Початок заходу – 15.00 год.
Олександр Орос народився 24 лютого 1933 року в селі Стеблівка на Хустщині у багатодітній сім'ї православного священика. У 1943 році вступив до Хустської гімназії, а згодом продовжив навчання у Великобичківській середній школі, яку закінчив у 1950 році. Вступити до омріяного медичного інституту виявилося, неможливим через політичні погляди. Тому навчання продовжував у лісотехнічному інституті Львова. Там захопився наукою. В 1963 році вступив до аспірантури Московського інституту будівельних матеріалів, а через шість років (1989 р.) успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. Однак, попри це, працювати за обраним фахом не довелося. На заваді стали політичні погляди, неблагонадійність О.Ороса, зокрема, - засудження ним радянської агресії на теренах Чехословаччини в 1968 році.
Пан Орос кілька разів піддавався арештам. Якщо після арешту в 1972 році його звільнили, то наступний арешт виявився для вченого фатальним. У 1982 році О.Орос був удруге заарештований і засуджений за сфальсифікованими КДБ звинуваченнями.
Олександр Орос з кінця 80-х років брав активну участь в політичному та громадському житті Закарпаття і України, вів непримиренну боротьбу з комуністично-радянським режимом за здобуття Україною державної незалежності. Активно працював в Українській Гельсинській спільці, Народному Русі України, відтак очолив Закарпатський обласний осередок Української республіканської партії. Засудження фактично комуно-фашистським судом радянського часу давало Оросу О.М. надію, що прихід на нашу землю незалежної української влади поверне справедливість. Але Олександр Михайлович так і залишився не реабілітованим. Суддя, що послав його на тюремні нари за кримінальними статтями, досі в пошані. А пан Орос по-жебрацькому тулився в однокімнатній малосімейній квартирі, перебиваючись за рахунок незначної пенсії.
Помер Олександр Орос 23 лютого 2014 року в лікарні м. Києва та похований 25 лютого на Ужгородському міському цвинтарі «Барвінок».