Золота осінь Юрія Павловича (ФОТО)

Саме у Рахові десятилітнім школярем побачив малий Юрко на виставці різьблену шкатулку роботи знаного ясінського майстра Михайла Тулайдана – не міг відірвати очей від тієї краси, щось гаряче й незвідане торкнулося легким крилом його потривоженого серця, миттєво визріло бажання й собі творити щось подібне. Той незнаний імпульс насправді був покликанням і вперше відчув його у Рахові. Через шістдесят літ він повернувся сюди вже зі своїми творчими набутками, з  мистецьким гуцульським усесвітом…

Три роки рахів’яни думали-гадали, де ж то розмістити творчий набуток Майстра, допоки справу в свої руки не взяв знаний гуцульський ґазда, меценат і поціновувач мистецтва Юрій Бендак. Він і створив за власний кошт приватний Музей гуцульської різьби Юрія Павловича.

Як зазначають у своїй книзі-альбомі Аделя Григорук і Олександр Масляник, для Юрія Павловича мистецтво стало власною версією української історії та національної філософії, тим всесвітом у собі, який справляє потужний вплив на формування самосвідомості, культурного коду українця, а відтак допомагає пробудити пам'ять роду, збагнути тяглість етнічної традиції, свою приявність в українському бутті в усіх його вимірах – минулому, сучасному й майбутньому.

Створені Ю. Павловичем образи відчитуються в етнографічних, етнофілософських, етнографічних, етнокультурних, етнопсихологічних, етногеографічних, міфологічних, фольклорних, релігійних контекстах, досягаючи національної виразності й повноти смислового вираження.

Він і нині перебуває у безперервній творчій експедиції Гуцульщиною і Закарпаттям – не втомлюється визбирувати скарби цієї Богом благословенної землі. До нестями закоханий у старовіччину, знає про неї стільки, що може годинами розповідати про духовні верховини наших мудрих пращурів. Надійним фундаментом усієї його творчості стала народна традиція, а  своїм мистецьким спадком підтвердив власний нерозривний зв'язок з кращими культурними набутками  усіх поколінь, причому творчо розширив етнофілософські горизонти, вніс і свою колористику у розкішне панно українського і світового мистецтва.

Здійснилась мрія Майстра – у самісінькому серці Рахова постав Музей гуцульської різьби Юрія Павловича, де всі роботи будуть тільки в одному екземплярі. Саме тому Майстер і не продає своїх робіт, щоб вивершити одну цілісну енциклопедію Гуцульщини. Раніше продані роботи Ю. Павловича є у приватних колекціях  в Україні, США, Німеччині, Угорщині, Чехії, Польщі. Ба більше, у кабінеті короля Швеції Карла ХVІІІ Густава є альбом-шкатулка «Лірика Карпат», який подарував королю другий Президент України.   Роботами  Юрія Павловича милуються в Аргентині, Бразилії, Італії,  Швеції –  на всіх  континентах.

Професійні і досконалі вироби мистець почав робити наприкінці 1970-х років, а вже на початку 1980-х мав персональні виставки у Коломиї, Івано-Франківську, Ужгороді, Києві, Москві.

За кілька років Ю. Павлович настільки вдосконалив власну техніку, що його помітили у столицях, звідки  почали надходити замовлення. Першою «номенклатурною» роботою Ю. Павловича став дерев’яний футляр з інкрустацією для розписаної сусальним золотом порцелянової вази. Її наприкінці 70-х тодішньому генсеку подарувало керівництво Чехословаччини. Проте він не став «придворним» майстром – залишився у своїх горах. За різних влад і режимів. Без гонитви за званнями й орденами. Добровільно прикував себе до галери на «ймено» Мистецтво.

За плечима Юрія Павловича чимало персональних виставок, про його творчість написано сотні статей і есеїв, видано книгу,  читаються спеціальні лекції в Косівському інституті декоративно-ужиткового мистецтва. Тріумфом позначена його  участь 2002-го року в ХІІ Міжнародному гуцульському фестивалі. Тоді у конкурсній роботі майстра гуцульська громадськість відкрила для себе цілком нового, іншого Августина Волошина. Президент Карпатської України, який навіть у часи жорстокого протистояння фашистської й радянської імперій зумів вибудувати державу, постав під охороною… жуків-скарабеїв. Таке стилізоване зіставлення настільки вразило журі, що Ю. Павловичу одноголосно присудили Гран-прі.

Юрій Павлович є продовжувачем непроминальних традицій славних династій різьбярів Шкрібляків-Корпанюків, з учня став навчителем і створив власну школу гуцульської  різьби. Його роботи є настільки оригінальними і неповторними, що їх ніколи не «припишеш» комусь іншому. Школа гуцульської різьби Павловича – цим усе сказано!

 У  тарелях  використовує нойзільбер (нове срібло) – вкраплення металу у дерев’яних виробах. 5 700 (вдумайтесь тільки!) бакунтових дротиків прикрасили орнамент тарелі «Чарівний гуцульський світ». Спробуйте  рівними рядами принаймні забити у дошку таку кількість цвяхів. Спробували? Ото й воно! Він – єдиний такий майстер на Гуцульщині. Також інкрустує рушниці, пістолі, бартки, свічники, роги –  чогось схожого важко віднайти навіть у музеях.

Окремі роботи присвячені знаним закарпатцям -   Миколі Шугаю, Августину Волошину, Йосипу Бокшаю, Миколі Мушинці,  Івану Чендею, Петру Скунцю, Степану Клочуряку, Михайлу Тулайдану, Василю Шорбану  та ін. Довго й тяжко працював над твором до 200-ліття Тараса Шевченка – на якусь мить здалося, що вичерпав усі сили, сказав усе, що мав сказати своїм різцем…

Усе своє  творче життя він працював з усвідомленням незаперечної істини:  хто-небудь завжди дивиться з-за твого плеча, як ти твориш. Мати. Вчитель. Мікеланджело. Шкрібляк. Бог. Тому наколи не дозволив собі робити щось просто так, тільки  – за найвищими мірками, достоту за поетом: «Я кожен день на суд іду, на звіт…». Так і Юрій Павлович у розповні своєї золотої осені прийшов на суд і на звіт до  краян з мистецьким доробком неоціненної ваги.

А. Волошин

П.Скунць

І.Чендей

Степан Клочуряк

Йосип Бокшай

Тарас Шевченко

Пістолі

Хрест-сварга

Юрій Павлович з роботою

Теги: Павлович, різьбар, Гуцульщина

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати