«Який у Вас гарний перстень!»

Мало не всі сайти, портали, інформагентства бурхливо дискутують про новину з Великобританії. Уряд цієї країни вважає образливим відкрите носіння хреста. «Що в перспективі: скасування в судовому порядку Десяти Заповідей? Ось питання, якими багато хто задається в Об’єднаному Королівстві…», — резюмує Джон МакКензі в своїй статті «Королівство кривих дзеркал» (http://catholicnews.org.ua).

 «Який у Вас гарний перстень!»

Невчасний, невдалий, конче непотрібний і грішний шум довкола головного символу нашого спасення — Хреста Христового — як кинджал у серці: ні вийняти самому, ні дихнути, ані позбутись болю, а зостається ждати помочі від Бога й лікарів…

Якось, якраз в отакі чудові весняні дні, сім літ тому, одна моя добра знайома із іменем святим дізналася, що мати буду День народження. Вона живе в Ужгороді, а не в Лондоні. Вона вільно носить хрестик натільний, вона не боїться, що хтось звільнить її з роботи лише за те, що любить Ісуса і любов ту виражає видимим хрестом. Вона ходить до церкви, віра її полягає не лиш у площині того «ходіння». Моя добра знайома на ім’я Тереза віру свою збудувала на фундаменті міцному: вона просто вміє робити добрі діла. І так тихо, без галасу, без вихвалянь, без задирання носа і очікування, аби тобі прилюдно співали «многая літ». Ото сім років тому подарувала вона мені срібний перстень. Перстень, та не зовсім перстень, а — святий Ружанець: Ісус Розп’ятий на ньому і десять чітких рисочок-поділок — як символ десяти «Богородиць»…

Їздили тоді паломники наші до Італії, аби побачити на власні очі і Вічне Місто, і рідний Францискові святому Асиж, і помолитися у Сан Джовані Ротондо, де роки земного життя служив Богові і людям та є невидимо присутнім там ще й нині падре Піо… У Римі дівчата придбали цілий мішок із тими Ружанцями, різних розмірів.  Відкрила Тереза переді мною отой мішечок і каже: «Бери, вибери собі кілька, котрий підійде, то й носи-молися…».

 Сягнула я тоді рукою в той мішечок, взяла один і – чудо – саме той підійшов. Як влитий. «Дякую!» — кажу збентежено, глипнувши на сріблястий відблиск «перстеника» і прикинувши, як же ж його правильно носити: Розп’яттям «від себе» чи «до себе»… Тереза ніби вгадала мої думки, каже: «Можеш і так, і так. Якщо будеш його одягати «від себе», то кожен скоріше зрозуміє, що то є, побачить фігурку  Христа Розп’ятого. А коли «до себе» - то Його будеш ліпше бачити ти…».

Оця дилема «від себе» і «до себе» стала для мене за всі ці роки частим приводом для вимушеної євангелізації ближніх. Всі, особливо жінки – любительки срібних прикрас, знайомі чи й не дуже, глипнувши на мою руку, в захваті кажуть: «Який у Вас гарний перстень!». Усім за всі ці роки  постійно пояснюю історію цього «персня» і те, Хто і чому на ньому зображений…

Спостерегла дуже важливе: більшість осіб прекрасної половини людства починають розпитувати, як ото той Ружанець молитися. Тоді знімаю і пояснюю. Інша частина жіноцтва, менша, якось так дивно вмовкає, презирливо оглянувши мої руки без французького манікюру, і заводить бесіду про кризу та подорожчання життя… Представники деяких нетрадиційних вірувань або не реагують взагалі, або роблять вигляд, що не бачать Ісуса Розіп’ятого в сріблі, або втікають від мене, як спомин про сон позавчорашній.

Що ж, не завжди те, що є гарним в людських очах, є гарним в очах Бога. І не завжди те, що непривабливе в людських очах, є паскудним для Бога. Як добре, що живу саме тут — у рідному Закарпатті, яке колись хтось назвав Землею Срібною. Як добре, що вірники в далекій Великобританії не бояться свідчити свою відкриту любов до Ісуса. Хоча дарма так називати цю країну – «Країною кривих дзеркал», не можна так називати. Нема на світі речей кривих, які не можна б вирівняти. У Бога все можливе. Він вирівнює нас постійно і вирівняє наші діла на майбутнє, де б ми не жили – у Лондоні чи в Ужгороді. Адже ж Бог ніколи би не прогнівався на того, хто те криве дзеркало просто замінив би на «просте». Тобто – звичайне. Те, котре відображає реальність такою, як вона є. Бог — Любов. А це також просто. Просто вміти любити Його і ближнього, незважаючи ні на що. Особливо в ці дні пасхальні, коли Ісус  вже не Розп’ятий, а Воскреслий. Як і воскресла віра у свідомості тих жіночок, які детально розпитують: «А як то на тому гарному перстені молитися?!»…

11 травня 2012р.

Теги: ружанець, перстень, Ісус

Коментування вимкнено автором публікації.