Друга проща закарпатських журналістів пролягла Боржавською долиною (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Проща почалася від Іршавської греко-католицької церкви Верховних Апостолів Петра і Павла, що знаходиться в центрі міста на березі річки Іршавки

Проща почалася з благословнення 28-річного отця Василя - настоятеля Іршавської греко-католицької церкви Верховних Апостолів Петра і Павла, що знаходиться в центрі міста на березі річки Іршавки.

Подорож виявилася вельми цікавою та трішки небезпечною. Дорога, що веде з Іршави через села Дубрівка та Білки до Імстичева, має лише вузенькі узбіччя, мандрувати якими вкрай небезпечно, зважаючи на швидкість пролітаючого транспорту та вінки на деревах обабіч шляху. Тому коли ми розповідали, що йдемо пішки, нам не вірили. 
 

Перша зупинка - Свято-Іоано-Предтечівський православний жіночий монастир у селі Дубрівка, який одним із самих перших на Закарпатті був ліквідований радянською владою у 1952 році. Засновувався монастир як чоловічий у 1925 році жителем села Великі Ком’яти Юрієм Боршошом (ігуменом о.Феодосієм).

 

 
На даний час в монастирський комплекс входять церква, яка єдина збереглася з минулих часів, дзвіниця, водосвятне джерело, житловий корпус і маленький готель. В церкві зберігаються часточки мощів близько 15 святих, 10 з яких нам з гордістю продемонстрував отець Сергій, духівник сестер.

У монастирі проживає 15 сестер, найстаршій з яких 80 років, та 3 послушниці, наймолодшій з яких виповнилося 16 років. З 1999 року настоятелькою  монастиря є матушка Феодосія, яка обрала монаше життя у 18 років, надавши до Бога перевагу над одруженням любові. "Монастирські правила суворі – гірше за армію, і багато не витримують такої дисципліни, - розказує ігуменя, пригощаючи нас квасом власного приготування. - Але водночас бути в монастирі легко, молитися – це радість". Територія дбайливо прибрана і засаджена клумбами троянд. А з пагорба, на якому розташувався монастир, відкривається прекрасний вид Боржавської долини, оповитої горами на обрії.

 

 
Друга зупинка – Дубрівська греко-католицька церква Пресвятої Богородиці, яка раніше була центральним храмом на два села - Дубрівку та Іршаву. А тепер сюди приходить правити службу священик із сусіднього села Білки. На подвір’ї обідньою тишею нас зустріла дзвіниця із двома дзвонами, один з яких датований 1792 роком.

 

 
Дяк Юрій звертає нашу увагу на тріщини в кам’яних стінах церкви ХІХ ст. та пояснює, що вони утворилися через вибухи в кар’єрі, що знаходиться неподалік і де добувають камінь. А історик-краєзнавець Андрій Світлинець додає, що колись тут знаходилася ікона Марії Повчанської, яка замироточила, та після того як її відвезли до Будапешту, чудо зникло.

 

Далі нас чекало село Білки, що інтенсивно готувалося до свого храмового празника святих Петра і Павла: плиткою викладали знак при в’їзді в село, біля якого майоріли державний стяг та прапор із гербом села, у центрі села біля Будинку культури кипіли роботи по встановленню пам’ятника односельчанину - відомому атлету і циркачу Івану Фірцаку (Кротону).

 

 

Третя зупинка – Петро-Павлівська православна церква, яка була одною із самих більших довоєнних храмів краю. Довжина будівлі всередині становить 35 м, ширина - 17 м, висота – 33 м. Спочатку храм був дерев’яний (1920 р.), а потім став мурованим (1935-1939 р.р.). Церковні стіни вражають казковими  розписами диякона о.Івана Андрішко з села Приборжавське, які зроблені  у 1982-1983 роках у візантійському стилі. Настоятелем храму є 74-річний отець Георгій Чулей, благочинний Іршавського району, який у 2011 році святкуватиме півстолітній ювілей свого настоятельства, та є першим священиком в краї, нагородженим другим хрестом.

 

 

 

Четверта зупинка – Свято-Успенський греко-католицький храм в селі Білки – архітектурна  пам’ятка ХVІІІ ст. У радянські часи тут знаходився музей атеїзму, завдяки якому  вдалося зберегти унікальні розписи 1863 р. Фердинанда Видри та Іоана Вейріха.  Біля церкви розташована капличка, де знаходяться мощі підпільного отця Петра Ороса, застреленого міліціонером у 1953 році.

 

 

 

 

Хоча настоятеля в храмі не було на той час, всю необхідну інформацію про історію церкви та священиків, що в ній служили, можна отримати з табличок, які розміщені на фасаді храму. Це дуже зручно для подорожуючих.
 
Завершили мандрівку селом відвідинами пам’ятника чотирьом січовим стрільцям, яких розстріляли угорські вояки 15 березня 1939 року на околиці села, та які поховані в одній могилі на цвинтарі при в’їзді в село з боку Іршави. На могильній плиті радянська влада дозволила  викарбувати прізвище лише одного січовика та замінила рік смерті на 1949-ий.

 

 

 

 
П’ята зупинка - православна церква Різдва Божої Матері в селі Імстичево, яку оминуло закриття за радянських часів  і де зберігаються Шкільна хроніка села з 1919 по 1946 роки та Євангеліє 1644 р., надруковане у Львові. Настоятелю храму отцю Петру в той день виповнилося 62 роки, але він нас все ж таки дочекався, щоб розповісти про життя церкви та громади.

 

 

 

Шоста зупинка - величезна (площа близько 600 кв.м) новозбудована ще неосвячена греко-католицька церква, яку зводили 10 років, і яку тепер відвідує всього 25-30 прихожан.

 

 
Сьома зупинка - Свято-Михайлівський греко-католицький чоловічий монастир, який останнім закрили у 50-х роках ХХ ст. на Закарпатті і який знаходиться на висоті 1267 метрів над рівнем моря. Тут так само, як і з дубрівського жіночого монастиря, звідси відкривається живописна панорама Боржавської долини. Нам випала чудова нагода побачити долину з різних боків та в різний час: в ранковому сонці та вечірніх сутінках. Та справжньою винагородою за нашу пішу подорож під палючим сонцем став спів церковного хору, що співав в той вечір спеціально для нас.

Приємно відзначити, що відвідавши стільки храмів різних віросповідань, ми не почули жодних міжконфесійних нарікань.
 
Наша мандрівка не була б такою пізнавальною без цікавих розповідей методиста Іршавської районної станції  юних туристів Андрія Світлинця, який супроводжував нас з Іршави до Білок з повною сіткою старих фотографій із зображеннями місць, якими ми проходили, та голови громадської організації "Боржавська ініціатива" Дениса Добри, який провів нам екскурсію рідним селом Імстичево та прихистив на ніч.

 

Велике їм за це ДЯКУЮ!