В’ячеслав Домніцький: "Суддя завжди між двома вогнями!"

Чому люди чекають на розгляд своїх судових справ роками? У яких умовах сьогодні працюють суди, скільки справ упродовж року проходить через них, скільки хабарників серед служителів Феміди, а також про те, чому мало суддів-пенсіонерів – про все це з нагоди професійного свята розмова в  інтерв'ю голови Ужгородського міськрайонного суду В'ячеслава Домніцького.

"Ця робота витягує з людини всі соки"

– В'ячеславе Вікторовичу, яким був ваш шлях до професії? У дитинстві, як і всі юнаки того часу, не мріяли стати космонавтом чи підкорювати БАМ?

– У дитинстві я мріяв стати залізничником, тому після школи закінчив залізничне училище і з півроку працював за фахом. Але після армії вступив на юридичний, ще за півроку став суддею – і вже 25 років поспіль займаюся цією справою. Відверто кажучи, іншої роботи собі й не уявляю. А чверть століття – це немало, особливо враховуючи специфіку нашої роботи. Якщо звернете увагу, дуже мало суддів-пенсіонерів...

– Чому?

– Ця робота з людини всі соки витягує. Може, кілька суддів після виходу на пенсію здорові й намагаються щось робити. Дуже важко працювати в цих умовах, велике навантаження і, в першу чергу, психологічне. Суддя завжди між двома вогнями, між двома різними думками, позиціями, між двома різними правдами...

– Яке би суддя не ухвалив рішення, хай воно буде сто разів законне, але все одно одній із сторін не догодиш...

– Так воно і є, кожна сторона стверджує, що має рацію, і яке би рішення не ухвалив суддя, все одно буде переможений, і він, можливо, звинувачуватиме у своїх проблемах саме суддю. Як кажуть у народі: хто стягнув гроші? Суд. Хто заборгованість по комунальних платежах присудив повернути? Суд. І так далі. Чимало негативних асоціацій у людей пов'язані саме з судовою системою – така наша робота, така наша доля.

Судді тонуть у матеріалах

– В'ячеславе Вікторовичу, 25 років у судовій системі – час величезний. Якщо глобально подивитися на цей період з точки зору існування судової системи, щось кардинально змінилося?

– Коли я починав працювати, існувала судова система Радянського Союзу. Вона діяла стабільно та ефективно і була кардинально відмінною від нинішньої. Навантаження на суддів тоді було меншим. Зі змінами в державному устрої відбулися зміни і в судовій системі. Найперше – різко зросло навантаження, причому часто-густо безпідс¬тавно, бо чимало справ не мали б направлятися до суду.

– Це так, як свого часу на вас "повісили" розгляд всіх адмініст¬ративних матеріалів по лінії Державтоінспекції?

– Так. І, чесно кажучи, два роки тому, коли ДАІ перестала нам направляти всі свої матеріали, певною мірою полегшало. Хоча я вважаю, що від самого початку постановка питання була неправильною: як на мене, варто було раніше подумати про те, що не треба направляти абсолютно всі матеріали ДАІ до суду. Якщо є спори – тоді надсилати для розгляду, коли ж безспірно є порушення правил дорожнього руху, коли людина визнає свою вину і готова сплатити штраф чи відшкодувати заподіяну шкоду, тоді міг би сам працівник ДАІ приймати рішення. Суди виявилися не готовими до кардинального збільшення кількості справ, і навіть мова не про те, що ми не справлялися. Проблема в даному випадку була в тім, що не існувало належної співпраці між різними органами, з тією ж таки міліцією, ДАІ і, як результат, нерідко суд виносив рішення про вилучення посвідчення на право керування автомобілем, а насправді цей документ не вилучався місяцями, і водій-порушник спокійно їздив...

– Зараз полегшало?

– Зараз у цій частині зменшилося навантаження, але ми маємо з іншого боку проблеми. Мова, приміром, про таку категорію громадян, як діти війни. Як відомо, їм повинні виплачувати 30-відсоткові надбавки, але держава цього не робить. У результаті тисячі стареньких людей звертаються до суду зі сподіванням отримати гроші. Вони вимушені чекати черги в судах, нервувати. Як на мене, державі треба було визнати те, що немає грошей на ці виплати, призупинити дію закону і не мучити людей... Хтось на цьому капітал як політичний, так і фінансовий заробляє...

