Палац Ковнера в Мукачеві вмирає на очах

Чи бути музею у колишній катівні українських патріотів Закарпаття?

Палац Ковнера в Мукачеві вмирає на очах

Гучно і з розмахом відзначали минулоріч на Закарпатті події березня 1939 року – згадували та вшановували проголошення Карпатської України, бій на Красному полі, розправи над вцілілими в ньому та інших сутичках з угорською армією бійцями, подальше кількарічне переслідування українських активістів. Вочевидь, той рік був рекордним за кількістю написаних для наших ЗМІ  тематичних статей та знятих телесюжетів. Не бракувало й офіціозного пафосу, а на інтернет-сторінках палали справжні бої між коментаторами, які радикально розходилися в оцінці  того  трагічного епізоду в житті Закарпаття. Найцікавіше було читати матеріали із спогадами ще живих учасників тих подій. В той рік закарпатцям, яких раніше не дуже цікавила історія (чи які  вчили ще радянську її версію, дуже далеку від правдивої), донесли слово „Ковнер", яке з вуст старих людей, що пережили другу світову, лунало як називне. В світовій історії таке трапляється часто:  місця, пов"язані з масовим стражданням, входять у мову вже не як власні назви, а як синоніми жаху та терору - Луб"янка, Моабіт, Абу-Грейб...

Таким називним словом, синонімом тортур та ув"язнень став для багатьох закарпатців у  40-х рр. минулого століття мукачівський палац, відомий як „Ковнер". Перечитуючи минулорічні, ювілейні, статті з нашої преси, дізнаєшся про страшні речі, які коїлись у тій красивій ззовні будівлі. Наприкінці 19 століття палац збудував на тодішній околиці Мукачева угорський барон єврейського походження Адольф Ковнер, заможний підприємець та меценат. Достаменно не відомо, чи часто він жив у цьому палаці (займаючись справами переважно на території сучасної Угорщини), або ж просто вкладав гроші у нерухомість. Відомо, що у вересні 1914 року барон Ковнер передав свій палац мукачівському іудейському святому товариству для створення в ньому лікарні. Однак у вирі першої світової було не до лікарні, а  при чеській владі в палаці влаштувався жупанат. За часів повторного володіння Закарпаттям Угорською державою в палаці Ковнера („Ковнер-каштей", або, як трохи перекручували слов"яни – „Ковнер-каштиль") розмістилася угорська контррозвідка. Як і всі подібні служби тоталітарних держав, під час війни вона відзначлася надзвичайною жорстокістю до людей, які потрапляли в її руки – за підозру в підривній діяльності, обгрунтованій або безпідставній. Наразі важко сказати, скільки народу пройшло через підвали Ковнеру під час терору, який розв"язала на теренах Закарпаття угорська влада, союзниця гітлерівської Німеччини. Однак про так званий Ковнерівський процес зібрано чимало спогадів, в тому числі й тих, хто відчув його в буквальному сенсі на власній шкірі. В червні-липні 1942 року в палаці Ковнера відбувся політичний процес над членами підпільної організації ОУН (Організація Українських Націоналістів),  перед військовим трибуналом опинилося 170 чоловік. Значно більше людей зазнали фізичних та моральних знущань до суду, та були випущені на волю за браком доказів. Може здатися цинічним, але в порівнянні з долею в"язнів сталінських катівень їм ще пощастило – як було відомо в ті страшні часи, „радянська влада не помиляється", і тих, хто потрапляв в руки слідчих НКВС, без суду та виркові вже майже ніколи не відпускали. Втім, не повертається язик  казати про щастя, коли затримані в підозрі з українським націоналістичним підпіллям місяцями сиділи у тісних камерах підвалу „Ковнер-каштилю", де жандарми з кожного вибивали показання, застосовуючи цілий набір катувань, особливо полюбляючи лупцювання по підошвах ніг (вочевидь, перейнявши історичний досвід турецьких в"язниць), так, аби ув"язненні довго не могли пересуватись або ж лишались каліками. Серед сотень чоловіків - в"язнів Ковнеру опинилася й одна жінка, 25-річна уродженка ужгородських Баранинців, вчителька Маргарета Бабота, кур"єр в українському підпіллі. Катування та приниження, яких зазанала дівчина, не зламали її, вона не видала жодної потрібної катам інформації. Зрештою, після переведення до в"язниці в Ужгороді (в приміщенні комерційного технікуму), її випустили, не довівши до суду. (Згодом  Маргарета Бабота виїхала в Словаччину, де померла минулого року у Пряшеві на 92-му році життя. Див. „Жінка, яка здолала Ковнер" ).

Через Ковнер пройшов і Юлій Бращайко, депутат сойму Карпатської України та міністр фінансів за часів недовгого існування (жовтень 1938—березень 1939) цієї держави. Ю. Бращайко надіявся домовитися з угорською владою про автономію нинішнього Закарпаття в складі Угорщини замість його окупації. В 1942-му його, адвоката, звинуватили в створенні антиугорської військової організації, і на кілька місяців заприторили до підвалів контррозвідки, однак згодом відпустили. (Невдовзі Бращайко познайомиться і з радянською контррозвідкою, і з виправним табором у Єнакієво, де його цілий рік перевірятимуть на предмет ворожості до нової влади). Спогади Юлія Бращайка  "Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946" стали важливим документом із найдраматичного періоду історії нашого краю. Це особливо важливо з огляду на той факт, що про українське націоналістичне підпілля на Закарпатті зі  зрозумілих причин десятиліттями нічого не розповідалося. Загалом, на сьогодні в області залишилось в живих близько півтора десятка колишніх в"язнів Ковнеру, ще з десяток живуть за межами України.

Відомо, що невдовзі перед визволенням Закарпаття з краю готувалось вивезення в конентраційні табори ромського населення. Понад 30 тисяч євреїв уже були вивезені на загибель, після того як в березні 1944-го Угорщиною стали фактично керувати німецькі нацисти, із відповідною „національною політикою". У вересні 1944-го до „Ковнер-каштилю" зігнали циганів із мукачівських сіл (зокрема, Страбичова), де й протримали до перших пострілів радянських гармат, а тоді жандарми вивезли знесилених від голоду бранців на поле під Павшином і там залишили, самі ж утікли вслід відступаючій армії. (див. „Білий камінь з чорної катівні"

Вочевидь, є всі підстави стверджувати, що палац Ковнера у Мукачеві є пам"яткою, пов'язаною з тоталітарним терором Другої світової. Такі пам"ятки є в багатьої країнах Європи, де залишили свої страшні сліди карателі ворогуючих сторін (подекуди в одному й тому ж місті, змінюючи один одного, влаштовували свої катівні гестапо та НКВС з МДБ). Як же поставилася до пам"яті своїх мучеників,  героїв та пересічних жертв сучасна Україна? На жаль, практично ніяк. Чи багато закарпатців сьогодні знають, де розташований той палац, що колись слугував окрасою Мукачева на рівні з „Білим палацом" Ракоці, а потім став символом людських жорстокостей та страждань? Зізнаюсь, я й сам уяви не мав про те, що палац досі існує, аж до недавнього часу. Показав мені його мукачівський історик, справжній фанат історії Закарпаття, Михайло Федак-Вереш, який зробив екскурсію в закуток, до якого б сам не здогадався зазирнути, десятками разів проїжджаючи поруч. На вулиці Берегівський, навпроти довгої будівлі колишньої  військової казарми, нині стоять коробки п"ятиповерхівок. А це і є околиці маєтку Адольфа Ковнера, замість будинків тут були колись його парк та огорожа. Заходимо у ніби звичайний багатоквартирний двір і я бачу посеред нього фантасмагоричну картину: палац-аристократ посеред пересічного „совкового" двору. Аристократ, однак, почуває себе дуже зле.

У 50-ті роки минулого століття тут ненадовго розмістилася районна державна адміністрація, а згодом, і аж до останнього року – Мукачівська районна прокуратура. З 1970 року  будівля Ковнер-каштею внесена до переліку пам"яток історії місцевого значення Закарпатської області, і допоки в ній знаходилися правоохоронці, серйозної загрози існуванню палацу не було. Але, коли він позбавився господарів, стався повний розгром. Сьогодні всередину просто небезпечно заходити – більшість перекриттів між поверхом і підвалом зникло, ті, що залишилися, загрожують провалитися під ногами. Скло у вікнах вибито, більшість  дверей зникла разом із рамами (напевне, на багаття бомжів чи п"яниць, слідів перебування яких у палаці більш, аніж достатньо). Про колишню розкіш баронівської будівлі нагадує викладена деревом стеля у головній кімнаті (приймальні?), та ще не виламані візерункові кахлі на підлозі.

Як можна довести до такого стану пам"ятку архітектури неподалік  центру міста – сказати важко. Яка доля чекає на палац Ковнера – невідомо. Місцеві мешканці подейкують, що навколо будівлі час по часу ходять зацікавлені та прикидують її стан. Припускають, що хтось чекає, аби палац прийшов у повну непридатність, і тоді його можна буде викупити подешевше.

Про трагічні події, пов"язані з Ковнером, нагадує хіба що табличка на його облупленій  стіні: „1942-1992. Вмуровано в 50-річчя політичних процесів угорського військового трибуналу над патріотами Закарпаття. 4 липня 1992"

Таке ставлення до реальних пам"яток не те що дивує – обурює. Не стану сперечатися щодо доцільності побудови нових пам"ятників трагічним подіям (зокрема, з історії Карпатської України), але хіба не має пріоритетом бути збереження вже існуючих, справжніх, просякнених людською енергією?  Не знаю, які плани у влади міста Мукачева щодо палацу Ковнера. На мою думку, він має бути відроджений у максимально автентичному вигляді, без спотворення „євроремонтами" і пластиком. Підвали, в яких тримали в"язнів, варто облаштувати таким чином, аби відвідувачи відчули себе хоч трохи на їхньому місті – але тут важливо не перетворити місце людської драми на розважальні атракціони, чим грішать автори різноманітних „камер тортур" як у нас, так і за кордоном. Хіба місце реальних страждань може бути забавкою? Певно, варті музеїфікації й колись парадні кімнати, ще були перетворені га кабінети офіцерів контррозвідки – з поступовим наповненням їх документами та історичними артефактами. Загалом, палац Ковнера може стати мініатюрним аналогом Музею терору в Будапешті або схожих закладів. Можливі й інші варіанти, але ніяк не припустиме його перетворення в черговий банк чи фірмовий офіс, не кажучи вже по повну руйнацію, процес якої вже почався...

Олег Супруненко, „Новини Закарпаття”, для Закарпаття онлайн
19 липня 2010р.

Теги:

Коментарі

автор 2010-07-20 / 12:28:00
До Сорри: дякую за схвальний відгук, але до чого тут регіонали? Ковнер-каштей занедбали ще при "помаранчевій" владі, під гучні промови про героїв Карпатської України. Та й зараз Мукачевом, як не помиляюсь, не ПР рулить

местный 2010-07-20 / 07:55:00
сорри (після "реґіонального" протверезіння закарпатцям буде до снаги обрати до влади патріотів ) : та Вы что? в ближайшее время, увы, не верю - одной трезвости тут маловато будет...
а насчет Палацу Ковнера - согласен с автором, очевидно есть интерес довести его до руин, исключить из списка "пам"яток історії місцевого значення Закарпатської області" и по-быстренькому заграбастать.

сорри 2010-07-19 / 15:30:00
Дуже достойно, шановний авторе, дуже достойно...

Скільки розказано про жахи Ковнеру, влада навіть, здається, честувала патріотів-ковнерівців, а тут таке...

Думаю, що після "реґіонального" протверезіння закарпатцям, нарешті, буде до снаги обрати до влади патріотів, котрі розставлять усе на свої місця.

Хоча особливих ілюзій щодо наших патріотів, звичайно, немає. Все якесь містечково-примітивне і, дорвавшись до влади, стає ще й дріб"язково-жадібним... :)

НОВИНИ: Соціо

04:22
Військовослужбовцеві з Хустщини, що п'яним забрав чуже авто, "апеляційно" присудили 5 років тюрми з конфіскацією
23:58
/ 2
ВАКС закрив справу проти "закарпатського" ексголови Рахункової палати Пацкана, визнавши його невинуватим
22:10
/ 7
Громада ПЦУ у селі Присліп на Міжгірщині після 5 років протидії МП увійшла до свого храму
11:40
27 квітня в центрі Ужгорода можна буде безкоштовно тестувати інфекційні хвороби, вакцинуватися та виміряти тиск
11:21
/ 1
Мукачево виділило 12,4 млн на безпілотники для двох бригад ЗСУ
10:53
В Ужгороді заступник міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Сергій Деркач поспілкувався із міжнародними перевізниками
18:05
Учителі Закарпаття проходять сертифікацію: експерти з усієї України оцінюють їхню майстерність
15:19
Мешканці Чабанівки на Ужгородщині можуть залишитися без води через глиняний кар'єр "Голден тайлу" харківського депутата
11:22
/ 1
Підтверджено загибель Михайла Бадиди з Демечів на Ужгородщині, який понад рік вважався зниклим безвісти
22:39
/ 2
На Запоріжжі поліг Петро Ганич з Кам'яниці Оноківської громади
22:00
/ 4
Командир "Граду" з позивним "Ісус"
17:33
/ 6
У Лютій Костринської громади згоріли будинок і трактор
11:12
/ 2
Чехія допоможе звести реабілітаційний центр в Ужгороді
22:04
Протягом минулого тижня в Ужгороді народилося 53 малюків, у Мукачеві – 34
12:40
/ 1
У 9 закладах Закарпаття можна отримати безкоштовну медичну допомогу при інсульті
11:25
/ 19
В Ужгороді сквер міської лікарні реконструюють і облаштують за 40 млн грантових гривень
17:48
На Закарпатті у березні 2024 року порівняно з груднем 2023 року ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
17:12
Цьогоріч у березні на Закарпатті ціни зросли на 0,7%
11:09
В Ужгороді "комунальні" повідомлення про порушення ПДР залишатимуть на авто у червоних зіп-пакетах
10:51
22-річного Івана Бориса з Заріччя, якого з серпня 2022 року вважали зниклим безвісти, зустрінуть і поховають у понеділок
22:15
/ 2
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої Копані Виноградівської громади
11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
» Всі новини