В Ужгороді вшанували переписувача книг, іконописця, фольклориста, поета та громадського діяча Івана Югасевича (ФОТО)

На конференції, організатором якої був Закарпатський художній інститут, прозвучало тринадцять доповідей. Відкрив її ректор Закарпатського художнього інституту Іван Небесник, а від імені Закарпатської обласної державної адміністрації учасників привітала Оксана Дурунда.

Головну доповідь виголосила ініціатор конференції Одарка Сопко, яка по Югасевичу недавно захистила кандидатську дисертацію та є автором цілого ряду наукових статей про нього. На цей раз вона розповіла про творчу спадщину І. Югасевича в контексті мистецького розвитку української рукописної книги. В цьому контексті вона становить творчість нашого земляка (яка на нинішній час нараховує понад сорок рукописних книг) на перше місце.

З того ж Закарпатського художнього інституту на конференції виступили: Наталія Ребрик („Василь Довгович та Олександр Духнович – продовжувачі почину Івана Югасевича”),  Віра Федоранич („Рукописні документи в контексті розвитку освіти на Закарпатті у ХVІІІ ст.”) та Оксана Вегера („Невичанський період життя Івана Югасевича”).

Цікавими були доповіді о. Василя Вайдулича, пароха невичанської церкви про три оригінальні рукописні книги І. Югасевича,  Миколи Вагери із того ж села про вивчення життєвого і творчого шляху І. Югасевича як складової краєзнавчо-дослідницької навчальної програми.

Ігор Задорожний з Мукачева (видавець нещодавно виявленого досі невідомого рукопису „Ірмологія” І. Югасевича) розповів про зміст і структуру рукописних ірмолоїв І. Югасевича. Деякі мелодії з них він ілюстрував власним співом.

Микола Мушинка з Пряшева подав інформацію про маловідому збірку 374 народних прислів’їв, записаних І. Югасевичем на Пряшівщині та Закарпатті наприкінці XVIII та на початку ХІХ століть, віднайдену й описану Іваном Панькевичем. Ця найдавніша збірка прислів’їв в українській фольклористиці настільки зацікавила директора ужгородського видавництва „Ґражда” Івана Ребрика, що він вирішив видати її окремою книжкою.

Усі інші доповіді в тій або іншій мірі нав’язували на творчість Івана Югасевича та його епоху.

Лідія Ходанич освітлила просвітницьку діяльність єпископа Мукачівської єпархії Іоанна Йосифа Декамеліса (1641-1706), похованого в с. Руська Нова Весь біля Пряшева.

Петро Ходанич розповів про внесок історика Михайла Лучкая у розвиток мови закарпатських українців. Доповідь він проілюстрував уривками зі своєї драми про Лучкая та Духновича.

о. Мирослав Рябінчак з Перечина розглянув розвиток літургійного співу Мукачівської Греко-католицької єпархії XVIII-XIX та початку ХХ століть.

Михайло Приймич представив учасникам новознайдені плани церков XVIII ст., за якими будувалися церкви на Закарпатті. В кінці він наголосив на жалюгідному стані значної частини цих сакральних будівель, які через брак коштів для їх утримування – нищаться.

Археолог Йосип Кобаль із Закарпатського обласного краєзнавчого музею в Ужгороді освітлив історію етнонімів „рутени”, „руські” та „руснаки”, вживаних в літературі на означення закарпатських українців.

Юлія Стемпіцька зі Львова зосередила увагу на таку вузько спеціалізовану тему, як застібки при оправленні рукописних книг XVI-XVIII ст. у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника.

На конференції панувала справжня творча атмосфера, бо кожна доповідь приносила щось нове й невідоме.

Шкода, що на конференцію не прибули Ольга Аегертер із Швейцарії, Наталія Імре із Будапешта та лауреат премії Т. Г. Шевченка Петро Мідянка, доповіді яких були залучені в програму.

Віримо, що вони появляться в збірнику матеріалів конференції, який організатори приобіцяли видати ще у першій половині наступного року. Віримо, що збірник потрапить і на батьківщину Івана Югасевича-Склярського Пряшівщину, де його круглий ювілей, на жаль, залишився не поміченим.

Микола Мушинка, Пряшів, Словаччина

* * *

15-го грудня 2014 р. виповнилася 200-та річниця Дня пам’яті визначного українського переписувача книг, мініатюриста, фольклориста, поета та громадсько-релігійного діяча Івана Югасевича Склярського. Його рукописна спадщина відзначається творчою багатогранністю. Збережені маргінальні записи, датування рукописів засвідчують про його активну працю переписувача. В Ірмологіоні за 1806 рік зазначено про тридцять дві книги, а в Ірмологіоні за 1811–1812 роки подається число тридцять вісім. Іван Югасевич був одним із небагатьох майстрів рукописної книги, який поєднав в собі майстерність каліграфа, хист художника-мініатюриста та орнаменталіста, а його творчість характерна особливостями, притаманними його авторській манері. Водночас у цих писемних пам'ятках зафіксовано специфічні особливості процесів становлення та розвитку регіональних ознак, а пісенні тексти та художнє оформлення доволі показово відображають стан духовної творчості закарпатців та їхнє спілкування із загальноукраїнським культурним простором.