– Багато маєте таких справ?

– Близько 10 тисяч!

– Чимало... А тепер, вочевидь, якщо ухвалять новий Житловий кодекс, то матимете ще більше роботи...

– Так, ми вже передбачаємо з огляду на це додаткове навантаження. Адже не секрет, що у людей величезна заборгованість за комунальні послуги, і якщо таки ухвалять радикальні методи погашення таких боргів, матимемо багато позовів. Можете уявити, наскільки важкі це будуть справи, особливо якщо йтиметься про виселення людей...

Та й загалом лише за 11 місяців цього року до нашого суду надійшло більше 22 тисяч справ і матеріалів. З огляду на те, що в штаті у нас 21 суддя, а насправді працюють всього 15 (є вакансії), то на одного припадає майже півтори тисячі справ на рік! Це велике навантаження! І ще один бік цієї ситуації: нерідко нам дорікають, що затягуємо розгляд справ. Але погляньмо реальності у вічі: іноді такі скарги обґрунтовані, та нерідко безпідставні. І тут спрацьовують об'єктивні чинники, бо таку кількість справ упродовж року одній людині розглянути – практично нереально! А по кожній справі ще й величезна робота: її потрібно прочитати, вивчити, підготувати до слухання, викликати свідків тощо.

– В'ячеславе Вікторовичу, на вашу думку, наскільки ми наближаємося до світових чи європейсь¬ких норм у питаннях захисту прав людей, їхніх інтересів саме в судах?

– Я думаю, що нам копіювати щось тільки заради того, щоб ми були схожими – сенсу немає. Проте є речі, яким би й варто навчитися. Бо, як на мене, шлях спеціалізації, який зараз обраний як варіант розвитку судової системи, створює проблеми в першу чергу для громадян, а відтак для суддів та держструктур. Чому? Тому, що та структура, яка є зараз, є і судом загальної юрисдикції, і судом адміністративним першої інстанції. А це нонсенс! Бо в такому разі закарпатець, приміром, вимушений при апеляційному розгляді звертатися у Львів. Тільки уявіть, як мешканець Міжгірського району, проста людина, поїде у Львів судитися з головою сільради чи кимось подібним у спорі адміністративному! Знайдеться можливість у держструктурах відправити свого представника до Львова, але як громадянинові туди добиратися, скільки на це витратити грошей та зусиль  – тяжко уявити! До того ж, ще один аспект проблеми в тім, що зараз 8 областей "зав'язані" на Львівській апеляції, тож які там черги – марно казати. Люди чекають на розгляд своїх справ роками! А специфіка тепер така, що якщо вирішення вашого спору пов'язане як із процесом цивільним, так і з адміністративним, то ви нічого не зможете зробити, поки з'ясовуватиметься, хто ж таки повинен займатися вашим спором! У нас є історії, коли суди по 7-10 років не можуть визначитися, чия компетенція у справі...

"У травні ми не мали грошей навіть на конверти..."

– Наскільки знаю, у вас зараз якісь пертурбації з фінансами-бухгалтеріями?..

– Є таке. Мова власне про те, що раніше управління юстиції займалося фінансуванням усіх судів області, потім було створене теруправління Державної судової адміністрації, яке займалося матеріальним та фінансовим забезпеченням. По суті, бухгалтерії в кожних окремих судах не існувало, працювала єдина загальна бухгалтерія, яка цілком справлялася зі своїми завданнями. Тепер же вирішили, що фінансування на кожен суд у бюджеті буде прописане окремим рядком. Під це в кожен суд вводять дві посади спеціалістів бухобліку. Я вважаю, що це вкрай неефективне використання коштів, бо створюється з 1,5 тисячі нових робочих місць, і ні про яку економію не може йти й мови.

– Якщо на все це, певна річ, будуть гроші...

– Однозначно! Як на мене, питання у фінансуванні судів не в тому, як ділити кошти, а скільки є тих грошей...

– Усе це гостро виглядає і з огляду на той факт, що не так давно хтось із вищих ешелонів влади гучно заявляв, що суди опинилися в жебрацькому становищі і не мають коштів навіть на папір...

– Так воно і є! Уявіть собі, цілий травень цього року ми навіть не надсилали повісток, бо не було грошей на відправку поштової кореспонденції. Навіть дати людям відповідь на скарги! Загалом, на 2010 рік ми отримали фінансування на 60% від потреби і, за підрахунками, Ужгородський міськрайонний суд повинен був припинити роботу у вересні цього року. Коштів бракувало на все – на опалення, електроенергію, вже не кажучи про папір. Слава Богу, що знайшлися резерви.

– Нещодавно я була в США і бачила на власні очі, як працює їхня судова система. Це тема окремої розмови, але вразило, що в одному з судів на 9 суддів аж 10 залів для засідань. У нас, наскільки мені відомо, залів бракує?..

– У нас 4 зали на 21 суддю. Доводиться справи розглядати у кабінетах, і це в кращому разі. Це велика проблема, бо закон зобов'язує чинити правосуддя в залі судових засідань, з усіма атрибутами, ман-тією тощо, а у нас такої можливості немає! Судді в черзі до зали стоять!

"Нема чого на дзеркало сваритися..."

– Тема хабарництва та корупції у ваших рядах?..

– Почну з другого: говорити, що цього немає – ніхто не повірить. З прийняттям судової реформи посилені заходи щодо подолання цього явища, і вони досить жорсткі. Нова система певною мірою дисциплінуватиме, бо якийсь час тривало певне розслаблення, і люди не відчували реальної відповідальності за свої дії. Тепер така відповідальність передбачена, але також не без "перегинання палиці". Підозрюю, що нові позиції будуть використовуватися недобросовісними людьми, особливо тими, котрі не згідні з рішенням суду. Люди замість того, аби оскаржувати рішення судів, тобто слідувати процедурі, яка прописана законом, писатимуть скарги на суддю. А зараз Закон говорить про те, що ці скарги розглядаються у Києві. У цій ситуації щоразу будуть витребовуватися матеріали по скарзі, пояснення судді тощо. Мав би бути якийсь фільтр у даному питанні, бо при цілком законному рішенні судді на нього легко буде навести чорну пляму...

– Люди прагнутимуть якщо не домогтися справедливості, то бодай помститися...

– Саме так! Я не хочу сказати, що всі тут святі та можна з них ікони писати, але допускаю, що будуть такі випадки, коли скарги виявляться безпідставними. Приміром, якщо суддя не зможе вчасно призначити справу до слухання, бо та кількість справ, які він мусить розглядати, не дає йому фізично можливості це зробити. Навіть якщо він як робот працюватиме, все одно не встигатиме цього робити, і в такому разі стоїть питання або про збільшення штату вдесятеро (але тоді країна просто не витримає такої чиновницької армії у себе на шиї), або про зменшення кількості справ.  

– А таки щодо хабарників?

– Так, я повертаюся до цього питання. Система, яка працює, дає можливість позбутися тих людей, які себе дискредитували. Прецеденти в області є і цього року: ми позбулися 4 суддів, які працювали не на користь правосуддя.

– На вашу думку, імідж судової системи можна підвищити?

– Як на мене, досить довгий період існував доволі тенденційний підхід до судової системи, і це незалежно від влади чи політичної сили, яка була біля керма. У принципі, існує таке правило, що поширення інформації не має шкодити авторитету правосуддя, бо коли ця інформація негативна, вона викликатиме враження у людей, що немає в країні правосуддя. І буває так, що людина ніколи не була в суді, але знає, що там погано. Я вважаю, що негативних явищ багато, але спекулювати на цьому не варто було, бо шкода заподіяна велика. Звичайно, в тому числі й з вини суддів, тут нема чого на дзеркало сваритися. Але у будь-якому разі, "палицю перегнули".

– Хай пізніше, ніж ніколи: що побажаєте своїм колегам з нагоди професійного свята?

– Я вітаю всіх своїх колег, котрі працюють у судовій системі Закарпаття, всіх тих, хто присвятив себе цій роботі, хто прийшов на цю роботу не просто для того, аби щось заробити, але й для того, аби щось віддати людям. Бо, за великим рахунком, вони розглядають у судах десятки-сотні й тисячі справ, даючи змогу людям захистити свої права, відстояти свої інтереси, а державі – забезпечити громадський порядок у країні. Міцного вам здоров'я, колеги, терпіння та благополуччя в родинах!

Теги: Домніцький, суддя, суд, хабар

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати