-Франківська). Березень, 1939 р. 

Про страшну долю галичан згадував у своїх творах редактор щоденної газети Карпатської України "Нова свобода" Василь Гренджа-Донський:

"За Ясіня-Репеговом, на польському кордоні, за митницею на Татарському перевалі очікувала мішана мадярсько-польська комісія, щоб перебрати полонених січовиків-галичан. Незабаром привели 30 січовиків, зловлених по горах Гуцульщини, а кількох із в'язниць.

Були вони пов'язані, в страшний спосіб збиті не тільки тими, що їх зловили, але й самими вояками, що їх ескортували... Галичан відвели на півтора кілометра далі у ліс, яким проходила фронтова бойова лінія за світової війни. Тут їх розіп'яли на деревах.

По-перш поприв'язували їм руки заржавілим колючим дротом, що знайшли в старій фронтовій лінії, відтак розіп'яті руки й ноги поприбивали залізними скобами та великими цвяхами, що ними прибивають рейки на залізницях. Над розіп'ятими, але ще живими героями почали мадяри і поляки знущатись, плюючи їм у вічі та б'ючи їх рушницями. Відтак гонведи... одного за другим розстрілювали...

"В Тячеві, при допомозі польського шпигуна Пінязя, мадяри порозділювали галичан, щоб відтак передати їх полякам.

Виснажених голодом, бо протягом п'ятьох днів у тячівській в'язниці не дали їм нічогісько їсти, змасакровані до каліцтва, без одягу, бо стягнули з них усе - плащі, блюзи, черевики..., - мадяри посадили на вантажне авто, пов'язали руки, поприв'язували один до одного і проти вітру в холоді дня 23-го березня вивезли їх під польську границю і під горою Татарівкою передали полякам.

Тут уже на них чекали польські кулемети, і на очах мадярів всіх їх розстріляли..."

13 березня 1939 року. Москвофільська листівка про те, що краще бути изнасилов/окупованим Угорщиною, ніж українізованим. Згаданий наприкінці "Вождь" Степан Фенцик створив в 1938 році в Ужгороді "Русскую Національную Гвардію Чернорубашечниковъ", а в 1945-ому був розстріляний владою УРСР за співпрацею з угорськими шовіністами

Такі дії поляків пояснюються тим, що більшість розстріляних на Верецькому перевалі галичан були членами і симпатиками ОУН, а отже - потенційними противниками польської окупаційної влади.

Впродовж тривалого часу місця поховань січовиків були об'єктами пам'яті місцевого населення. По-новому тема Карпатської України ожила в часи проголошення Української незалежності.

Проте, незважаючи на певні старання ентузіастів, усі місця поховань січовиків до сьогодні достеменно не встановлені.

2008: ДОСЛІДЖЕННЯ БРАТСЬКОЇ МОГИЛИ БІЛЯ СЕЛА ВЕРБ'ЯЖ

Саме тому у жовтні-листопаді 2008 р. Комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій "Доля" за дорученням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій провело пошук місць поховань вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі.

Дослідження проводилися в околиці сіл Жупани Сколівського р-ну Львівської області та Верб'яж Воловецького р-ну Закарпатської області.

Після вивчення інформації, зібраної серед місцевого населення, було встановлено, що біля колишнього с. Нова Розтока (у грудні 1966 р. згідно з рішенням Закарпатського облвиконкому воно включене до складу с. Верб'яж) знаходилося три могили січовиків.

За словами Ганни Кробинець (1925 р.н.), на найбільшій із них, розташованій в ур. Купиновата, стояв дерев'яний хрест.

За її свідченнями, полонених січовиків конвоювали на перевал колоною. Більшість із них були молоді хлопці віком 17-18 років, одягнуті як у військові однострої, так і цивільний одяг, без поясів і шнурівок на взутті.

Ексгумаційні дослідження поховання біля села Верб'яж. 2008 рік. Фото КП "Доля"

З ініціативи місцевого священика місцеві селяни зносили вбитих у великі братські могили. Яма в ур. Купиновата була заповнена до верху і тому лише злегка прикрита землею. Весною, після того як зійшов сніг, дикі свині розрили поховання. Аби запобігти цьому, люди насипали над могилою невеликий курган.

У зв'язку з тим, що за станом здоров'я інформатор не змогла показати названі місця, поховань пошуковій групі КП ЛОР "Доля" вдалося відшукати лише один із трьох згаданих об'єктів.

Поховання знаходилося на відстані біля 1,5 км на північний захід від угорського монументу, збудованого в пам'ять 1100-річниці приходу угрів у Карпатську низовину, та біля 500 м в цьому ж напрямі від символічної могили, насипаної на поч. 1990-х рр. в честь розстріляних стрільців Карпатської України. 

Поховання розташовувалося на невеликій терасі південно-західного схилу Верецького хребта в ур. "Талабучина долинка". На відстані біля 30 м вище нього пролягає дорога, яка розмежовує Закарпатську і Львівську області.

За адміністративно-територіальним поділом зазначена територія відноситься до земель Верб'язької сільської ради Воловецького р-ну Закарпатської обл.

Місце поховання виділялося ледь помітним заглибленням прямокутної форми, яке утворилося в результаті просідання землі. Розміри ями складали: ширина - 1,5 м, довжина - 3 м і глибина від сучасної поверхні до рівня залягання людських останків - 1,2 м.

Згідно з  методикою, прописаною в "Тимчасовому порядку здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання", роботи з розкриття могили здійснювалися вручну, горизонтальними пластами. Розчищення останків проводилося за допомогою ножів і щіток.
 
 
Суглинковато-кам'янисте заповнення ями вирізнялося меншою щільністю ґрунту і перемішаністю стратиграфічних нашарувань. Людські остеологічні залишки виявлено на глибині 1,2-1,4 від сучасної поверхні.

Тіла були хаотично скинуті в яму, перекриваючи один одного. Стан збереження кісткової тканини поганий: в результаті кислотних властивостей суглинковатого ґрунту вона набула темно-бурого кольору, частково втратила міцність, а в окремих випадках напіврозклалася. Певного порядку, за яким тіла покладалися в яму, не спостерігалося, однак більшість із них була розташована вздовж довгих стін котловану.

Аналіз остеологічного і речового матеріалів засвідчує, що у могилі були поховані здебільшого молоді люди, одягнуті у теплий, сукняно-шерстяний одяг цивільного і військового крою.

Знайдено залишки шкіряних поясних ременів, а в одному випадку - рештки офіцерської портупеї. На ногах збереглися чоботи і черевики військового зразка з кованими підошвами. У черевиках немає шнурівок, на що вказувала і очевидець подій п. Ганна Кробинець.

14 вересня 2009 року. Перепоховання останків бійців Карпатської Січі, виявлених біля Верб'яжа 

Особливої уваги заслуговує один з убитих січовиків. Його останок лежав у куті ями. Через поганий стан збереження кісткової тканини вік людини приблизно визначено в межах 35-50 років. Чоловік був одягнутий у військовий одяг, на ногах - шкіряні чоботи з кованими підошвами.

Серед особистих речей - залишки офіцерського ременя портупейного типу, мідний обручальний перстень, монети чехословацької республіки, а також кишеньковий годинник швейцарської фірми "Union Gorlogere".

Результати досліджень дозволяють припустити, що похований був старшиною, який очевидно міг приймати участь ще у боях Першої Світової війни і за завданням ОУН був скерований на Закарпаття для вишколу молодих стрільців.

На жаль, встановити його особу не вдалося, оскільки сподівання виявити хоча б ініціали на годиннику не виправдалися.

 

Особисті речі загиблих

Комплекс інших предметів, виявлених під час ексгумаційних досліджень, складається із фрагментів шкіряних поясних ременів, двох складних кишенькових ножів,  пластмасового гребеня "The Star", решток зубної щітки з клеймом "Rekord. Parfumerie Mukačevo", двох дзеркал, залишків ліхтарика, ґудзиків від верхнього і нижнього одягу, окремих монет та двох гаманців з монетами Чехословацької республіки міжвоєнного періоду. Хронологія останніх охоплює 1922-1938 роки.

Невелику групу знахідок складають фрагменти предметів, функціональне призначення яких встановити важко. Ймовірно, вони використовувалися як шпильки або застібки до одягу.

Загальна кількість виявлених в досліджуваному об'єкті людських останків складає 10 осіб. Санітарний характер поховання, розташування в поховальній ямі скелетів, різнобій у обмундируванні, численний супровідний матеріал (залишки одягу, взуття, особисті речі тощо) свідчать, що на Верецькому перевалі виявлено поховання людей, які загинули насильницькою смертю в холодну пору року не раніше другої половини 1938 р.

Чехословацькі монети 1930-их років, знайдені у братській могилі біля с.Верб'яж

Як свідчать знайдені під час розкопок матеріали, а також вищенаведені літературні відомості, це були вояки Карпатської Січі - галичани, розстріляні на Верецькому перевалі у березні 1939 р.

Через поганий стан кісткового матеріалу слідів кульових поранень простежити не вдалося. Серед останків не було знайдено також й самих куль. Це можна пояснити тим, що розстріли проводилися з близької відстані із гвинтівок і кулеметів, набої яких мають велику потужність, а тому кулі "прошивали" тіло навиліт, не зупиняючись у ньому.

