В Ужгороді чекає на операцію захисник Майдану з кулею в голові

Чимало історій звичайних, але надзвичайно мужніх людей, які кілька місяців протистояли на столичному Майдані агонізуючій системі, нерідко проходять повз увагу широкого загалу. Занадто багато їх було там, у Києві – тих, хто не шкодуючи себе впевнено і затято йшов проти режиму. Хто по-рядовому опинявся після чергового штурму на лікарняному ліжку. І знов, підлікувавшись, стримував армію чорних шоломів і строкато-камуфляжної беркутівської форми. 

Ця історія також мала всі шанси бути нерозказаною. Однак, знеболена і втомлена дружина одного із захисників свободолюбної української нації зважилась її переповісти, коли кілька днів поспіль в Ужгороді її чоловікові лікарі фактично відмовляли в діагностиці. А коли нарешті на настирливу вимогу пані Олени таки зробили Валерію Копчі рентген – виявили у тім’яній області голови засівшу там з пам’ятного 18 лютого кулю…

Валерій Копча, якому цьогоріч виповниться 57 років, прийшов на столичний Майдан у січні, і з того часу пробув у епіцентрі народного опору до кінця лютого. За цей час чоловік тричі, в різні періоди визвольної боротьби, став жертвою газових атак. Частину документів та власного майна втратив також під час пожежі в Будинку профспілок. Але найстрашніше, що могло статись з будь-ким з оборонців Майдану, трапилось з Валерієм Копчею 18 лютого – під час атаки «Беркуту» під прикриттям снайперів.

«Він виносив з зони обстрілу свого товариша, в якого прицільно влучив снайпер. Товариш цей фактично помер на руках у Валерія. Після сторонні побачили і у нього на руках, на голові кров. Він думав, що замастився, коли виносив пораненого побратима, каже – ні болю, ні дискомфорту не відчував. Але, коли зняв з голови шапку, стало зрозуміло – в нього також поцілили, в голову», – розповіла Олена Копча.

Жінка відзначає: пан Валерій у тій бійні був без каски, на голові мав лише щільну зимову шапку, яка щасливою волею долі й урятувала його від смерті, загальмувавши кулю. Стріляли, каже, з вогнепальної зброї, але, разом з тим, кулі дивні і нестандартні: «Він мені розповідав, що то така куля, а в середині в ній дрібні маленькі кульки, які розлітаються осколочно». 

Кулю, а заразом і 8 осколків, витягли під час операції одразу – в польовому госпіталі, облаштованому в Київській державній міськадміністрації. Вилучали, переказала слова Валерія Копчі пані Олена, без анестезії, наспіх. Після чого чоловік лікувався, перебуваючи на квартирі «знайомих знайомих», бо ж усі лікарні на той час були переповнені важко пораненими. На Майдан же ходив на перев’язки, та й просто – аби підтримати товаришів і зорієнтуватись, як ідуть справи.

Ближче до кінця лютого Валерій Копча, забравши з польового госпіталю в КМДА довідку про хірургічне втручання, вирушив в Ужгород – доліковуватись. Щоправда, довідку в «поствійськовому» шалі лікарі виписували без печатки, затверджуючи її правомочність хіба що власними підписами і залишеними на папері особистими контактними телефонними номерами.

Тож 1 березня Валерій Копча знов опинився у Києві – аби отримати довідку з усіма необхідними реквізитами, як того від нього вимагали в лікарні обласного центру. Прямуючи в метро на Майдан Незалежності, відчув, як раптом стало зле – прихопило серце. Присів віддихатись, прикрив очі… А коли прийшов до тями – виявив, що портмоне з грошима та всіма документами втрачено: якийсь із нечистих на руку попутників, скориставшись моментом, прихопив чуже собі. На наступній станції, тримаючись за хворе серце, Валерій Копча повідомив про випадок черговому міліціонеру, про що було складено відповідний протокол. Але злодюжку, як і годиться, шукають і понині…

Без документів та знесилений, після спілкування з правоохоронцем чоловік таки дістався Майдану. Там після обстеження лікарі виявили у нього стенокардію та ішемію. І тепер вже з новою посвідкою про хворе серце, але без інших документів та грошей, чоловік знов повернувся в Ужгород.

І вже тут відчув, як з кожним днем все більше слабшає, як організм все частіш дає страшні збої: чи не щодня давав про себе знати сильний головний біль, з якогось дива раптом губилась пам'ять. «Він мені навіть казав: Олено, я боюсь вийти з дому, бо що, якщо забуду, де я живу, і як тоді повернусь назад?», – розповіла Олена Копча.

З виданими на Майдані довідками Валерій Копча навідався до міської лікарні, де після обстеження та необхідних аналізів лікарі твердили про «здорове серце». На скарги щодо поганого самопочуття відмахувались і наполягали на амбулаторному лікуванні, посилаючись, в тому числі, і на відсутність посвідчуюючих особистість вкрадених документів.

«Мушу зізнатись: ми влаштовували поміщення Валерія на стаціонарне лікування через знайомих, як це часто і в інших випадках було й до революції. І ось звідси питання – що змінилось? В усякому разі, зневага та байдуже ставлення окремих медиків до людини, яка потребує допомоги, так і залишились прикрою реальністю», – зітхнула пані Олена. 

Аби чоловікові, поки він лежав на стаціонарі, таки зробили рентгенологічне обстеження – бо ж самопочуття його все більше погіршувалось, головний біль став постійним супутником, а провали в пам’яті траплялись все частіше – Олена Копча домоглась мало не з «боєм». Результати обстеження лікарів шокували: у тім’яній області голови після подій 18 лютого у Валерія Копчі залишився ще один трофей – не виявлена і не вилучена ще одна куля…

Нині чоловік перебуває в Ужгородській міській лікарні, де чекає на планову операцію з видалення чужорідного тіла з тіла людського. Тим часом Олена Копча переживає лише за одне: аби операція завершилась успішно і без втрат. Бо загублені документи, рано чи пізно, але будуть відновлені. А от над відновленням підірваного здоров’я – через тривалу фізичну та психологічну реабілітацію – доведеться працювати набагато довше, ніж над справлянням нового паспорту. 

Теги: захисник, Майдан, куля, голова

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати