Замовчування проблеми надання румунського громадянства українцям може мати непередбачувані наслідки

"Велика Румунія" живе і процвітає

Останнім часом внутрішньополітична ситуація у сусідній Румунії неспокійна. Хвиля протестів проти урядової політики жорсткої економії та пенсійної реформи, яка охопила європейські країни, докотилася і до Бухареста. Цілком можливо, що найближчим часом у риториці румунських політиків знову почне звучати слово "Україна". Адже використання "української карти" - звичний прийом, за допомогою якого політичні лідери Румунії відволікають увагу своїх виборців від проблем всередині самої країни.

Востаннє це яскраво виявилося під час передвиборчої кампанії президента Траяна Бесеску, коли він активно експлуатував ідею "Роминія Маре" - "Великої Румунії" і відверто критикував своїх попередників, які, уклавши Базовий договір з Україною, за його словами, знехтували національними інтересами.

Ідея Великої Румунії, суть якої полягає у максимальному розширенні кордонів цієї країни, які включали б Південну Бессарабію та Північну Буковину (Одеська та Чернівецька області), - благодатний грунт для політичних спекуляцій. І хоча укладені у 1997 році Договір про дружбу та партнерство й Угода про державний кордон унеможливили будь-яку ймовірність перегляду сучасного українсько-румунського кордону, у Бухаресті намагаються реалізувати інший, менш відвертий сценарій поширення свого впливу на прикордонні території.

Наскільки він відповідає духу добросусідства та нормам ЄС - питання, яке викликає серйозні сумніви, але, віддамо належне румунській дипломатії, він справді дієвий.

Реалізовується цей сценарій під маскою гуманітарного співробітництва та роботи з румунською меншиною, що проживає на території України, але реальна його мета - підживлювати сепаратистські настрої серед українських румунів, що у майбутньому може допомогти втілити у життя далекосяжні плани. І з огляду на темпи, з якими у Бухаресті взялися опікати всіх румунів, "в Україні сущих", таке майбутнє не за горами.

У стратегічних напрямах зовнішньої політики держави на 2010 рік, які опубліковані на сайті румунського МЗС, є таке положення: запроваджувати ефективний підхід у відносинах з румунами, які проживають за кордоном.

Для поняття "ефективний підхід" офіційний Бухарест має своє особливе трактування. Очевидно, що саме під нього були підігнані зміни до закону Румунії про громадянство, прийняті у 2009 році, які значно спростили процедуру отримання румунського паспорта.

Тепер тому, хто хоче стати румуном, не треба особисто їхати до Бухареста і складати іспит на знання мови. Для цього достатньо подати відповідні документи до консульства Румунії і чекати. А згідно з останніми змінами у законі, це може робити кожен іноземець, який втратив румунське громадянство з незалежних від нього причин, а також усі його нащадки до третього коліна. Якщо згадати історію Північної Буковини та Південної Бессарабії, то можна з впевненістю передбачити, що таких людей у нас виявиться чимало.

Попит на громадянство

Повідомлення про те, що румунські консульства в Україні ведуть активну роботу з видачі паспортів, почали з'являтися в українських ЗМІ вже давно, та на офіційному рівні ні в Бухаресті, ні в Києві цю інформацію не підтверджують. І проблема полягає в тому, що наразі ніхто в Україні не може назвати точної цифри українських громадян, котрі крім паспорта з тризубом, ховають у шафі між постільною білизною паспорт громадянина Румунії. Адже українське законодавство не визнає подвійного громадянства, тож, зрозуміло, ніхто з доброї волі його не афішує.

Якщо вдатися до офіційної статистики, то її дані нікого не стривожать. За перший квартал 2009 року румунське громадянство отримала 2641 особа, з них 54 громадяни України - так свідчать офіційні дані електронної бази Румунії щодо громадянства. Проте невеличкий, але істотний нюанс полягає в тому, що офіційні румунські дані включають лише імена тих людей, які набули громадянство, а не поновили його.

І хоча, за статистикою сусідів, з 1991 по 2009 рік лише чотири тисячі українців стали румунами, але насправді їх може бути в десятки разів більше. За міжнародними нормами, якщо в місці компактного проживання румунської національної меншини 80 відсотків громадян матимуть румунські паспорти, то вони зможуть на референдумі вирішувати питання про приєднання української території до Румунії. Саме тому ОБСЄ і Рада Європи засуджує практику масового надання країною походження громадянства представникам нацменшин.

Дивно, чому Київ не насторожують повідомлення про те, що у сусідній Молдові, у відносинах з якою Румунія провадить ледь не відверту політику анексії, також триває процес масової видачі румунських паспортів. Там теж офіційні дані мають значні розбіжності з неофіційними. За інформацією румунських газет, від початку 90-х років румунське громадянство отримали понад 100 тисяч молдован, з початку 2006 року заяви на громадянство подали 300 тисяч осіб. А загалом під критерії оновленого закону про громадянство Румунії підпадають 75 відсотків населення Молдови, тобто 4 мільйони.

Деякі українські експерти, з якими я говорила на цю тему, запевняли мене, що обробити таку кількість документів для отримання громадянства румунські дипломати просто фізично неспроможні. Проте румунські парламентарії подбали і про це. Минулого року, коли у сенаті Румунії розглядали доповнення до закону про громадянство, сенатори запропонували наділити повноваженням приймати документи на поновлення громадянства не лише всі консульські установи за кордоном, а й префектури прикордонних повітів країни. Крім того, на початку цього року, перебуваючи з візитом у Кишиневі, президент Траян Бесеску повідомив про створення нового відомства - Національного агентства з питань громадянства, яке зможе розглядати близько 150 тисяч запитів на рік. Сумнівно, щоб бюджетні кошти не найбагатшої з держав ЄС витрачалися на створення структури, яка обробляла б одиничні запити на отримання чи поновлення громадянства. Адже пропозицію породжує саме попит.

Асиміляція замість прав

До зовнішньополітичної концепції сусідньої держави щодо ефективного зв'язку із закордонними румунами входить і активна робота з діаспорою, зокрема в Україні. Підтримувати зв'язок з українськими румунами надзвичайно просто. Адже права румунів у нас забезпечуються і захищаються на найвищому рівні.

Представники цієї нацменшини мають право повноцінно навчатися рідною мовою, починаючи з дитсадкових груп і закінчуючи вищими навчальними закладами; вони слухають та дивляться радіо- та телепередачі румунською; мають румунські друковані видання, а також самодіяльні колективи, творчість яких заохочується на державному рівні.

На цьому тлі просто сенсаційно виглядає статистика забезпечення прав українців у Румунії. Незважаючи на те, що у відсотковому співвідношенні румунів в Україні проживає стільки само, скільки й українців у Румунії, нашим землякам набагато складніше підтримувати свою національну ідентичність.

Оскільки в Румунії діє лише один повноцінний освітній заклад з частковим викладанням українською мовою у місті Сігету Мармацієй, повіт Марамуреш (немає жодного дитячого садка, середньої школи з українсько мовою викладання, у трьох вишах Румунії українська мова викладається лише як предмет), а держава не фінансує жодного українського художнього колективу чи україномовного періодичного видання.

Румунська влада зводить українську культуру на своїй території лише до своєрідного декору в образі багатонаціональної держави, насправді цілеспрямовано ведучи жорстку політику асиміляції румунських українців.

Для того, щоб в очах міжнародної спільноти склалася об'єктивна картина, ще у жовтні 2006 року було розпочато спільний моніторинг за участю експертів ОБСЄ щодо стану забезпечення прав українців у Румунії і румунів в Україні. Проте оскільки результати його перших двох етапів засвідчили, що українській національній меншині у Румунії надзвичайно складно зберігати свою національну ідентичність, Бухарест під різними приводами відкладає проведення третього етапу українсько-румунського моніторингу, і дата його проведення досі не визначена.

Проблемні питання відносин Києва і Бухареста (а вони далеко не обмежуються лише вищевикладеними моментами) можна і треба вирішувати на дипломатичному рівні. Проте українські дипломати в неофіційних бесідах не раз згадували про те, що їхні румунські колеги обрали тактику ігнорування незручних для їхньої країни питань. (До речі, так само, як проігнорував мій запит на інтерв'ю посол Румунії в Україні Траян Лауренціу-Христя). А діалог двох держав на найвищому рівні завмер після того, як взимку минулого року була відкладена (не скасована) дата візиту в Україну президента Траяна Бесеску.

У пошуках третейського судді

Офіційна позиція українського МЗС полягає в тому, щоб залучити до розв'язання суперечливих моментів у відносинах з Румунією міжнародні організації, зокрема ЄС, Раду Європи, НАТО. Така позиція абсолютно професійна і логічна. Проте, на жаль, сподіватися на об'єктивне ставлення, наприклад, ЄС, схоже, не доводиться.

В інтерв'ю з послом Єврокомісії в Україні Жозе Мануелем Пінту Тейшейрою, яке було опубліковане в "УК" 02.07.2010 р., я запитала його про позицію ЄС щодо утисків прав української меншини в Румунії. На це дипломат відповів, що цифри статистики його не вражають. "Румунія - член ЄС. Щоб вступити до його лав, вона повинна була відповідати всім вимогам Ради Європи у рамках Копенгагенських критеріїв. І саме це для нас має першочергове значення. Тому я не розумію, чому Київ, як ви стверджуєте, створює з цього проблему".

Відповідь пана посла була цілком прогнозованою, адже його посада зобов'язує за будь-яких обставин захищати Румунію, яка є частиною ЄС. З приводу нової редакції закону Румунії про громадянство європейський дипломат сказав мені, що, наприклад, Португалія також надає громадянство своїм землякам в інших країнах.

"В Індії, в Гоа ви можете знайти людей з португальським корінням, які мають право подавати заявку на португальське громадянство. Й індійський уряд ніколи на це не скаржився". Аргумент вагомий, але не дуже коректний, адже Індія не межує з Португалією.

Загалом румунський блок питань в моєму інтерв'ю помітно роздратував пана посла, з чого я зробила висновок: поведінка Румунії все-таки турбує Євросоюз. Тільки, як заведено у гарних сім'ях, цього не прийнято визнавати при сторонніх.

За принципом симетрії

Україні необхідно виробити нову стратегію у відносинах з Румунією. По-перше, нам не треба відмовлятися від апелювання до міжнародних організацій і систематично продовжувати на всіх рівнях в ЄС порушувати проблему захисту прав румунських українців. Тільки для цього треба розумно обрати вдалий момент. Тим більше, що з початку 2011 року він буде саме таким. Річ у тім, що з січня наступного року головування в Євросоюзі перебере на себе Угорщина.

Враховуючи те, що Будапешт має власні серйозні проблеми у відносинах з Бухарестом, пов'язані з проживанням угорської меншини в Румунії, можна передбачити, що Угорщина сприятиме нашим дипломатам у відстоюванні українських інтересів у відносинах з Румунією на міжнародному рівні.

По-друге, у проблемі видачі румунських паспортів українцям доцільно застосувати принцип симетрії. Вже давно у пресі говориться про так звану "карту українця", але вона повинна давати більше прав нашим зарубіжним землякам, ніж той символічний папірець, яким фактично є посвідчення закордонного українця, котре видають наші диппредставництва за кордоном. Як сказала в одному з інтерв'ю старший радник Міністерства культури Румунії Ярослава-Орися Колотило, це посвідчення повинно давати діаспорному українцеві ті самі права, які має і громадянин України.

І останнє. На завершення нашої розмови посол Тейшейра виразно поглянув на мене і сказав: "Чому українці хочуть мати румунське громадянство? Ось що ви повинні запитати". Так, пересічні громадяни не мислять геополітичними категоріями, та й не повинні цього робити. Українці, отримавши синій румунський паспорт з орлом, не починають від цього менше любити свою землю.

Жителям Чернівецької області та Закарпаття румунський паспорт потрібен лише тому, що вони здобувають можливість працювати й навчатися в Євросоюзі, отримуючи за це гідну платню і гарний шанс зробити кар'єру.

Справді, рівень безробіття в Чернівецькій області один з найвищих в Україні. Про це дуже добре знають в Румунії і використовують у власних інтересах. До речі, коли на початку минулого року готувався візит до України президента Траяна Бесеску, румунські дипломати наполегливо переконували українських колег внести до програми перебування поїздку президента до Герцаївського району Чернівецької області, який вважається одним з найбідніших у регіоні. За даними науковців Чернівецького торговельно-економічного інституту, найважче знайти роботу саме у тих сільськогосподарських районах області, які межують з Румунією: Кельменецькому, Новоселицькому, Герцаївському та у гірському -Путильському. Ось цей регіон повинен стати місцем проведення національних проектів, сюди мають бути залучені інвестиції, тут повинно бути запроваджене пільгове оподаткування. Тільки робочі місця і стабільний гідний прибуток може переконати українців: щоб почуватися європейцем, потрібен лише один паспорт - український.

ПРЯМA МOВA

Петро КОБЕВКО, головний редактор газети "Час"
(Чернівці), депутат Чернівецької облради
минулого скликання:

- Про проблему видачі румунських паспортів, яку веде в нашій області румунське консульство, я волаю вже давно. Але ще кілька років тому мене за це навіть переслідували. У Чернівцях цілком відкрито діяло дві фірми, які давали оголошення в місцевих газетах, мовляв, допомагаємо отримувати румунські паспорти. Достеменно знаю, що кілька депутатів нашої облради мають румунські паспорти. Гадаю, що кількість українців з румунським громадянством може становити принаймні 50 тисяч. На мою думку, така ситуація загрожує національній безпеці. Практично ми вже маємо проблему. За міжнародними нормами, якщо у регіоні проживає 20 відсотків представників нацменшини, то вони мають право претендувати на культурну автономію. У нашій області проживає 12% румунів і 8% молдован. Під час останнього перепису населення представники румунських організацій в Чернівецькій області провели потужну роботу, агітуючи молдован записуватися румунами (на щастя, ця робота не мала особливого успіху).

Леонід КОЖАРА,
заступник голови Комітету ВР у закордонних справах:

- Законодавство України не забороняє подвійне громадянство, воно його не визнає. Це означає, що для людей з подвійним громадянством є певні обмеження: вони не можуть працювати у держслужбі, служити у війську та інше. Гадаю, що на сьогодні загрози національним інтересам з боку Румунії немає. Не знаю, чи є об'єктивні дані, але гадаю, говорити про сотні тисяч людей ми не можемо. З точки зору міжнародного права ми не вітаємо такі дії румунської сторони. Тому що весь світ і зокрема Європа намагається уникати подвійного громадянства, бо загалом для держави воно не є явищем позитивним. Для цього є відповідні європейські конвенції, ухвалені у рамках Ради Європи. Проте я хочу заявити, що Україна не переслідуватиме громадян, які мають паспорти інших держав.

Володимир ОГРИЗКО,
міністр закордонних справ (2007-2009 рр.),
колишній перший заступник секретаря РНБО:

- Гадаю, що кількість українців з румунськими паспортами не є значною. Та сам факт, що така робота ведеться, -тривожний. Ми вважаємо, що це недружній крок щодо України, бо наша Конституція говорить, що в державі є єдине українське громадянство. Проте, на жаль, не лише Румунія, а й інші країни продовжують діяти у недружній для нас спосіб. Ми свого часу порушували на переговорах з румунською стороною це питання і звертали увагу на неприпустимість такої практики. Це окрема тема для двосторонніх політичних консультацій. Якщо вони не матимуть результатів, то тоді треба звертатися до міжнародних форумів - ОБСЄ та Ради Європи. Ми повинні діяти послідовно. Та в жодному разі не треба ламати через коліно, навіть для захисту національних інтересів. Адже міжнародні відносини - тонка річ.

ЕКСПРЕС-ІНТЕРВ'Ю

"Діймо жорстко"

Під час перебування на посаді міністра закордонних справ Геннадія УДOВЕНКA були підписані такі важливі українсько-румунські документи як Базовий договір та Угода про державний кордон. У ті роки навіть чутливі моменти у відносинах двох країн могли вирішуватися у нормальній робочій атмосфері, в режимі двосторонніх консультацій. Роз'яснити ситуацію ми попросили екс-міністра.

-- У чому ж полягав дипломатичний секрет діалогу Києва з Бухарестом у ті роки?

- Повноцінно спілкуватися нам вдавалося великою мірою завдяки добре налагодженим стосункам двох президентів Еміля Константинеску та Леоніда Кучми. Зустрічі лідерів відбувалися доволі часто, нерідко у неформальній атмосфері. Пригадую, була чудова зустріч у нашій українській Венеції - Вилковому. Тоді президенти та делегації двох країн прогулялися на теплоході, прослухали чудовий концерт, поспілкувалися на спільній вечері. Це безперечно сприяло роботі над тими важливими документами, які нам згодом вдалося укласти, - Базовим договором та Угодою про державний кордон.

- Як ви оцінюєте нинішній стан українсько-румунських відносин?

- Те, що зараз Румунія роздає українцям свої паспорти, безумовно, недружній крок. А проблема із забезпеченням прав української меншини завжди стояла на порядку денному, коли я очолював Комітет ВР з питань прав людини, нацменшин і міжетнічних відносин. До речі, хочу віддати належне молдованам Одеської області (я часто бував у їхніх селах). Вони твердо відстоюють свою національну ідентичність і протистоять асиміляції з боку румунів.

- На вашу думку, як Україна може вплинути на таку позицію Румунії?

- Зараз, коли буваю в МЗС, то весь час кажу колегам, що вони не використовують належним чином ресурси таких організацій, як НАТО та ЄС у проблемних моментах діалогу з Бухарестом. Я пропоную: "Діймо жорстко, надсилаймо ноти, адже це наші національні інтереси".

Теги: Румунія, громадянство, паспорт, меншина

11 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати