Магія піску: закарпатка Юлія Міронова самотужки опанувала пісочну анімацію (ФОТО, ВІДЕО)

Один з таких чарівників-початківців, художників піском, проживає в Ужгороді. Точніше, чарівниць – Юлія Міронова займається пісочною анімацією відносно недавно, близько року. Всьому, що вміє нині, вчилась самотужки, каже – малювання піском сьогодні не викладається в жодному виші. Однак, знаючись на законах и правилах образотворчого мистецтва, оволодіти технікою пісочної анімації може кожен. 

«Якщо брати відлік з моменту, коли я вперше спробувала створити малюнок, використовуючи пісок, з того часу пройшло близько року. Знадобилось приблизно кілька місяців, щоб зрозуміти принцип пісочної анімації. Якихось спеціалізованих навчальних закладів, де б викладали курс малювання піском, не існує, тому всі сучасні пісочні аніматори – самоуки. Але, разом з тим, всі мають художню освіту: для того, щоб навчитись малювати піском, художня складова є невід’ємною, адже на візерунок піском діють всі ті ж закони композиції, об’єму, світлотіні, пропорцій… А пісок – це просто інструмент, використовуючи який, художник має змогу відтворити «живу» картинку», – розповідає Юлія Міронова.

Оволодіти мистецтвом пісочної анімації, каже дівчина, не так вже й важко, тим більше, знадобилась і потрібна в цьому разі освіта: Юлія вчилась образотворчому мистецтву в Закарпатському художньому інституті. Обладнання для занять виготовлялось самотужки – спеціальний стіл із скляною поверхнею  майстрував батько: «Скло на столі непрозоре – матово-молочне. Знизу підсвічується лампою. Тобто, крізь скло просіюється світло, а пісок цей потік світла перекриває, потрібний ефект досягається як за рахунок малюнку, так і за рахунок гри світла й тіні. Пісок використовую звичайний, лиш просіюю його через сито для борошна. Можна за бажання використовувати будь-яку крупу, яка дає тінь, каву, але пісок – універсальний інструмент: він «слухняний» і «текучий», а після виступу його можна зібрати і спокійно використовувати повторно».

Технічно, розповідає художниця, нічого складного у малюванні піском немає, найбільша складність полягає в тому, щоб одним рухом провести потрібну і правильну лінію. Деякі складнощі були і з «пристосуванням» лівої руки: малюнок створюється обома руками. «На глядача впливають одночасно музика, якщо вона підібрана вдало до сюжету, сам сюжет, в якому завжди використовуються впізнавані символи й образи, момент трансформації одного символу в інший. Але ж вони придумані не мною, так само не мною придумана техніка, тому, коли люди після виступу «видихають» затамований подих, аплодують хіба що не стоячи, я завжди дивуюсь», – розповідає Юлія Міронова. 

Підготовка до виступу в ідеалі триває впродовж тижня: саме стільки часу необхідно, щоб розробити сюжет, проробити форми і створити ескізи, відібрати картинки і вишикувати їх послідовність, зробити розкадровку. Кожну картинку потрібно промалювати кілька разів – так запам’ятовується і сам малюнок, і розвиток сюжету. Паралельно триває підбір музики до сюжету. «Пошуки форми тривають постійно – необхідно ж підібрати прості й ефектні форми, картинки, які можна буде легко і гарно, але разом з тим швидко малювати. І щоб вони динамічно «перетікали» одна в одну – увагу глядача постійно потрібно утримувати, щоб він не втомився і не втратив інтересу. Я можу намалювати, наприклад, голландський натюрморт, але на це піде кілька годин – хто ж буде за цим слідкувати?» – розповідає художниця.  

Зазвичай «універсальні» сюжети (такими Юлія Міронова визначає сюжети про кохання, тематичні святкові виступи, наприклад, до нового року) утримують увагу глядача, якщо тривають в середньому десять хвилин. Але, в той же час, все залежить від ситуації, від характеру виступу, каже художниця: «Часто пісочну анімацію використовують як інструмент для створення кліпів до пісні, тоді вони, відповідно, тривають стільки, скільки й сама музична композиція. У мене ж у практиці був виступ на ювілеї, коли я малювала, здається, навіть довше 15 хвилин. Це був сюжет про життя дівчини-ювілярки: починалась історія з її народження, потім відображалось, як вона виросла і піша в школу, наступний «кадр» – як вона вже, доросла, їде автівкою. Затим – як у неї дочка народилась, побажання її друзів: море, хатинка у моря… Увагу вдавалось утримувати весь час виступу – це ж і їй цікаво бачити, як життя розгортається, і її друзям».

Пісочна анімація, розповідає Юлія Міронова, цікава ще й тим, що в ході творення картини малюнок жодного разу не буває ідентичним. Тобто, сюжет може бути один і той же, з використанням одних і тих же символів, але картинки постійно мають різні деталі. «До прикладу, сюжет про кохання: завжди одне і те ж місто, силуети пари, серця. Але кожного разу у дівчини може бути довге чи коротше волосся, символ серця більший чи менший, будинок на зображенні вищий чи нижчий. Виходить, що картинка завжди одна й та ж, але вона постійно «живе», набуває характерних тільки їй рис», – каже Юлія.

Напевно, найбільшим досягненням для будь-якого митця є віднайдення свого власного і неповторного «почерку», стилю, притаманного тільки його роботам, за яким їх вирізняють з-поміж сотень і тисяч інших подібних. Ужгородська «чарівниця піску» каже, що наразі ще знаходиться на етапі пошуків оцієї індивідуальності, вдосконалюючи техніку і шукаючи свій стиль: «Я поки не відчуваю в собі впевненості, щоб позиціонувати себе як самобутній майстер, мої роботи ще дуже схожі на ті, які створюють «побратими по мистецтву». Нині моє головне завдання – відточування техніки, а коли буде досягнута певна планка, думаю, що і прийде те, що хочеться сказати самій людям, виразити посередництвом робіт. Вже не перший рік виношую ідею створення щось на кшталт трейлеру до «Аліси в країні чудес», ця ідея «живе» ще з часу занять традиційним живописом. Інколи навіть роблю щось в цьому напрямку фрагментарно. Для мене історія Аліси цікава своєю неоднозначністю: це ніби й казка, але із присутністю, наприклад, злої королеви, яка відрубає голови. Цим також цікаві сюжети в пісочній анімації, що можуть бути дуже різними – сповненими ніжністю, веселими, романтичними, серйозними…» – ділиться Юлія Міронова.

Вже незабаром роботи художниці стануть ще більш неординарними: зараз у розробці знаходиться новий варіант столу для роботи, поверхня якого змінює колір, в залежності від малюнку. За словами художниці, з кольором можна «гратись», досягаючи ще більшої ефектності і глибини малюнку: «Наприклад, новорічні сюжети робити на блакитному фоні, домашній пейзаж «фарбувати» у теплий жовтий. Змінює колір уся поверхня столу, режим перемикається програмно». 

Щодо того, чи не має жалю за картинами, які по завершенню виступів одним помахом руки «змітаються» зі столу, художниця філософськи зауважує: творчий момент мистецтва самобутній вже навіть в ту мить, коли художник побачив картину «внутрішнім зором». Звичайно, приємно, коли картина втілена і побачена людьми. Але ж, каже, «ніщо не вічно, і навіть якщо картину вставити в рамку і покласти під скло, вона все одно вразлива. Просто трохи довше збережеться».

Юлія Міронова – легка і світла в розмові – так само легко і світло створює пісочні малюнки, так само легко і невимушено з ними потім «прощається», змітаючи пісок з поверхні столу. І в цьому теж є якийсь глибинний сенс: не розпрощавшись з минулим, навряд можна зробити крок у майбутнє. Мистецтво малюванням піском, можливо, заворожує ще й тому, що є символічним відображенням життя. Адже, так само, як у пісочній анімації від порухів художника залежить, як вибудується сюжет тої чи іншої історії, так і історія життя кожного з нас залежить від наших особистих порухів…

Теги: анімація, Міронова, мистецтво, живопис, пісочна, Ужгород

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати