Бог – дав, Бог – взяв

Благочинність  - крило нашого часу. Вона пахне олів’є, щипає в носі радянським шампанським, у неї борода, як у Діда Мороза, добрі очі, солодкий голос… Можливо, ми тому так сумно виглядаємо, що дійсність не так часто задовольняє оцього, виробленого епохою,  гормону. Подивіться в сумні очі літніх людей, як красномовно вони про це свідчать. В  країні повальної сірості й абсурду, в якій вони прожили молодість, очікування чуда було чи не єдиною можливістю вижити душі. І тому  ніколи не відмовимося вірити в казку. Інфантильні, сервільні, наївні ми і в церкві про це думаємо. А що? Бути сухими прагматиками, з дня на день, пішки… Коли можна літати. Хоч в думках.  

Але буденність іноді буває дуже жорстокою до нашої наївності. Прикладів - море. Ось найцікавіший .

- Не знаю, чи казати вам? – звернулася до нас  у Виноградівській районній бібліотеці бібліотекар з Новоселиці Шутко. У вівторок культурну еліту міста та району тут зібрала зустріч з відомим краєзнавцем Хлантою. До зустрічі залишалося хвилин 30, ось ми і спілкувалися.

- Бачу, хочете сказати. Не мучтеся.

- Добре.

І пані розповіла нам, як у 2013 році їхня Новоселиця святкувала ювілей – 55-річчя школи. Як на ювілей приїхав Євген Ярина, підприємець, експерт по оцінці,  і  подарував школі комп’ютер. «Маленький такий ноутбук, не дуже дорогий, але завучка в нього деяку інформацію збирала» - пояснювала бібліотекарка. А в 2015 року пан Євген навідався знову у школу, став розповідати, що в нього якийсь облік, якась інспекція і забрав комп’ютер. Сказав, що не на довго і потім, після перевірки, привезе. «Ірина Михайлівна, наша директорка, промовила тоді – ніколи ми того комп’ютера більше не побачимо. Знаєте, ми всі так зачудувалися. Довго не могли заспокоїтися. Ви розумієте, що чоловік зробив?»

Але це ще не все. Виявляється, того ж року святкувала ювілей і Холмовецька школа. Там Євген Ярина подарував проектор. Новоселицькі вчителі передзвонили колегам і виявили, що пан Євген і проектор забрав, теж для якоїсь звітності. Правда, там директор Товт Надія Йосипівна після їздила у Виноградів, кілька разів питала про проектор. Але у  фірмі «Есперт» казали, що потрібно чекати. Одним словом, школа залишилася без проектора.  

- Слухайте, який то чудний чоловік, та й так скоро говорить. Я го нич не розумію.

- Може в цьому і біда. Може він казав, що дає подарунки лиш на два роки.

- Ви що, смієтеся?

З метою уточнення інформації і отримання коментаря, ми зателефонували Євгену Віталійовичу в середу. Ярина підняв слухавку, ми пояснили суть нашого дзвінка, він навіть почав щось пояснювати, але зв’язок обірвався, а всі наші подальші спроби зв’язатися виявилися марними.

Отже, все якби зрозуміло. Олів’є вступило в протиріччя з суворою дійсністю. Є травмовані, обурені, розчаровані. Але давайте спробуємо подивитися на ситуацію з іншого боку. Знаємо Євгена Ярину не перший рік, та й хто його в районі не знає. Він трошки дивний чоловік, але він не злий чоловік. Він дійсно багатьом допомагає. Так, він підприємець, та ще до того й політик. Ви не знали? Він досить багато працює, він доволі успішний, та гроші йому з неба не падають.  Але, дорогі вчителі, ви бачили у Євгена Віталійовича  довгу білу бороду та червону шапку з пришитими  сніжинками? Чи він вчився у Новоселицькій школі, а потім перевівся в Холмовецьку?  Чому ви його не спитали, з якого дива він дарує вам комп’ютер і проектор? Вас це не здивувало?  Поглибимо аналіз. Скільки мешканців ваших сіл віддали голоси за партію «Зелена планета» на минулих виборах? Це партія, яку Ярина представляє у Виноградівському районі не перший рік. Проаналізуйте це питання. Вираз: «беріть, що дають, та голосуйте за кого хочете», як видно, не завжди спрацьовує. Щоб попередити емоції та обурення: де ви бачили підприємця чи українського політика, який би не шукав своєї вигоди? Скажемо крамольну річ – в цьому немає нічого дивного. Дивне є те, що ми замість того, щоб слідкувати за своїми бюджетами, де наші з вами податки, які за останньою інформацією бездоглядні і безконтрольні,  потічками та річечками розтікаються по різних кишенях, наповнюють  повноводну ріку, яка десятиліттями шурує на офшорні та інші закордонні рахунки, стаємо «підніжним кормом» для тих самих кишень. Взагалі, це прекрасний прецедент, гідний масового розповсюдження. Якби кожний політик після невдалих виборів прийшов до нас за проекторами, комп’ютерами, 200 гривнями, то, можливо  б, ми навчилися голосувати за тих, хто справжній, а не «казковий». Бо якщо серйозно, то наша «казка» затягнулася і вже загрожує нашому майбутньому.   

Володимир Мочарник

Теги: Бог, Євген Ярина

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати