Анатолій Циб: "Ужгород мене одразу вразив. Це було справжнє європейське місто, де люди пили чорну каву!"

— Нинішній ваш приїзд до Ужгорода пов’язаний з визначною подією...

— Так, я приїхав на зустріч із колишніми однокурсниками — це перший випуск медичного факультету Ужгородського університету. Минуло вже 50 літ... Багатьох із нас, на жаль, уже нема...

І хоча все моє, можна сказати, свідоме життя пройшло в Обнінську (за 100 км від Москви — Авт.), це чудово, що свого часу я потрапив на Закарпаття. Те, що жив у інтернаціональному середовищі, допомогло мені бути більш гнучким у всьому моєму подальшому житті.

— Анатолію Федоровичу, ви народилися на Полтавщині. А чому саме Ужгород і чому саме медфак?

— Вибір мій не був випадковий. Коли у 1947 році помер мій батько , я з рідної Зуївки Миргородського району Полтавської області поїхав до дядька в Київ, де збирався вступати до юридичної школи. А його обидва сини вже вчилися в Ужгороді на медичному факультеті. І дядько порадив мені теж їхати в Ужгород, приєднатися до братів. Так я і вчинив. Підштовхнуло до цього рішення мене і те, що на моїх очах від страшної хвороби помер батько, а лікарі нічим не могли йому зарадити. Я подумав, що ставши лікарем, можливо, зумію допомагати хворим.

Ужгород мене одразу вразив. Це було справжнє європейське місто, де люди пили чорну каву! Для нас, східняків, це було дивиною, як і те, що в багатьох вдома було піаніно чи ще там щось. Загалом тут усе було цивілізованішим, ніж у Східній Україні.

Школу я закінчив з золотою медаллю, тож до університету мене прийняли без вступних іспитів. Та, вступивши, я розслабився і на першій сесії ледь не отримав трійку. Виручила шпаргалка й мені таки поставили четвірку. А далі я вже готувався краще, медицина мене захопила і поганих оцінок до кінця навчання не отримував.

Я досі з повагою згадую наших викладачів. Приміром, хірург Фединець у моєму житті зіграв колосальну роль... Блискучий хірург, чуйна, душевна людина.

До речі, вступати до аспірантури в Москву я поїхав із його листом. Нас було 13 чоловік на одне місце, вступити було важко. Та я всі іспити склав на відмінно, до того ж це було незвично, коли вступати до московської аспірантури приїжджали із самого заходу країни, тож для мене виділили додаткове місце.

— Ви хотіли стати хірургом, як Фединець, тим не менше все життя присвятили "мирному атому". Як так сталося?

— Я дуже хотів стати хірургом. У ті часи була ціла когорта видатних і блискучих хірургів. Як ХІХ століття дало цілу низку видатних письменників, композиторів, так ХХ століття дало, зокрема тодішньому Радянському Союзу, цілу плеяду чудових фахівців у хірургії. Однак під час навчання в аспірантурі мій наставник сказав мені: "Стати видатним хірургом і прорватися через цих стовпів медицини буде дуже важко. Зондуй серце. Є така нова галузь — радіологія, йди туди". І я схилився в бік радіології, хоча дуже хотілося бути хірургом.

— Однак про свій тодішній вибір ви не пожалкували...

— За своє життя я написав загалом двадцять книг із радіології. Хоча, може, й не треба було цього робити. Бо книги дуже швидко застарівають. У радіології надзвичайно швидко виникають нові методи, ця галузь зробила різкий стрибок у розвитку. За часів мого студентства у цій сфері мало було відкриттів, радіологію вважали задрипаною конюшнею, хворі не любили там лікуватися.

Сьогодні це зовсім інше. Ця дисципліна пронизала всі інші дисципліни — і хірургію, і ендокринологію, і гастроентерологію... Радіологія має величезне діагностичне і терапевтичне значення. Сьогодні, приміром, я маю розроблені методики лікування раку передміхурової залози за добу. Хай хворі з Закарпаття приходять до нас і ми будемо їх лікувати безкоштовно чи з великою знижкою. Тому що хотілося би допомогти рідній землі, на якій я прожив десять років (після закінчення навчання в УжДУ два роки працював у смт Середнє головним лікарем — Авт.). Так, ми успішно лікуємо хворих, що страждають на тіреотоксикоз, а на Закарпатті Базедова хвороба дуже поширена через йододефіцит. (Довідка. Тіреотоксикоз — стан, що виникає при підвищеному виробленні гормонів щитоподібної залози. Серед усіх форм тіреотоксикозу токсичний зоб (Базедова хвороба) і тіреотоксична аденома складають 90 %). Таких хворих ми виліковуємо за кілька днів без операції і не потрібно їх півроку труїти ліками.

Власне, онкологія це збірне питання, яке вимагає комплексного підходу. Сьогодні в лікуванні онкологічних хвороб застосовуються три важливі методи — хірургічний, хіміотерапевтичний та радіологічний. Це сотні пухлин, і кожна пухлина лікується своїм методом, до кожної повинен бути індивідуальний, диференційований підхід.

— Народилися й училися ви в Україні, тепер же ви російський академік. Чи не відчуваєте через це якусь спокуту перед українською наукою?

— На жаль, тепер відносини між Україною та Росією дуже напружені, тож перервалися й тісні зв’язки нашого співробітництва. Тоді ж, у роки мого навчання, такого не було. Тоді був єдиний Радянський Союз, ніхто не переймався національними питаннями. Ми жили дружно. Я можу сказати, що мені дуже пощастило. Я народився на сході країни, на Полтавщині, відтак опинився на самому заході — в Ужгороді. Це було колосальне зрушення у моєму житті й я вважаю другою батьківщиною Ужгород і Закарпаття. Я навіть не протиставляю рідні місця. Ужгород дав мені дуже багато. Але і в Росії я пройшов багато чого. Сьогодні я директор величезного наукового центру. Більшу частину життя прожив і творив там, але ніколи не забував про Україну. Коли до нашого центру приходили хворі чи з Закарпаття, чи з Полтавщини, я всіх радо приймав, і лікували безкоштовно. До речі, буквально щотижня в нас є хворі з Закарпаття.

— Анатолію Федоровичу, якщо порівняти рівень нада­ння онкологічної допомоги в Україні та в Росії, то хто тут виграє?

— Ніхто. Зараз охорона здоров’я переживає важкі часи не тільки в Україні, в Білорусії, а й у Росії. Один із моїх друзів, який працює у Міністерстві охорони здоров’я, поїздив по колишніх республіках Радянського Союзу й зізнався, що дуже засмучений станом справ у охороні здоров’я у цих країнах. Серед них і Україна, та й Росія не далеко втекла. Нібито вже й техніка з’явилася, але діагностика дуже погана. До нас приїжджають онкологічні хворі на третій- четвертій стадії хвороби, до того ж із усіх куточків Росії. Тоді як у США хворі звертаються до лікаря, коли хвороба ще на другій-третій стадії. Нам потрібно починати з вдосконалення і підготовки кадрів. Що відбувається, не знаю, але кадри не відповідають тому рівню, який вимагається сьогодні. І технічне оснащення також. Розробка техніки в наших слов’янських країнах на дуже низькому рівні. Деякі апарати ми створили, але зі складною електронікою у нас великі проблеми.

— А в чому ж специфіка лікування в Обнінському медичному радіологічному центрі?

— Як правило, в онкології спочатку проводиться передопераційна променева терапія. Для чого? Під час операції хірург бере в руки пухлину й у процесі її видалення робить із нею різні маніпуляції. У результаті може відбутися видавлювання пухлинних клітин у кровоносне русло, на очеревину. Для того, щоб клітини не прижилися в іншому органі, потрібно перешкодити їхній здатності до пересування. Клітина не вбивається, а тільки ушкоджується. Але і це значно поліпшує результат хірургічної операції, що здійснюється наступного дня.

Інша особливість лікування в МРНЦ — опромінення під час операції. Вже не через шкірний покрив, а прямо. Знову-таки навіщо? Річ у тім, що багато лімфатичних вузлів занадто малесенькі і тому невидимі. Ракові клітини можуть витекти з них і опинитися в операційному полі. Їх потрібно відразу, негайно опромінити. Це допомагає значно скоротити число рецидивів хвороби. Наприклад, тривалість життя при лікуванні раку шлунка в МРНЦ зросла в понад два рази.

Третя особливість лікування — використання нейтронного випромінювання для лікування традиційно важких пухлин. Це меланоми, пухлини слинних залоз, пухлини кісток тощо.

Ще цікавіший напрямок — фотодинамічна терапія. Спеціальна речовина, що відрізняє пухлинні тканини від здорових, введена у вену, надходить із кров’ю в пухлину і накопичується там. А далі лікарі опромінюють цю пухлину лазером. Пухлина лікується зсередини. Фотодинамічний метод дозволяє лазерному випромінюванню проникнути у глибоко розташовані пухлини, що виникають у бронхах, стравоході. Чи в прямій кишці, коли операція абсолютно протипоказана.

Завдяки застосуванню всіх цих методів не тільки зросла тривалість життя хворих, а й з’явилося і навіть укоренилося таке поняття, як "виліковність ракового захворювання".

Ми вважаємо, що концепція "вилікувати не можна, отже і лікувати нема чого" аморальна. Лікувати потрібно завжди. Якщо ж не можна вилікувати, то можна полегшити страждання хворого. Зменшити інтоксикацію, зняти болючий синдром. Проблема болю — найважливіша при цьому захворюванні. Дія знеболювальних препаратів швидко закінчується. А от препарат самарій діє дуже активно. Розроблений він у МРНЦ, а виготовлений там же, в Обнінську, тільки в іншому науковому інституті.

— Відомо, що багато наукових розробок ваш інститут присвятив проблемам Чорнобиля. Скажіть, а тепер наслідки Чорнобиля ще відчуваються?

— Так, ми дуже багато чого намагалися зробити по Чорнобилю. Ми домоглися того, що жоден із дітей з раком щитоподібної залози з Брянської області, Білорусії не помер. Вони виросли, мають сім’ї, дітей. Це дуже важливо. Як радіолог, я ніколи не скажу, що радіація не страшна. Це дійсно страшно. Бо маленькі дози радіації викликають маленькі зміни, які, проте, можуть датися взнаки через роки. Тому цим потрібно займатися і зараз. Будуть ще випадки раку щитоподібної залози від радіації. Ми все розрахували. Це знають і українці. Я хотів би, щоб ставлення до Чорнобиля було реальним і об’єктивним. Передусім з точки зору цільової допомоги людям. Тому профілактика потрібна і замовчувати цю проблему злочинно.

— Раніше практикувалося приховувати діагноз від хворого, сьогодні ж лікарі вже про все говорять відкрито. Чи виправдано це і наскільки важко психологічно працювати онкологам?

— Працювати онкологам у Росії сьогодні непросто. Особливо психологічно. З’явився закон про відкриття діагнозу. Раніше, скільки могли, приховували, зараз зобов’язані сказати хворому, що в нього і що його чекає. З’явилося поняття "письмова згода". Хворий заздалегідь попереджається, через які тяготи він може пройти після операції (трубка в боці тощо.). Хворий підписує документ, дає письмову згоду на операцію. Але частіше це роблять його родичі. Тому що, буває, хворий приголомшений діагнозом, майже несамовитий. І тільки родичі можуть розсудити, де краще оперуватися.

І все-таки не праві ті, хто вважає, що рак — це кінець. Вчасно виявлена хвороба — виходить, вчасно і подавлена. А придушити її у нас є чим.

— Анатолію Федоровичу, в Росії вже запроваджена страхова медицина, Україна до цього лише готується. Як ви її оцінюєте?

— Страхова медицина? У Росії? Нема у нас страхової медицини. Справжню страхову медицину я бачив у Європі, в Америці. Що таке страхова медицина? Це, по-перше, великі гроші, які мають відраховуватися на людину. Таких грошей у нас нема. І страхова медицина буде лише тоді, коли на медицину стануть виділяти нормальні суми. Як у Росії, так і в Україні...

***

Анатолій Федорович Циб — відомий учений, фахівець у сфері онкології, академік Російської академії медичних наук, директор Медичного радіологічного наукового центру, завідувач кафедри біології Обнінського державного технічного університету атомної енергетики. Та найважливіша характеристика, що розкриває суть цієї яскравої особистості та пояснює суть багатьох його вчинків на життєвому шляху, міститься в одному слові — Лікар.

Медичний факультет УжДУ став колискою лікарського таланту Анатолія Циба.

 З 1961 р. проходив аспірантуру в Інституті хірургії ім. Вишневського в Москві. По закінченні аспірантури став працювати в Обнінську в Інституті медичної радіології. У 1978 р. після захисту докторської дисертації став директором Інституту, пізніше перейменованого в медичний радіологічний науковий центр РАМН. Сьогодні під керівництвом Анатолія Федоровича тут ведеться розробка нових наукових напрямів у лікуванні найскладніших онкологічних захворювань.

Минулого тижня академік Циб перебував в Ужгороді й погодився дати нашій газеті інтерв’ю.
 

Єва Деметер, РІО
18 вересня 2009р.

Теги: Ужгоро, медицина, університет

Коментарі

Урзус 2009-09-19 / 12:46:00
Так і було, кава вражала всіх, мій покійний полтавський дідо теж до неї лише в Закарпатті пристрастився.

Та на жаль, нинішній Ужгород - скоріше азійське місто, брудне, шумне. На брудний вулицях Тірани чи Стамбулу також пьють чорну каву :)

НОВИНИ: Соціо

09:32
"Щасливі діти" розпочали реєстрацію на екошколу в Ужгороді
09:26
Наприкінці тижня на Закарпатті стане холодніше, а в останні дні лютого можливе незначне потепління
05:16
Циганські традиції та звичаї. Народження дитини
04:17
/ 2
Словаччина планує запустити потяг з Кошиць до Ужгорода
03:18
В Ужгороді триває конфлікт щодо спорудження перед театром комерційного центру
02:57
У Мукачеві вшанували пам’ять героїв, які загинули під Дебальцевим
22:46
/ 7
В Ужгороді депутати продовжують добивати знищений сквер на Баб'яка (ДОКУМЕНТИ)
21:52
/ 3
Москаль відмовився зустрітися з парапланеристами щодо забудови Боржави вітряками – активісти
16:59
У школах закарпатського Чопа оголошено тижневий карантин
14:02
У місцевих бюджетах Закарпаття – більше 46 млн грн єдиного податку
13:55
Реалізація спільного проекту дозволила ув'язати два райони Закарпаття та Львівщини в один потужній гірськолижний бренд
13:35
В Ужгороді у вівторок вшанують пам'ять Героїв Небесної Сотні
13:01
Кількість хворих на ГРІ на Закарпатті впродовж тижня збільшилася на 9%
11:12
Переможцем "Варишської палачінти" в Мукачеві стала "Корона"
09:19
Рівень оплати житлово-комунальних послуг по Закарпаттю за підсумками 2017-го року становив 81,4%
04:26
/ 14
Преосвященний владико, схаменіться!
02:52
/ 5
До Мінекології надіслано спільне звернення щодо недопущення забудови Свидовецького масиву Карпат під мега-курорт
01:34
/ 5
Мукачівський військовий ліцей-інтернат отримає ім'я Героїв Красного Поля
17:50
/ 3
Вокзал у Хусті планують віддати в приватні руки
11:37
/ 9
У Полянській ОТГ розробляють унікальний проект по охороні громадського здоров’я
08:13
В Ужгороді сьогодні відбудеться громадське вшанування полеглих в Дебальцевському котлі
07:18
Контрактник з Тернопільщини помер у військовій частині в Мукачеві
06:34
На "Варишській палачінті" в Мукачеві "спорудили" рекордну вежу з понад 1000 млинців висотою 80 сантиметрів
23:30
"Чок та його вірні друзі" запрошують дітвору на прем’єру до обласного театру ляльок
16:42
/ 2
В Ужгороді вшанували бійців, які боронили Дебальцеве
» Всі новини