2010: ДОСЛІДЖЕННЯ ПОХОВАННЯ БІЛЯ СЕЛА ЛАЗИ

За словами мешканців с. Верб'яж, ще одне поховання січовиків Карпатської України знаходилося на хребті між селами Жупани Львівської та Лази Закарпатської області (Воловецький район).

У 2008 р. ця інформація перевірялася пошуком захоронення з боку с. Жупани. Незважаючи на детальне обстеження указаної жителями цього села ділянки, бажаних результатів отримано не було.

У 2010 р. було прийнято рішення зібрати дані про місцезнаходження могили серед жителів с. Лази. З допомогою місцевого органу самоврядування - Лазівської сільської ради, вдалося відшукати свідка розстрілів січовиків, місцевого мешканця Михайла Ґриґу 1922 року народження.

Він розповів, що події в околицях с. Лази відбувалися 25 або 26 березня 1939 р. (за іншими даними, 18 березня). В післяобідню пору у селі почули, як на новому польсько-угорському кордоні почали стріляли з вогнепальної зброї.

2010 рік. Михайло Ґриґа - очевидець подій 1939-го, який показав місце поховання бійців Карпатської Січі. Фото КП "Доля"

На другий день, незважаючи на небезпеку для життя, Михайло з товаришем піднялися на хребет і побачили у старому австрійському капонірі з часів Першої світової війни нашвидкуруч прикопані тіла січовиків.

Як розповів М. Ґриґа, це місце залишилося неторканим до сьогодні. У 1990 р. в пам'ять про ці події з ініціативи громади с. Жупани на хребті між Жупанами і Лазами було насипано символічну могилу і поставлено хрест із написом:

"На цьому місці 18.03.1939 р. польськими пограничниками було розстріляно і похоронено 21 стрільця Карпатської Січі, котрі відстоювали незалежність від Угорщини Карпатської України, очолюваної Августином Волошиним. Слава героям. с. Жупаня. 1990".

На жаль, відшукати розташовану неподалік могилу і належно перепоховати останки січовиків так ніхто й не спробував...

Для транспортування очевидця подій на гірський хребет було використано сільську підводу. Михайло Ґриґа показав приблизне місце розташування могили.

Об'єкт мав знаходитися на північно-східній околиці села, на відстані біля 1,5 км від його краю.

Роботи ускладнювалися тим, що у 1950-их роках, під час очищення вершини хребта під сільськогосподарські угіддя сюди згорнули різноманітні кущі та хмиз. Таким чином на місці капоніра, про який розказував М. Ґриґа, утворився земляний вал, частково знівелювавши вигляд первісної поверхні.

Для встановлення місцерозташування об'єкта на указаній території було закладено біля 20-ти шурфів.

 
Дослідження місця поховання біля села Лази 

Встановлено, що стратиграфія нашарувань на цій ділянці складає наступне: під дерновим шаром до глибини 0,3-0,5 м залягав шар суглинку з численними вкрапленнями каменю. Нижче - кам'янистий материк.

Дещо іншою вона виглядала на невеличкій площадці, яка віддалено нагадувала залишки капоніра. Зокрема глибина залягання материка тут була простежена на відмітці 1 м від сучасної поверхні. Материкова поверхня виглядала рівною і добре втрамбованою.

Більш детальне вивчення цієї ділянки дозволили ствердити, що найімовірніше саме тут знаходяться залишки об'єкта, про який розказував свідок подій - артилерійського капоніра періоду Першої світової війни. І хоча його північна частина була перекрита земляним валом, південний край простежувався досить добре.

Закладення в його межах кількох шурфів дало позитивний результат - в одному із них на глибині 0,5 м від сучасної поверхні було знайдено людські скелетовані залишки.

 
 
Ознаки масового поховання у розвідковому шурфі

Незважаючи на невеликі розміри шурфа (1х1м) вдалося натрапити на нижні кінцівки (ноги) не менш як 3 осіб. Наявність на них залишків армійського взуття чехословацького зразка та хаотичність розташування дозволяє стверджувати, що тіла були скинуті в яму без будь-якого порядку і можуть належати розстріляним захисникам Карпатської України.

За попередніми припущеннями знайдений об'єкт класифікується як масове поховання санітарного типу, в якому може знаходитися біля 20 людських останків.

Після опису та фотофіксації виявленого матеріалу шурф було засипано. Проведення ексгумації та перепоховання остеологічних залишків заплановані на 2011 рік.

Таким чином, в результаті проведених КП ЛОР "Доля" досліджень на Верецькому перевалі було виявлено одне з поховань Карпатських січовиків і знайдено вірогідне місце ще одного поховання.

Подальші пошукові роботи дадуть можливість не тільки віднайти інші місця захоронень, а й дати відповідь на дискусійні питання про події, які відбулися на Верецькому перевалі у середині березня 1939 року.

Теги: поховання, верецький перевал, Карпатська Україна, Волошин

54 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати