Ромські музики Закарпаття вигравали імператорам і відкривали світські бали

Зоти з «дому» – у Європу

Науковці припускають, що роми мігрували до нас із Індії, де належали до касти «дом», зокрема до групи «зоти», у якій співали, вигравали й танцювали. А в національному епосі іранських народів – Шахнаме – розповідається, що коли перський імператор нудьгував, його розважали саме індійські музики. 
«Вважається, що зоти, які з’явилися у Європі з Індії, і є предками сучасного ромського етносу, – розповідає ромолог-культуролог Євгенія Навроцька. – Однак потому в історії маємо пробіл: окрім жорстоко придушеного повстання ромів у Персії, не відомо нічого. Згадується про цей народ уже тільки у візантійський період. У Закарпатті вперше про ромських музикантів свідчать переписи населення Березького комітату 1630 року. Розквіт музичного мистецтва ромів припадає на австро-угорську епоху».

Саме в Австро-Угорщині й почала формуватися ромська музична еліта. Роми виступали перед імператорами, князями й графами, відкривали бали в Ужгороді та Мукачеві, навіть добровільно супроводжували князя Ференца Ракоці у вигнання й залишилися з ним. 

«Тоді і з’являється унікальна жінка – Цінка-панна, – продовжує Євгенія Миколаївна. – Мало кому про неї відомо. У нас нема точних даних про те, хто знаходився поряд із Ракоці – чи її батько, чи дідусь. Малу ромку бере під опіку один граф. Дівчинка підростає – і ламає всі стереотипи. Насамперед вона береться за музичні інструменти. Вперше керує оркестром, одягає його музикантів у гусарську форму, створює класичний ромський ансамбль, який існує й донині, – зі скрипки, кларнету і цимбал.

У народі казали, що Цінка грала так, наче чорт за душу брав, а Бог здіймав до небес. До того ж вона започаткувала угорську патріотичну пісню-марш – вербункуш, який мотивував чоловіків іти до армії, «вербував» їх. Згодом його чує французький композитор Гектор Берліоз і пише славнозвісний марш Ракоці, а Ференц Ліст грає цю композицію на фортепіано. За Цінки-панни також розвивається музичний ліричний напрям «голготов». Його мелодії викликали сильні емоції, змушували людей плакати, страждати. Наприклад, була «Пісня 300 удовиць», у якій оплакували загиблих чоловіків».

У ті часи грати в ресторанах вважалося престижним – ці заклади відвідували «обрані»: інтелігенція краю, високопосадовці, закордонні поважні гості. І грали тут роми – у мукачівській «Зірці», берегівському «Роялі», ужгородських ресторанах «Берчені» (пізніше – «Київ», тепер – «Червона Ружа»), «Скала», у дзеркальній залі при «Верховині» (нинішня «Корона»). Останні заклади у 50-70-их роках вважалися кращими в обласному центрі. У народі навіть приказка була: хто не відвідав «Скали», той не бачив Ужгорода. «Хіба там могли «халтурити»? 

Відвідувачі ресторанів знали мало не всіх світових митців, того ж вимагали й від виконавців… А щоби потрапити до ромського оркестру, людина мала знати не менше 150 творів! Навіть екзамени проводилися – сідали ромські корифеї і просили зіграти певну композицію. Якщо чогось не міг – до оркестру не потрапляв. На світських балах роми знали всю музику, вмить вловлювали вухами, кого тут більше – угорців, словаків чи українців, і вже розуміли, що для них грати».

Уже пізніше, каже Євгенія Миколаївна, коли до ресторанів «зачастили» росіяни, ромам заборонили грати класику, голготов та вербункуші. «Що вони мали виконувати? «Калинку-малинку» і «В полі береза стояла»? Ромські музиканти пішли з ресторанів, організували свої ансамблі, гастролювали по світу. Їх витіснили в інші філармонії Союзу – до Росії, Білорусії, Туркменістану… Колись ромська музика була закарпатською «родзинкою» і вабила тисячі туристів, а нині лунає все рідше. І хоч роми завжди мали хліб із музики, та їм не властива самореклама, про них має сказати хтось інший. Але після того, як Європа всмоктала все позитивне, що було у ромів, вони їй стали не потрібні. Рома могли вбити тільки тому, що він ром».

Ромські музичні «приправи»

На Закарпатті роми акумулювали пісні всіх етносів, які тут проживали, – польські, угорські, єврейські, словацькі, чеські, сербські, німецькі, румунські… Нині в області у понад 120 населених пунктах проживають чотири етнічні ромські групи, і в кожній – ще своя, музична. 

Торік у жовтні в Ужгороді, аби розповісти світові про ромську музичну еліту, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» з’явилася енциклопедія «Ромські музиканти Закарпаття». Книгу упродовж багатьох років писали батько й син – Бейла та Олександр Горвати. Видання містить 186 біографій ромів краю, які популяризували і прославляли ромську музику. 

Сам 67-літній Бейла Горват, музикант у сьомому «коліні», вже з 5-ти років вигравав на скрипці. Учили його дід і вітчим. Опанував і акордеон, і фортепіано, змалку виступав, об’їздив увесь Радянський Союз. Найбільше йому запам’яталися слова прадіда-альтиста Бейли Кандри, котрий грав перед імператорами у Відні і Санкт-Петербурзі. Старий казав: якщо в пальцях немає «приправ», то й звук буде бідним, «несмачним». 

І якщо в 1960-му, пригадує автор енциклопедії, в закарпатських ресторанах та на весіллях працювало близько 400 ромів-музикантів, нині їх залишилося не більше 40 – старші повмирали, а молоді у музику не йдуть. Окрім гри в оркестрах, роми шили джинсові сорочки і брюки, майстрували й реставрували скрипки, рибалили, працювали гардеробниками, офіціантами, водіями, добували вугілля в донбаських  шахтах. Інші виїздили за кордон – до Нью-Йорка, Будапешта, Санкт-Петербурга…

Декого обирали почесними громадянами інших областей і навіть держав, як, наприклад, Доді Гуді (Йосифа Гайоша) у Ялті. Його донька Гігіца стала заслуженою артисткою Росії, а синові-гітаристу єдиному з-поміж ромів-музик вдалося погастролювати всіма континентами світу. Син Бейли Горвата нині один із кращих скрипалів Угорщини. Лайошка (Людвиг Котлар) – диригент, заслужений мистецький діяч і завуч Рівненського музучилища та гордість угорських ромів краю.

Львівські євреї ж обожнювали Кадара (Гейзу Беркі), виноградівського скрипаля з села Вилок, який тривалий період грав у ресторані, а в кінці 80-их переїхав до Філадельфії, де й понині дає джазу і ромської народної. З того самого села на Виноградівщині і знаний у всьому світі Едвін Мартон (Лайош Чюрі-молодший). 
Ромський скрипаль у 2008-му на Євробаченні супроводжував разом із фігуристом Євгеном Плющенком виступ Діми Білана. Нині він визнаний кращим музикантом і грає на скрипці Страдиварі. 

З Виноградівщини й талановита піаністка Етелла Чуприк. У її репертуарі – близько 300 сольних творів, понад 20 фортепіанних концертів з оркестром, 13 записаних компакт-дисків. Професорка Львівської консерваторії має унікальний музичний слух і феноменальну пам’ять. Ще малою попід вікнами сусідського студента слухала, як той грає класику, – і все відтворювала. 10-літня дівчинка екстерном за місяць склала програму першого класу, аби вчитися в музичній школі. Досі вона виконує всього Шопена без нот. 

Були серед ромів й затяті колекціонери. Один цимбаліст, Касоні Віллі (Вілмош Балог), мав 28 майстрових скрипок, 3 піаніно, 2 роялі, 6 концертних цимбал, 7 акордеонів, багато нот і понад 2 тисячі книг. А всі дівчата закохувалися в Дюлу Легоцького, який грав зі сліпим піаністом у мукачівському борделі, працював в ужгородській «Верховині», керував «Угорськими мелодіями», об’їздив увесь Союз, аби показати коронний номер – «Циганські наспіви» іспанського композитора Пабло Сарасате. Євгенія Миколаївна розповідає, Легоцький був справжнім денді – ніхто в Ужгороді не вдягався так, як він. Кажуть, навіть сам Адальберт Ерделі хотів бути на нього схожим.

На початку 20-их років у Закарпатті модним стає саксофон, який зовсім «не вписувався» у класичний ромський ансамбль. Гру на саксофоні першим опанував ром Аладар із Берегова і запропонував ужгородським «колегам» порушити традиції і таки додати «трубку» до ансамблю. Зчинилася ворожнеча — у ромському таборі нового інструменту не хотіли. Популяризувати саксофон узявся син Аладара, Вілмош (Віллі Пап-старший), який створив свій оркестр – «Пап-джаз-квінтет», обласне товариство музичної культури ромів «Лаутари», заснував Ужгородський ромський театр й 1997-го організував щорічний джазовий фестиваль «Pap Jazz Fest». Сьогодні «Пап-джаз-фест» має статус міжнародного, а на ужгородській сцені вже зіграло понад 100 колективів з України, Угорщини, Румунії, Словаччини, Чехії, Польщі, Росії, Австрії та США.

Ромський джаз на Закарпатті нині грає лише родина Папів. Після смерті Віллі Папа-старшого джазову справу продовжили молодший син Віллічку, піаніст, клавішник, кларнетист, автор кількох мюзиклів, а також онук Чібі (Едуард Пап), який ще змалку призвичаївся до дідових мелодій.

Культура на маргінесах

Пригадує Євгенія Миколаївна цікаву традицію у виноградівському Королеві: «Якщо у селі дівчина виходила заміж, батьки дарували їй усі меблі. Чоловік зводив хату, дружина привозила «начиння». Проте найбільш цінним «приданим» вважався… радіоприймач. Щонеділі після церковної служби, о другій дня, жінки ставили його на підвіконня і вмикали. На угорських радіохвилях 40 хвилин вигравала ромська музика». 

У сусідній Угорщині, каже ромознавець, про ромську музику дбають і нині. «Досі там грає оркестр «Сто ромських музикантів», бо угорський уряд підтримує і розвиває ромське мистецтво. У «Будапешті» є ансамбль «Райко», де в хореографії використовують автентичні ромські елементи. А в Закарпатті торік вирішили теж відновити ромський танець: взялися за руки – і нумо кружляти! Але ж у ромів заборонено триматися за руки, чоловіки і жінки танцюють окремо…»

Ромську музичну культуру, вважає дослідниця, взагалі викреслили з історії краю. 
«Усередині минулого століття Закарпатський народний хор вперше запросили на всеукраїнські Дні культури до концертного залу імені Чайковського у Києві. 
Схопилися хористи за голови – нічим від інших колективів-учасників вони не відрізнялися. Ось тут і згадали про ромських цимбалістів, кларнетистів, скрипалів… На виступах ромів лишили на «десерт», вони мали завершити концерт. Зіграв Дюла Легоцький – і полонив увесь зал. У Бейли Горвата навіть фотографія з цього виступу є. Але в нещодавно виданій книзі про історію нашого хору чомусь згадати про ромських музик забули – ніде ані прізвища, жодної згадки, наче цих людей взагалі не було. Про ромську еліту, яка заклала фундамент оркестру Закарпатського народного хору, а також відомого ансамблю «Угорські мелодії», сучасна література мовчить.

Це еліта, яку ми втратили. Ромська музична культура формувалась століттями, а совдепія зробила все, аби її знищити. Раніше ромських дітей навчали музики, розвивали їх, а нині – нема де. Маємо зрозуміти: якщо не подати руки, ми згубимо унікальне мистецтво».

Надія Вишневська