Світогляд Павла Бедзіра формувався під впливом християнської релігії, Західної та Східної філософії. Він читав твори видатних філософів Світу, добре знав основи християнства, ісламу, буддизму, індуїзму, даосизму, іудаїзму та інших релігій, був освіченою людиною. Павло Бедзір, якщо говорити про філософію буття, найближче стоїть до Адальберта Ерделі. Їхні погляди на основні питання філософії майже повністю ідентичні, що дуже цікаво й спонукає до пошуків зв’язків. Вони разом йшли до однієї мети, але різними шляхами. Сутністю їхнього життя було самовдосконалення, пізнання через мистецтво себе і Бога. Мистецтво Бедзір трактував як шлях до самовдосконалення, як засіб для досягнення нірвани, повної свободи, до якої він прагнув все життя. В своєму останньому інтерв’ю, що записала Мирослава Мацо, він сказав: “Вдосконалення єства свого – це прагнення до вищого божественного ідеалу”. І це були не пусті слова. Бедзір наполегливо над собою працював із молодих років. Багато читав, займався самоосвітою, самотужки вивчив угорську мову, щоб мати можливість читати книги, що в Радянському Союзі були під забороною. Його внутрішня свобода, незалежність мислення, привертали увагу не тільки друзів, але й КДБ. В поле зору служби безпеки він потрапив ще тоді, коли йому було тільки 25 років. Гадаю, це не дивно, адже його батько був священником, зазнав репресій за радянської влади і провів у таборах 27 років. Несхитність волі, очевидно, Павло успадкував у свого батька.
Павло Бедзір – художник-філософ, мислитель, який мав великий вплив на формування художньо – естетичних принципів, що мають своїх прихильників донині. Він мислив глобально, переймався долею Землі, України, людства загалом, шукав і знаходив відповіді на наріжні питання всіх релігій Світу. Його цікавило, що є Бог, яка місія людини на Землі, в чому сенс життя, матеріальний й духовний бік буття тощо. Сам Павло Бедзір, вважав себе, перш за все, громадянином Всесвіту, Людиною планети Земля. Він був не від світу цього, вовком, що все життя залишався одиноким, чужим і незрозумілим для більшості. Митець жив у своєму, паралельному духовному світі, який сам же й створив. Він дбав про душу свою, а не тлінне тіло, матеріальні блага цікавили його менше за все. Суть свого життя бачив “у вдосконаленній свободі, вищому порозумінні своєї позиціїї”. Всіх нас закликав до подорожі на Голгофу, до самоусвідомлення.” Щоб творчістю нашою прийти до воскресіння. Свідомо стати синами Бога. Боголюдьми маємо бути – й жінки й чоловіки”. Сам Павло Бедзір свідомо й цілеспрямовано йшов і зійшов на свою Голгофу, а тому наприкінці свого життя мав повне право заявити: “Я все зробив що міг. Віддав усі свої таланти еволюції Духу”...
Днями в мистецькому центрі “Галерея “Ілько”, відкрилась ретроспективна вистака графіки Павла Бедзіра, що охоплює понад сорок років його творчості. Виставка символічно названа “Невідомий відомий. Павло Бедзір”, адже як зауважив Михайло Сирохман, організатори мали на меті репрезентувати маловідомі його твори. Його мистецтво донині залишається сучасним, бо було поза політичною системою, не служило їй, і апелювало до нашого розуму, почуттів.
Кураторами стали Михайло Ілько та Тарас Табака.До експозиції ввійшли також роботи молодих і перспективних митців: Павла та Данила Ковачів, Вадима Харабарука, Віктора Мельничука, Наталії Шевченко, Івана Небесника, Руслана Тремби.
Володимир Мишанич для Закарпаття онлайн