Іван Югасевич-Склярський народився в комітаті Шарош 1741 року в селі Прикра, Свидницького округу (тепер Словаччина). Навчався у Львові. У молоді роки отримав повідомлення про можливість навчатися за державний кошт мистецтву хорового співу, переписуванню й оформленню книг в одній із богословських шкіл Полонії (із запису в Ірмологіоні Югасевича за 1795 рік. Йдеться про навчання Івана Югасевича у Львівській братській школі (1756–1760 рр.), яку в той час називали академією. Історик Ізидор Шараневич  пише, що ця школа була на правах «академії», а в королівських грамотах вона називається schola tractandis laberalibus artibus. (Географическо-исторические статьи. Львів 1875, 17). У частині вкладної пишеться: «…вь которую даль 28 голышов в академии Львовской потрудившимся Иоаном Югасом, которую дал во веси Прикра…».

Після закінчення навчання у братській школі Югасевич повернувся до села Прикра, де служив півцевчителем-дяком. За період перебування в рідному селі Прикра Югасевич переписав та оформив чимало книг, а також відомо про факт будівництва церкви св. Миколи у 1776 році , фундатором якої він був. Можемо зазначити, що підпис автора із подвійним прізвищем Югасевич Склярский зустрічається у вище перерахованих рукописах періоду проживання у с. Прикра (Словаччина).

   Як бачимо з вищезгаданого матеріалу, Іван Югасевич не був «мандрованим» (мандрівним) дяком-переписувачем. Із записів його книг упродовж 1778–1812 років бачимо, що він пов'язав своє життя із дяко-вчительською професією і переважно проживав у селах Мукачівської єпархії –  Прикра та Невицьке. Це підтверджує нещодавно знайдений матеріал, який свідчить про те, що Іван Югасевич мав родину. У документі [1] із метричної книги за 1 травня 1930 року від греко-католицького парохіального уряду села Невицьке священиком отцем Іваном Бокшаєм записано, що хрещеною мамою хресника Петра, який народився 10 травня 1814 року, є «…Ілуня Югасевич, Данили жена». Маємо факт, який означає, що Іван Югасевич, який на той час іще був живий, мав сина або внука, на ім'я Данило.

Про пізніший період діяльності Югасевича довідуємося із записів в Ірмологіоні за 1795 рік Андрія Буковського, пароха села Сімерки, що двадцять років, з 1795 року й до кінця життя, прожив у селі Невицьке на Закарпатті. Як і інші сільські дяки ХVІІІ – початку ХІХ століття, Югасевич був тою основною культурною силою в глухих селах, яка задовольняла потреби пастви. Він виконував функції сільського голови, виготовляв колеса для возів, дякував у церкві, переписував та оформляв церковні книги, різноманітні збірники та приватні папери. Для пастви укладав збірники церковних співів з нотами і без нот, куди додавав світські народні пісні, ним записувані, або власні вірші[2]. Часто включав у збірники перероблені ним пісні, прислів’я та приказки, зібрані в селах Східної Словаччини та Закарпаття. Він виконував книжкові мініатюри, заставки, ініціали та кінцівки до рукописних пісенників, календарів та Ірмологіонів, які сам укладав і переписував. Не займався Іван Югасевич рукописанням тільки у «пасхальні дні».

У процесі дослідження біографії художника ми виявили ще один цікавий факт із життя Югасевича. Побувавши у церкві села Невицьке у вересні 2007 року, на табличці, прибитій зі зворотнього боку іконостасу, йдеться про тих людей, які  фінансово підтримували будівництво церкви. У переліку є і ім'я Югасевича: …за оусилованє…Пароха Столичног Пъвца Іоана Югасевичъ…».

Із першої частини запису вкладної Ірмологіону за 1795 рік відомо, що Югасевич переписав та оформив більше 30-ти Ірмологіонів, окрім того переписав багато інших церковних та ділових паперів. Далі йдеться про те, що 15-го грудня 1814-го року несподівано помер 73 річний дяк Невицької церкви – Іван Югасевич. … У цьому місці Іван Югасевич ніс взірцеву службу протягом 20-ти років. Тут у 73 роки – зустрів свою вічність…Іван Югасевич похований з почестями на території Невицької церкви, навпроти крилосу, 15 грудня 1814 року.  … на могильній таблиці написано …коли звечоріє над його могилою буде лунати вечірня молитва, яку виконуватимуть за григоріанським обрядом, із написаного ним Ірмологіону. Зберігаючи пам’ять про нього…[3]

Завдяки записам у вищезгаданих рукописах, ми дізналися про життєвий шлях, просвітницьку, меценатську та творчу діяльність культурно-просвітницького діяча ХVІІІ–ХІХ століття Івана Югасевича, який залишив великий спадок рукописних книг. На жаль, значну їх частину  дотепер ще не знайдено.

Наприкінці 2004 року з нагоди 190-ї річниці з дня його смерті на стіні церкви Покрови Пресвятої Богородиці в селі Невицьке, що біля Ужгорода, було відкрито меморіальну дошку. Урочисто освячений пам’ятний знак від односельчан та поціновувачів рукописної спадщини Івана Югасевича засвідчив, яке важливе значення для культури Закарпаття має його творчий доробок.

До збережених літургійних та світських рукописних пам’яток Івана Югасевича належать Календарі, Пісенники, Ірмологіони, Октоїхи, Літургікони, Молитвослови та Типікони. Відомо про три Календарі, виконані у 1806, 1807, 1809 роках, п’ять Пісенників за 1761–1763, 1798, 1807, 1811, 1812, п'ятнадцять літургійних книг за 1759, 1778–1779, 1784–1785, 1788, 1795, 1800, 1803, 1806, 1809, 1809, 1811–1812, 1802, 1804, 1805, Рукописний збірник №2017/64 без початку і кінця. На сьогодні відомо про 23 рукописи за літературними джерелами та місцем їх зберігання. Сім із них переписано й оформлено майстром у с. Прикра (Словаччина). До них належать: Літургікон 1759, Пісенник 1761–1763, Ірмологіони 1778–1779, 1784–1785, 1795, 1798, Акафіст 1788-1789. Ці  книги оформлені сюжетними кольоровими та чорно-білими мініатюрами та орнаментальними оздобами з рослинною орнаментикою, яка наслідує «гравюрні» друковані зразки. За стилістичними ознаками близькі до барокових мотивів. 

 Шістнадцять книг переписано майстром у с. Невицьке (Україна). Відповідно попереднє традиційне оформлення суто літургійних книг мініатюрами пізніше змінилося на орнаментальні прикраси з виразними  мотивами народної творчості. До цієї групи належать рукописи, переписані та оформлені Югасевичем при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Невицьке. До їх переліку належать літургійні книги: 1795, 1800, 1802, 1803, 1804, 1805, 1806, 1809, 1809, 1811–1812, Рукописний збірник №2017/64 без початку і кінця.

Спільними рисами в оформленні рукописів Югасевича  можемо вважати виражені видозміни у зображенні мініатюр та оздоб стильових відозмін готичних, ренесансних та барокових елементів, адаптованих художником у структурні частини книги. Це особливо проглядається в титульних обрамленнях аркушів, також у мініатюрах та орнаментах різних періодів. Варто зауважити вибір форми рамки-порталу, яку він використовував в оформленні і першого, і другого періодів,  хоча проглядаються і деякі видозміни, набуті в нових умовах.

На прикладі порівняльно-типологічної класифікації бачимо поступову заміну сюжетної мініатюри та оздоб на зразок «гравюрних» заставок у ранніх рукописах, та появу  орнаментальних геометричних прикрас у пізніших книгах художника.

Зміни проглядаються і у художньому вирішенні сюжетно-мініатюрних  ініціалів першого періоду, які поступаються декоративнно-орнаментальним ініціалам другого періоду. Видозміни проходять і в шрифтових формах та каліграфії, шрифтовій графіці. Спостерігаємо появу нового оздоблювального елементу, вузьких кольорових орнаментальних смужок та кінцівок. Також важливо сказати про зміни кольорового вирішення, а саме переходу від багатшої колірної гами у «прикранському» періоді  до двоколірної у «невицькому» періоді.        

Творчість художника є цінним пластом духовної культури Закарпаття, в якому відображено і збережено історію, культуру, мову, малярство, а кожен рукописний твір має свій неповторний образ і поєднує в собі різні види мистецтва. Його мистецька спадщина доводить високий рівень каліграфії, оформлення книг, які відзначилися майстерним виконання мініатюр, орнаментальних заставок, шрифтової графіки та складною структурою книги, а його ім'я достойне продовжити перелік відомих переписувачів-художників, рукописні твори яких є у розвитку рукописного мистецтва ХVІІ–ХІХ ст.: Стефана Селецького (Львівщина), Василя Скалацького (Перемишль), Матвія Заплатинського (Перемишль), Пантелеймона Калиновича (поблизу Галича).

Теги: Іван Югасевич, Пряшівщина, Галичина

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати