Чи відродиться на Закарпатті сувенірний промисел?

Брали все - топірці, шкатулки, сопілки і вирізьблені кулькові ручки, керамічні тарілки, вазочки і медалі, чеканку на металі, вишивку і теплі ліжники... При цьому не всі здогадувалися, що придбали вони речі не закарпатські, а прикарпатські.

Здавалося б, ну то й що? Яка різниця, де виготовлений сувенір: на Рахівщині чи прикарпатському Покутті. Аби красиво було та гарні спогади навіювало. Так то воно так, але я ще пам'ятаю той час, коли закарпатські сувеніри були знані у всіх кінцях колишнього Союзу. Можна було вільно придбати їх і в Києві, Львові, Дніпропетровську... Як тепер - прикарпатські.

Словом, у закарпатських санаторіях нині торгують здебільшого виробами майстрів з Івано-Франківщини. А ще якихось двадцять років тому було по-іншому. Сувенірами тоді, здавалось, у краї займалися всі: колгоспи, облспоживспілка /Виноградівський та Іршавський промкомбінати/, підприємства тодішнього управління місцевої промисловості і навіть Художфонд обласної організації Спілки жудожників України... "Гриміла" й Драчинська сувенірна фабрика на Свалявщині. Чи не в кожному універмазі були великі відділи сувенірів, в асортименті яких, звісно, траплялася відверта халтура, але були й досить цікаві вироби, що прикрашають оселі багатьох закарпатців і досі. Вибрати подарунок комусь на день народження чи з якогось іншого приводу проблем не було. Бо вибрати було з чого...

Сувенір - слово французького походження, що означає подарунок на згадку або річ, пов'язану зі спогадами. Від колишнього сувенірного виробництва нині на Закарпатті справді залишилися одні спогади. А шкода! Бо наш гірський край з його природними умовами /безземелля, достатня кількість деревини, талановиті люди/ цілком придатний для сувенірного виробництва. В області було кілька визнаних мистецьких територій: Рахівщина славилася вишивальницями і різбарями, на Іршавщині розвивалося гончарство, на Тячівщині - килимарство, на Хустщині - лозоплетіння /Іза/... Навіть радянські чиновники оберігали ці острівки народної творчості. І всі мали якийсь зиск із сувенірів: і держава, і самі народні умільці.

Сувенірний цех, згадує заслужений художник України Степан Шолтес, був колись і в обласному Художфонді. Тут виготовляли високохудожні речі. Скажімо, до якогось ювілею Леоніду Брежнєву закарпатці подарували люльку, яку змайстрували у Художфонді. Вирізьбив її досвідчений Іван Палаташ. Кажуть, люлька дуже сподобалася генсеку. І таких майстрів тут було багато.

-Художфонд міг діяти і досі, -вважає Степан Шолтес. - У наш скрутний час це було б дуже доречно: художники мали б якийсь заробіток. Але когось це не влаштовувало, і Художфонд прикрили, а з ним - і високопрофесійне сувенірне виробництво.

...На фестивалі "Гуцульська бринза", що відбувся у Рахові, звернув увагу на те, що чи не всі місцеві жителі - від малого до старого - прийшли на свято у вишиванках. Чудові узори, тонка робота! Отже, вміють тут вишивати: не могли ж усі придбати сорочки на Івано-Франківщині. Утім, Закарпатська Гуцульщина завжди славилася вишивальницями. То чому б не піти їм назустріч: не організувати в артілі, кооперативи, не допомогти в реалізації виробів? Сорочки, верети, скатерті, рушники, серветки, які вишивають тут, можна було б продавати не тільки по всій Україні, але й за кордон. Їх, переконаний, залюбки купувала б українська діаспора на всіх континентах.

Веду це до того, що сувенірне виробництво на Закарпатті потребує підтримки, яка надала б йому другого дихання. Багато для цього не треба: просто організувати талановитих майстрів і майстринь, допомогти з сировиною і матеріалами, реалізацією готових виробів... Якщо пошукати, то й інші "сувенірні" території, крім уже згаданих, можна відкрити. Але треба шукати... Не можна дозволити виродитися закарпатському сувенірництву. Краще - відродити його!

Тим паче, що наближається Євро-2012. На матчі у Київ, Львів та інші міста України через нашу область, очікується, проїжджатимуть численні туристи-уболівальники з багатьох європейських країн. Вони шукатимуть у закарпатських крамницях та кіосках закарпатські сувеніри, а не китайські. Навіть не прикарпатські, а саме закарпатські.

Область також готується до свята великого футболу. Ця підготовка здійснюється за двома програмами. Торік у березні була затверджена Регіональна програма, а в квітні - обласна цільова програма підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Обидві програми передбачають передусім забезпечення економічних та організаційних умов для належного прийому гостей на Закарпатті. Йдеться про ремонт доріг, будівництво готелів і мотелів, придорожних паркінгів і пунктів харчування, базарчиків, крамничок та кіосків для торгівлі місцевими сувенірами, овочами та фруктами.

Особливо багато таких закладів має бути на закарпатській ділянці автошляху Київ-Чоп. Звісно, зарубіжні туристи-уболівальники зупинятимуться біля таких закладів, щоб придбати щось на згадку. І питатимуть, повторюся, саме закарпатські сувеніри. Я нічого не маю проти виробів з Івано-Франківщини - вони симпатичні і якісні, але про Закарпаття гостям повинні нагадувати закарпатські сувеніри.

Згаданими програмами підготовки до Євро-2012 передбачено налагодити випуск сувенірної продукції з національною символікою, путівників, географічних карт і т.д. Часу залишилося не так вже й багато, отож поквапмося. Аби потім не було соромно... Можливо, варто звернутися до сусідів за досвідом, прийняти обласну програму "Закарпатський сувенір", створювати спеціалізовані цехи, артілі і кооперативи. Словом, спробуймо відродити традиційну для області галузь, створити нові робочі місця, дати людям роботу і гідний заробіток. Це потрібно не тільки до Євро-2012. Це буде потрібно завжди...

Теги: сувеніри, народний промисел

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати