У закарпатській Колочаві за один день відкрито п’ять пам’ятників

Головними миттєвостями стали відкриття пам'ятників Тарасу Шевченку та Івану Франку, які Станіслав Михайлович ініціював та фінансово забезпечив. Погруддя українських геніїв втілив у матеріалі скульптор зі Львова, який народився і виріс у Колочаві, Петро Штаєр. Обидва встановлені на величні постаменти з мармуру, автором став Петро Штаєр. Хоч, будьмо справедливими, для втілення бюста Шевченка Петро Федорович використав ескізи відомого колочавця, талановитого майстра, на жаль, уже покійного Івана Буркала. На урочистості приїхали численні родичі Буркала з Виноградова.

Образ Тараса Григоровича збагатив галерею пам'ятників у центрі Колочави. На мітингу виступили Станіслав Аржевітін, директор Державного архіву в Закарпатській області Михайло Делеган, сільський голова Юрій Хланта та інші. Схвильовано прозвучали рядки з творів великого Кобзаря у виконанні учнів колочавської десятирічки.

Відтак біля старовинної дерев'яної церкви Святого Духа відкрито архітектурну композицію, присвячену пам'ятці сакральної творчості XVIII ст. – рукопису Іваан Лугоша "Перло дорогоцінне". Тут виступили з творчими звітами і діячі мистецтв із Колочави, розповівши землякам про свою діяльність.

Наступним етапом відкрили перенесений з ділянки біля православного храму бюст Олександрові Духновичу. Виготовлений у 30-их років минулого століття, він кілька разів змінював "прописку". Тепер поселився в самому центрі села і, за словами Аржевітіна, "назавжди".

Одразу за тим, як із бюста Духновича злетіло біле полотнище, схожа церемонія відбулася біля пам'ятника Вівчареві Його історія маловідома, тож варта детальнішого розгляду. Вівчар у крисані стоїть тут від кінця 50-их років минулого століття, однак його підновили та перефарбували (з сріблястого став золотистим), про його історію розповів колишній голова місцевого колгоспу Юрій Павлюк.

– У 1937 році з Колочави на виставку в Прагу були відправлені вівці з місцевої отари. З ними до тодішньої столиці республіки поїхав і вівчар Дмитро Малета. Його тонкорунні тварини були визнані кращими і за це був нагороджений скульптурною фігуркою, яка художньо втілила образ вівчаря (автор Вітка), і, крім того, грамотою міністерства землеробства. У кінці 50-их за макетом цієї скульптурки було виготовлено велику скульптуру, яка відтоді прикрашає центр села.

Юрій Павлюк упродовж 17 років очолював колгосп "Радянське Закарпаття" (аж до 1991-го). Розповів, що в його часи у господарстві нараховувалося 3,5 тис. голів овець, ще півтора тисячі їх колочавці доглядали на власних обійстях. Тоді полонини "працювали" на всі сто, було вдосталь бринзи, вовни. Підтримувалися вівчарські традиції, звичаї, пов'язані з утриманням цих тварин.

За нинішній занепад галузі, вважає Юрій Васильович, слід "дякувати" колишньому міністру сільського господарства, землякові-закарпатцеві Василю Дурдинцю, який уклав масштабний договір із Австралією на закупівлю її вовни, зігнорувавши івнтереси вітчизняної галузі. Це доконало вівчарство і у Закарпатті, і в інших регіонах України. Нині, коли бринза стає унікальним продуктом і має все більший попит, про колишнє 5-тисячне поголів'я овець треба забути. Ба більше, треба волати SOS, оскільки у селі залишилося менш ніж 300 дорослих тварин. Овець доглядають усього на одній полонині Стримба, де газдують троє вівчарів іза старшого Іван Мацола.

Відновлений пам'ятник Вівчареві нагадує про колишню славу тваринників, моральний обов'язок сучасників зберегти хоча б те, що залишилося. Біля цієї давньої скульптури відбулася презентація новітньої туристичної карти Колочави, яку майстерно виготовив художник із сусіднього Синевира Василь Шиндра. На мапі позначені архітектурні, історичні та культурні пам'ятки села – загалом півсотні.

Вражаюча кількість пам'яток дає підстави позмагатися за звання туристичної столиці Закарпаття. Цю ж думку підтвердив народний депутат Станіслав Аржевітін. За його словами, протягом трьох місяців працівники агентства "Ажіо-тур" намагалися обліковувати гостей села. За отриманими даними, щомісяця в літній період у Колочаву приїздило близько 5 тис. осіб.

Щастило того дня на вдячні слова Петру Штаєру: він став автором іншої скульптури – "Ісус Христос". Також відкрита й освячена того ж дня. Петро Федорович виготовив її як дар колочавцям, пообіцявши й надалі робити все, на що здатен, для художнього збагачення їхнього села.

І бюст Івана Франка – також "штаєрівський". Одержав постійну прописку у присілку Брадолець, на території місцевої загальноосвітньої школи. Відкриття супроводжувалися літературно-художньою композицією у виконанні місцевих школярів. Про лесятирічку розповів її колишній директор Василь Малета (син вівчаря – переможця празької виставки). Він очолював цю школу протягом 32 років! На подвір'ї, як перед тим і в центрі Колочави, був розгорнутий велетенський, майже 30 метрів завдовжки державний прапор.

Святкувало й "Старе село"

На честь свята підготовлені нові експозиції і в скансені "Старе село" та музеї "Колочавська вузькоколійка", що відкриті та утримуються за рахунок Станіслава Аржевітіна. У першому з них, зокрема, виготовлено точну копію водяного млина – одного з чотирьох, які діяли на ріці Теребля аж до другої половини минулого століття. "Вузькоколійка" ж збагатилася цікавими рухомими експонатами, серед яких – автомобілі "Волга" та "Швидка допомога", що рухалися ще два десятиліття тому по рейках реальної вузькоколійки. Серед нових надбань – і особистий вагончик знаного в краї лісоруба, Героя соціалістичної праці Іван Чуси. Його відновили і також встановили на рейки.

У програмі першого дня було відкриття ще одного цікавого пам'ятника – шабатним гускам. А саме тим, яких за традицією утримували євреї, котрих у селі до відомого голокосту другої світової нараховувалося понад півтисячі. Цю композицію, втілену не без гумору тим же Петром Штаєром, встановили біля корчми "У Вольфа", перенесену з колишнього жидівського подвір'я Колочави у музей під відкритим небом "Старе село".

Тут же сам народний депутат і його помічник Анатолій Сюгай продемонстрували, як колись розрізали дошки уздовж драчівкою. Цей нині унікальний пристрій замінював собою нинішні пилорами.

Як і в попередні роки, не обійшлося без десятків глядачів і туристів, які споглядали на свято незалежності в Колочаві. Увечері відбувся перегляд кінострічок про Колочаву різних років. Колекцію фільмів зібрав той же Аржевітін, внісши в її скарбничку і ряд стрічок, які сам же продюсував та фінансував. На сьогоднішній день таких стрічокнараховується п'ятнадцять.

Теги: Колочава, пам'ятник, Шевченко, Франко

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати