БЕРЕЗЕНЬ 1939 РОКУ: свідчення радянської комісії

З перших днів окупації Закарпатської області німецько-мадярськими військами, окупаційні власті почали по всіх округах області вживати масові репресії до українського і єврейського населення, що проявлялися в безмежному поліцейсько-жандармському розгулі..
 
Одноразово з окупаційними військами на Закарпаття прибула жандармерія, яка при активній підтримці керівників профашистських партій Автономного Земледільського Союзу і так званої руської національної фашистської партії і безпосередній участі мадярсько-фашистських організацій (Собот-Чопот, чорносорочники та інші), створених зрадниками народу на території Закарпатської області ще задовго до її окупації, негайно приступила до насильної мадяризації закарпатського населення і знищення всіх "неблагонадійних" мирних громадян. По всій області були постійно переповнені в'язниці. Ув'язнених не тільки катували і мучили у в'язницях, але без всякого суду масами розстрілювали. Тільки в концтаборі с.Крива, Хустської округи, мадярські фашисти розстріляли і замучили сотні українців.
 
В кривському концтаборі знаходилось понад тисячу громадян української національності. Табір містився в трьох корпусах військового містечка. Він був обгороджений колючим дротом і охоронявся посиленими збройними загонами. Ув'язнені цього табору зазнавали систематичних катувань. Крім катувань окремих людей тут існували і інші способи знущань, наприклад, так звані прогулянки по колу. Вони полягали в тому, що фашистські кати щоденно о 12 годині дня виводили свої виснажені від голоду жертви і катували їх гумовими палицями. Тих, що падали і втрачали свідомість, обливали холодною водою і знову били. Багато не витримували цих катувань і тут же помирали. Крім цього жандарми виводили ув'язнених групами по 40–50 чоловік на берег річки Тиса, в район велятинського мосту і всіх там розстрілювали, а трупи їх кидали в Тису. Тих, що залишалися живими, окупанти відправляли в Ніредьгазький концтабір, де більшість з них були замучені.
 
Трохи пізніше фашистські загарбники організували спеціальні місця в м.Мукачево – "Ковнер", Чинадієво – "Раковці-каштель", Ужгороді, в Перечині і інших місцях, де спеціально навчені цьому ремеслу садисти катували сотні "неблагонадійних" громадян.
 
В 1944 році, після Мараморош-Сігетського процесу над партизанами, було заарештовано стільки людей, що всі в'язниці Сігета, Хуста, Ужгорода і інші були переповнені. Під виглядом партизан військово-польовий суд судив біля 600 чоловік, з яких 34 чоловіка засуджені до смертної страти, решта – до довічного і багаторічного тюремного ув'язнення.
 
У перший день приходу окупантів в село Грушево, Тячівської округи, польова жандармерія, за наказом капітана Золді Ференца, забрала з грушевської церкви (під час богослужіння) священика Купара і повезла його на автомашині в невідомому напрямку. Тепер, на основі свідчень, встановлено, що священик Купар був розстріляний разом із шістьма жителями села Требушан поблизу села Кваси, Рахівської округи.
 
В 1941 році мадярські жандарми заарештували священиків Феодосія Росоха з Волівця і Івана Іваняс з Канори. Після тривалих і жахливих катувань першого з них засудили до довічного тюремного ув'язнення, а другого – на 10 років. В 1942 році жандарми насильно вигнали священика з Синевір Феодосія Горват, який до цього часу не повернувся додому. В 1944 році окупанти заарештували і томили у в'язницях Мукачева, Берегова і Будапешта священика Івана Мучичко.
 
Розглянувши подані окружними і місь­кими комісіями акти про втрати, завдані громадянам, громад­ським організаціям, державним підприємствам, установам культури, мистецтва, релігійним общинам, а також матеріали і документи про злочини, вчинені німецько-ма­дяр­ськими загарбниками, Обласна надзвичайна комісія, на підставі документів, ак­тів розслідувань, підтверджених численними свідченнями, розкопками масових місць поховань і актами судово-медичної експертизи встановила:
 
1. За розпорядженням колишнього фашистського угорського уряду – міністра внутрішніх справ Ярош і статс-секретаря Чакій, при активній підтримці керівників партії Автономний Земледільський Союз і руської національної фашистської партії по всій території Закарпатської області були створені так звані гетто, куди було зігнано 94.736 чоловік єврейського населення, з яких потім в гетто, концтаборах Кам'янець-Подільська, Освенціма, Дахау, Беркенау, Ніредьгазі, Шарош-Поток, Врю-Лопош та інших знищено 85.507 чоловік.
 
2. Мадярсько-німецькі загарбники ув'язнили в "трудові" табори 51.073 чоловіка українського населення, яких насильно вигнали в Німеччину та Угорщину в концтабори.
 
3. В містах і селах Закарпатської області, у в'язницях розстріляно, повішено і замучено (по суду і без суду) 7.440 українців.
 
4. Таким чином в містах і селах, у в'яз­ницях і в таборах смерті німецько-мадярські загарбники піддали катуванням 145.809 чоловік мирних громадян Закарпатської області, з яких 92.947 чоловік знищили.
 
5. Матеріальні збитки, завдані громадянам Закарпатської області, становлять 2.400.150.800 карбованців, державним підприємствам, установам і громадським організаціям – 620.567.300 карбованців, релігійним общинам – 12.000.000 карбованців.
 
6. За неповними даними, німецько-мадярські загарбники відібрали у громадян 78.300 голів великої рогатої худоби, 22.400 коней, 22.000 свиней, 18.500 овець, 98.140 домашньої птиці, 1.128.800 центнерів зерна, 130.000 центнерів борошна, 800.500 центнерів картоплі і овочів, 1.830.400 центнерів фуражу, 95.803 центнери інших сільськогосподарських продуктів, 10.300 різних золотих і срібних виробів; спалили і зруйнували: 10.000 житлових будинків, 12.000 надвірних будов загальним обсягом 4.327.000 кубометрів. Крім того фашистські загарбники пограбували і знищили належне єврейському населенню майно, золоті і срібні вироби, які вивезли до Німеччини і Угорщини.
 
7. Німецько-мадярські окупанти і їх спільники знищили і вивезли з Закарпатської області устаткування, машини і сільськогосподарський інвентар. Крім того, вони по-варварському знищили лісні масиви і фруктові садки, які належали державним підприємствам, установам і громадським організаціям, вирубали на 30.644 гектарах лісні насадження, завдали шкоди земельним на­ділам і лісам (копання окопів – укріплень) на площі в 77.020 гектарів, 65 гектарів виноградників, 2.185 садкових дерев. Крім того вивезли 608.452 кубометри ділової деревини.
 
8. Німецько-мадярські окупанти і їх спільники знищили і частково зруйнували 85 промислово-виробничих будов обсягом 76.138 кбм, 220 шкільних приміщень – 97.779 кб. м, 29 церквів – 16.718 кб. м, конфіскували 82 дзвони вагою 25.007 кілограмів, 190 паровозів, 16 мотовозів, 320 класних вагонів, 2.800 товарних вагонів, зруйнували 104 кілометри залізничного полотна, 97 мос­тів довжиною 5.872 погонних метри, 84 вокзали і станційних приміщень, 13 тунелів довжиною 1.140 метрів, 9 дизелів, 2.200 різних верстатів, 105 апаратів "Морзе" і "Юза", 47.013 томів книг, 5.000 селянських возів, 12.000 комплектів збруї і 13.000 шт. іншого сільськогосподарського інвентаря.
 
9. На підставі поданих актів окружни­ми міськими і сільськими комісіями Об­ласна надзвичайна комісія визначає, за неповними даними, шкоду, заподіяну німецько-мадярськими загарбниками і їх спільниками, громадянам, громадським організаціям, державним підприємствам, установам і релігійним общинам Закарпатської області в сумі 3.032.718.100 карбованців.
("Закарпатська правда", №90, 7 травня 1946 р.)
 
Вважається, і цілком справедливо, що в радянський час діяльність Августина Волошина і його спільників засуджувалася й висвітлювалася в негативному ракурсі. Проте, як свідчить і видрукуваний сьогодні звіт однієї із радянських комісій, який був опублікований у газеті "Закарпатська правда" 7 травня 1946 року, на самому початку Радянський Союз визнавав події березня 1939 року боротьбою з фашизмом, а її учасників називав делікатно "громадянами української національності" або навіть "українськими патріотами". У згаданий звіт, звичайно, уві­йшли не всі свідчення і дані про Карпатську Україну, зокрема не потрапила туди і заява жителя Ясіня П.Кувика про розстріл 35–40 українців угорськими солдатами у березні 1939 року біля його поля та багато інших. Не виключено, що у матеріалах цієї комісії є ще чимало цінних свідчень про історію нашого краю часів Карпатської України, які сьогодні необхідно було б опублікувати.
 
Йосип Кобаль, кандидат історичних наук