Катерина Мартон: «Іноді ввечері ми з Іштваном виходили послухати, як жаби кумкають...»

У неділю, 24 листопада, виповнюється 90 років з дня народження одного з корифеїв професійної музики Закарпаття, заслуженого діяча мистецтв України, члена Спілки композиторів України та Угорщини Іштвана Мартона (1923—1996).

Катерина Мартон: «Іноді ввечері ми з Іштваном виходили послухати, як жаби кумкають...»

Його велична постать стоїть в однім ряду з такими знаковими для нашого краю особистостями, як художники Й.Бокшай, А.Ерделі, А.Коцка, Ф.Манайло, фольклорист В.Гошовський, письменники Ф.Потушняк, І.Чендей, П.Скунць, композитор Д.Задор. Парадоксально, але, попри очевидне визнан­ня виняткового масштабу творчості І.Мартона, більшість його творів на сьогодні залишається невиданими: зберігаються лише у вигляді рукописів у сімейному архіві композитора. Та найгірше, що деякі партитури безнадійно втрачено. Водночас значна частина спадку маестро складає основу діючого репертуару провідних колективів краю – заслуженого академічного Закарпатського народного хору, камерно-інструментального ансамблю «Угорські мелодії» та камерного оркестру обласної філармонії, академічного камерного хору «Кантус». З гідністю носить ім’я І.Мартона Мукачівська музична школа, в якій він свого часу працював. Зрештою, впродовж десятиліть жодна вагома подія в області не обходилася без участі цього композитора, педагога і культурно-громадського діяча. Або без його музики.

Мені нещодавно пощастило ближче познайомитися з дружиною Іштвана Ференцовича. Пані Катерина запросила мене до своєї оселі, де все досі нагадує про її щасливе подружнє життя з І.Мартоном.

Пані Катерино, давайте для початку познайомимося з вами та вашою родиною…

— Починати з першого дня, коли я з’явилася на світ? (Сміється). Це було дуже давно, у 1926 році. Ми жили з батьками у Королеві. Там закінчила початкову школу. Вступила до гімназії у Берегові, потім перевелася до Хустської гімназії. По закінченні поїхала до Ніредьгази, де два роки навчалася у ліцеї (це була жіноча школа). Потім почалися відомі події, їхати туди було ризиковано. Тому, щоб не переривати навчання, я перебралася до Сату-Маре (Румунія) і рік провчилася там. Знаєте, це були такі непевні часи. У вересні Сату-Маре бомбардували, геть зруйнували місто. Тож навчальний рік розпочався лише у грудні. Отже, за той короткий період я побувала у різних країнах.

Влітку, на вакаціях, повернулася до Королева. А тоді закрили кордон, і їхати вже було нікуди. Довелося звикати до нового життя, до мови, якої я не знала. Більше того – не визнали моєї освіти, здобутої у початковій щколі, гімназіях та ліцеї. А я була достатньо освіченою. Грала на фортепіано і дуже любила цю справу. Довідалася, що в Берегові є хороший педагог, Ірина Ладані, котра займається з учнями приватно. Вона була прекрасною піаністкою, в молодості концертувала в Бельгії, Голландії. Ми називали її Іренке-нийні. Я почала серйозно у неї займатися, бо дізналася, що в Ужгороді відкрилося музичне училище. Нас поїхала туди ціла група у 1946 році, і практично всі вступили до училища. Єдиною трудністю для нас, угорців, була мова. Однак за кілька років отримали дипломи і стали викладачами. І так ціле життя – з музикою.

А в кого навчалися в училищі?

— У Семіраміди Хостроєвої.

Якими вам запа­м’я­та­лися ваші студентські роки?

— Не скажу, що дуже важко було. Ми матеріально були забезпечені.

Однак винаймати помешкання, знаю,  не мали змоги. Жили у гуртожитку?

— Так, у 1947—1948 рр. мій батько впродовж року не отримував пенсію, тож платити за приватне житло було нічим. А вчилася я із задоволенням. У мене була сильна воля і такий же потяг до знань! Я б без цього жити не змогла. Звичайно, були і труднощі. Тодішній гуртожиток – це дві кімнати у музучилищі. Одна для дівчат, інша для хлопців. Ми самі собі готували. А на першому поверсі ще жили монахині – це ж був «Gizella-hбz» («Будинок Гізелли»), колишній дівочий римо-католицький ліцей. Вони добре до нас ставилися і дозволяли варити їжу в своїй кухні. Там стояла величезна піч, і всі студенти по черзі собі готували.

♦ Іштван МАРТОН та улюблений інструмент композитора

До речі, опалення ні в училищі, ні в гуртожитку не було ніякого. Ми так мерзли! Але це ніяк не впливає на мої добрі спогади про ті роки. У нас було прекрасне товариство. Ми жили великою дружною сім’єю і помагали одне одному незалежно від того, хто на якому курсі навчався. І на все життя залишилися близькими, мов родичі. Серед нас були такі відомі потім митці, як доцент Львівської консерваторії Еміл Кобулей, скрипаль Людвіг Товт (згодом виїхав до Угорщини), співачка Оксана Левитська (викладала в Ужгородському музичному училищі), Лючія Ярош, Мар’яна Валковська – один із кращих педагогів-піаністів на Закарпатті. Не можу зараз згадати багатьох імен, але всі вони стали цікавими й авторитетними музикантами. І я дуже добре почувалася у цій компанії. Деякі, як і я, розмовляли  спочатку лише угорською. Скільки було через це кумедних ситуацій! Ми переказували їх одне одному і так сміялися з тих мовних казусів! З вдячністю згадую директора училища Дезидерія Задора та всіх наших педагогів. Це були чудові, інтелігентні люди.

Ви пригадуєте, як познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком?

— Звичайно, пам’ятаю! Таке не забувається. Після закінчення музичного училища я чотири роки працювала в Ужгороді. Тут працював і Мартон: викладав в музичній школі та училищі. Ми зналися як колеги, але я навіть не могла уявити наше спільне майбутнє з цією людиною. На той час у нього була своя сім’я, у мене – своя. Потім з родиною поїхала в село, але життя не склалося, і ми з чоловіком розійшлися. Я перебралася до Виноградова, працювала у музичній школі. Мої діти потихеньку підростали. І так минуло 11 років.

Аж якось до нас приїхала компанія чоловіків — поважних музикантів, які полюбляли відпочивати влітку в Карпатах. Задори, Дезидерій та Андрій, Мартон та ще кілька давніх друзів набирали продуктів, сідали до машини і їхали в гори на 10—14 днів. Це були захоплюючі подорожі. Якось вони саме поверталися з такого відпочинку і зупинилися на два дні у своїх друзів у Виноградові. Запросили і мене з дітьми на один з вечорів. І це була доля. Ми розмовляли, сміялися, і між нами виникла симпатія. Буває таке диво в житті: знаєшся роками, і раптом спалахує іскорка! На той час Іштван уже був вільний. Він мешкав в Ужгороді, я — у Виноградові. Приїжджав до мене на мотоциклі.

З Ужгорода? Що робить з людиною кохання!

— Так. І через півтора року ми одружилися. Потім мені зізнався, що у першій своїй родині він не почувався щасливим. Музика писалася важко. Бувало, починав твір і не міг завершити. Атмосфера в сім’ї не сприяла творчості, і це паралізувало йому душу.

Ви знову з дітками опинилися в Ужгороді. Важко було?

— Важко, бо не було власного помешкання. Перед одруженням Іштван Ференцович заспокоював, що подбає про житло. Але потім з’ясувалося, що він просто великий оптиміст. Йому було добре і так. І я зрозуміла, що доведеться багато чого вирішувати самій.

Напевно, наш геній саме таку дружину і потребував – із тендітними плечима, але твердим характером.

— Так. Але не скажу, що завжди було по-моєму. Він був добрим, милим, однак зовсім непрактичним у реальному житті. Якщо його все задовольняло, то решта його не цікавила. Було важко. Спочатку ми жили у моєї сестри. Потім винаймали житло. Аж поки не отримали ось цю квартиру.

В ній  ви разом прожили багато років і досі залишаєтеся господинею.

— Так, бо вважаю, що моє місце було тут, біля чоловіка. Ми були разом від 1966 до 1996-го – 30 років. І труднощі, про які я згадую, були лише напочатку. Потім все налагодилося, ми добре розуміли одне одного, жили дружно.

Чи став Іштван Ференцович батьком для ваших дітей? Чи допомагав у їхньому вихованні?

— Він ставився до них люб’язно, по-батьківськи, ніколи не сварив. Часто зауважував: «Яка тепла атмосфера у нашому сімейному житті. Ти відчуваєш?». Він справді дуже це цінував. А я, знаючи про його попередній невдалий сімейний досвід, намагалася створити чоловікові гарний настрій і максимально сприятливі умови для роботи. Я відчувала свою відповідальність за те, що йому слід творити, писати музику. І якщо йому було добре, то мені також. Я щиро раділа, що мені це вдавалося.

А як наш маестро ставився до власного успіху? Адже на той час він уже був визнаним майстром.

 — Це було звичне явище, якому він не надавав особливого значення. Йому й на гадку не спадало надто тішитися цим чи хизуватися. Абсолютно ніколи. Якщо був успіх – ми раділи. А якщо невдачі – рухалися далі, трагедії з цього не робили у своєму житті.

Після одруження з Мартоном ви вже не працювали?

— Працювала. Це тепер я іноді думаю, якою була сміливою, що за все бралася і все встигала! Чоловік мені майже  не допомагав по господарству, а я й не наполягала. Зараз мені здається, що могла б бути до нього вимогливішою. Але завжди знала, що в нього є своя справа, яку він мусить робити. І ми були щасливими. А коли людина щаслива – вона може гори звернути. Я сама тягала торби з продуктами, готувала обіди. А він зізнавався: «Я вже по дорозі додому гадаю, що сьогодні буде на обід». Чоловік дуже любив мої страви. Приємні аромати частенько виманювали його з кімнати на кухню. Встигала і приготувати, і в хаті навести лад. Все робила сама, і мене це не обтяжувало.

А бували десь разом, ходили на концерти? Як проводили дозвілля?

— Іноді ввечері разом з дітьми виходили послухати, як жаби кумкають. Біля аеропорту було неймовірно багато цих створінь! І ми жартували, що йдемо на концерт. По гриби ходили, природою, квітами помилуватися. Мої діти дуже любили названого батька, і нам разом було весело.

На відпочинок кудись виїжджали?

— На моря ніколи не їздили. Йому не подобалися надто людні, публічні місця. Надавав перевагу відпочинку в горах: збиралися друзі, і ми разом вирушали у Карпати. Він любив гарне товариство, любив людей, ніколи не задирав носа.

Якими були останні роки життя композитора? Він ще працював?

— У 1989 році чоловік захворів, але продовжував ще щось робити. У нього був синдром Паркінсона, який не піддається лікуванню. Він не міг самостійно їсти, підвестися з крісла. Треба було годувати, допомагати пересуватися. А в нього тоді була вага 100 кг!

А ваша – 50?

— Десь так! (Сміється). Удвічі більшим був за мене. Потім я відчула і свої руки, і поясницю… Довелося також лікуватися.

Ваша дочка мешкає в Угорщині, а вас тут тримає ця хата, ця пам’ять?

— Знаєте, старі люди часто живуть на самоті, бо їхні діти мають власні сім’ї, свої плани, інтереси, проблеми, і в них не дуже залишається часу на щось інше. Кажуть, що старе дерево важко пересадити. І літні люди не приживаються на новому місці. Я живу з сином, але зовсім не нудьгую, коли залишаюся наодинці. Дивлюся телевізор, займаюся рукоділлям. Обожнюю вишивати, плести гачком. Мої діти отримали від мене багато серветок, скатертин. Такі ж подарунки маю зробити своїм онукам. А їх у мене троє!

То у вас багато справ! Ви без роботи не залишитеся.

— Не люблю байдикувати. Добре почуваюся лише тоді, коли маю завдання на кожен день і намагаюся його виконати. Потім збираюся на прогулянку — рухатися просто необхідно! Маю подруг, зустрічаємося, іноді відвідуємо концерти. Так і минає день за днем, рік за роком.

Підготувала Таїсія Грись

До 90-річчя від дня народження Іштвана Мартона в обласній філармонії відбудеться низка ювілейних заходів. Зокрема, 24 листопада о 17.00 заслужений академічний Закарпатський народний хор презентує програму кращих творів композитора, написаних саме для цього колективу. До концерту ввійдуть перлини його золотого фонду: «Косив косар сіно», «Елегія», «Та чия то я буду», «Полонино, полонино» (соліст — народний  артист України Петро Матій), закарпатська народна балада «Бескидом ішли» для солістки та струнного квартету (солістка — Яна Садварій), «Сюїта угорських мелодій», «Ой коли я руковав», «Розпрягайте, хлопці, коней», хореографічна картинка «Вівчарі на полонині», «Дуботанець», «Аркан», вокально-хореографічна композиція «Гопак» тощо. Окрасою вечора стане презентація нових концертних костюмів заслуженого академічного Закарпатського народного хору.
А 27 листопада о 18.00 на глядачів чекає велика програма за участі симфонічного та камерного оркестрів філармонії, академічного камерного хору «Кантус», ансамблю «Угорські мелодії» та солістів — Михайла Штефка (скрипка, Угорщина), Наташі Серванскі-Каває (віолончель, Англія), Наталії Шутко (фортепіано, Україна), Олесі Гайдук (орган, Україна). І знову звучатимуть безсмертні твори Іштвана Мартона: Меса («Kirie», «Sanctus», «Agnus Dei»), «Gloria», «Tantum ergo», «Токата» (для органа), в’язанка угорський пісень, «Романс» (тріо) та концерт для скрипки з оркестром.

23 листопада 2013р.

Теги: Мартон, композитор

Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
/ 1Єдина на Тячівщині берегиня килимарського ремесла живе у Ганичах
Півжиття в небі
Чистокровні карпатські буйволи в Олешнику – родзинка Виноградівщини й джерело продуктів для гурманів
/ 1Польські мандрівники, що завітали на Закарпаття в рамках туру Карпатами, збентежені ставленням людей до природи
Магнат-мультимільйонер і знаменитий шахрай Нью-Йорка – вихідець із Тячева
Тячівський "кіборг" колядував на вежі Донецького аеропорту
» Всі записи