Розповідь мовою картин

Валентина Костьо

У звичайному будинку культури звичайного села Фанчиково, що на закарпатській Виноградівщині, відбулася незвичайна творча зустріч. Самодіяльна художниця з цього села Валентина Костьо, яка після одруження переїхала сюди з Волині, зібрала в залі односельців, гостей, художників району, представників влади, депутатів та поціновувачів мистецтва, щоб мовою картин розповісти про уродженця Фанчикова, відомого художника Степана Кутлана і його односельців, які почали малювати саме з благословення цього метра.

Отже, наш відомий земляк Степан (Іштван) Кутлан народився  у Фанчикові, у сім'ї дрібних господарів. Здобув педагогічну освіту в Сігеті, працював сільським вчителем початкових класів у рідному селі.  Мав широке коло захоплень – від малювання до спорту.    Разом зі своїми братами займався спортивною боротьбою і саме брати-Кутлани  стали фундаторами боротьби джіу-джитсу як основи  дзюдо. Їм належала ідея створення в Ужгороді спеціалізованої школи зі спортивної боротьби для дітей від 5 до 12 років, у тому числі і для дівчаток.

 Починаючи з 1927 року, у Кутлана зароджується нове захоплення, яке бере  перевагу над спортивними заняттями, і він з неабияким ентузіазмом віддався йому. Це – малювання.  Перша картина "Рибалки" з"явилася у нього ще у 9 років, а перед широкою публікою перший раз художник демонстрував свої картини в Ужгороді.  Вони були гідно оцінені спеціалістами і відтоді Кутлан неодноразово бере участь у виставках і конкурсах.  Коли зайняв перше місце в конкурсі молодих талантів у Празі, тоді отримав премію - поїздку до Парижа для навчання  в художній академії "Жюльєн" і саме цей факт посприяв розвитку творчості художника.
 
Вже в кінці 40-х років два його етюди були придбані до колекції Третьяковської галереї.  Також  у церквах Тросника та Фанчикова збереглися настінні розписи, зроблені рукою митця. У 1925 році він ілюстрував русинську читанку "Зарниця", яка вийшла у світ в друкарні "Свобода" м. Ужгорода, у 1937-му оформляє румунську азбуку "Лучефарул", у 1945-му  - угорські букварики. Згодом ці букварики оновлювалися кожні п"ять років.
 
Двоповерховий затишний будинок митця у Фанчикові в 30-ті роки став  осередком культурницького життя, де збиралися видатні метри європейського живопису Дюла Рудної, Петер Сюле, Шандор Котоно, Янош Торно, Герман Ліпої, Бейла Івані-Грюнвальд, поети та актори.
 
Степан  Кутлан став вчителем і наставником для тих, хто  пробував свої сили в мистецтві, зокрема з рідного села.  Його творча енергетика сприяла тому, щоб вони спробували малювати. Серед них -  наш  широко відомий земляк, заслужений майстер народної творчості України Микола Горонгозо, ім"я якого внесено до енциклопедії сучасного угорського мистецтва, а в 2008 році він першим отримав премію Шімона Колоші:

- Пригадую,як відбувалася моя перша персональна виставка робіт у Виноградові в кінотеатрі ім. Борканюка. Хоча Кутлан і хворів, але завітав  на виставку разом з дружиною, висловив задоволення моїми роботами і сказав,  що  можу виставляти власні картини. Послідовником манери Кутлана не став, а приєднався до стилю закарпатських художників.  Я з радістю  прийняв запрошення на цю творчу зустрів і приніс декілька своїх картин, серед яких і перша моя робота, з якою я завітав до Кутлана, щоб він оцінив мій дебют – це пейзаж, Тиса у селі Фанчикові, - так згадав свою першу зустріч із митцем Микола Горонгозо.

На творчу зустріч в сільський будинок культури берегиня художнього надбання художника Кутлана, його внучка Ельвіра Гудак представила деякі роботи дідуся, які зберігаються в її домашній колекції. Найвідомішими роботами  митця залишаються картини "Захід сонця над Тисою", "Молотьба в колгоспі", "Осінній пейзаж", "Водяний млин у горах", "Золота осінь", "Баба Яга в золотому лісі", "Портрет дочки". У доробку художника акварельні, пастельні та графічні роботи.

 До речі, була на творчій зустрічі інтрига.  На виставці картин відбулося перше публічне представлення невідомої роботи, яку  знайшли у приватній колекції  у селі Підвиноградово. Власниця картини Тетяна Леньо розповіла, що картина перейшла до неї  у спадок від діда Івана Леня, який довгий час працював партійним секретарем у фанчиківському колгоспі. Якось на один із днів народження, десь у 1946 році, йому подарували пейзаж. Отже, за твердженням  Ельвіри Гудак, як знавця творчості Степана Кутлана, і  за висновком присутніх поціновувачів мистецтва, ця картина є дійсно невідомим твором нашого земляка, яка вперше була представлена на мистецькі оглядини.

^{Внучка художника Степана Кутлана Ельвіра Гудак і знаний художник Микола Горонгозо}

На творчій зустрічі були представлені картини вихідців з Фанчикова, зокрема родича  Павла Кутлана, який тепер живе у Виноградові і є нашим знаним місцевим художником, а також тих, які вже відійшли у минуле, але пробували свої сили в мистецтві. Це - механік залізниці Степан Сабов, народився  у 1922 р., після закінчення гімназії працював механіком і обслуговував ділянку Великий Бичків – Батьово. У своїй роботі відзначився як винахідник-раціоналізатор і був нагороджений медаллю управління Львівської залізниці. Пропрацював 46 років, нагороджений двома медалями "Ветеран праці", мав дружину Розалію, сина Альберта і дочку Катерину. Малював у вільний час олійними фарбами на полотні, здебільшого це були копії робіт Кутлана – пейзажі, натюрморти, картини з релігійним сюжетом. Помер самодіяльний художник у 1991 році.

Інший самодіяльний художник, який малював за підтримки Кутлана, -  фінансист Йосип Лендєл, народився 1939 року і прожив неповних 47 років. Родом з Виноградова, але переїхав у Фанчиково після одруження. Закінчив Чернівецький  фінансовий технікум і весь час працював за спеціальністю у селі. Малюванням захоплювався з дитинства, тож крім копій з робіт Кутлана малював власні роботи.  Цікавим фактом є те, що Йосип Лендєл зображав мультиплікаційних і казкових героїв на фанері.

Товарний касир Степан Мойор - народився у 1924 р.,  працював на станції Вилок протягом 40 років.  Мав сім'ю – дружину Матильду, двох синів - Василя і Степана. Малював на полотні олійними фарбами і проявив себе як майстер графіки, деякі його роботи зберегла невістка Ілона Мойор. Помер у 1992 році.

Отже, не маючи жодної художньої освіти ці люди вже в зрілому віці у вільний час брались за пензлі і вчились у художника першим премудростям мистецтва. А сам художник охоче ділився своїм досвідом, дозволяв перемальовувати свої роботи і навіть давав картини додому. У багатьох будинках села збереглися роботи цих самодіяльних майстрів, адже здебільшого вони були роздаровані сусідам, друзям та знайомим.

^{Угорський букварик, ілюстрований Кутланом}

Трохи містичним виглядає той факт, що організатор виставки, самодіяльна художниця Валентина  Костьо, потрапивши на благодатну фанчиківську  землю з Волині, сама розпочала малювати:
 
- З того часу, як я переїхала жити на Закарпаття, в це село, відомості про відомого художника були досить скупими.  Цікавість – хто ж такий Степан Кутлан - не залишала мене в спокої і саме це спонукало до пошуків і, в кінці кінців, до організації та проведення  цієї творчої зустрічі учнів та послідовників Степана Кутлана. Вважаю доречним заснувати в рідному селі митця художню студію ім. Степана Кутлана.

Теги: художник, виставка, Кутлан

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати