У колишній берегівській садибі графа Шенборна діє церковний музей

За радянських часів там примусово лікувалися люди, які зловживаючи алкоголем, допилися до серйозних розладів психіки. Відтак будівлю прозвали «дурним будинком» або «палацем божевільних», а ласа до страшних історій людська фантазія ще й поселила туди привід. Щодо палацу, то це не перебільшення. Споруду звели на території колишнього маєтку князів Ракоці, який, як і більшість земель сучасного Закарпаття, після поразки національно­визвольної боротьби угорців проти Габсбургів (1703—1711 рр.), був переданий у володіння графа Шенборна. У другій половині XVIII століття ним була зведена садиба для керуючого маєтком у селі Буча (нині однойменний район Берегова). Його основою став завод з виробництва спирту та алкогольних напоїв. Цікаво, що практично на його ж місці згодом розташували Берегівський консервний завод. Після входження Закарпаття до складу УРСР у колишній садибі (яку по праву можна назвати й невеличким палацом) розмістили вищезгаданий психіатрично­наркологічний диспансер із недоброю славою.

Наприкінці 90­х заклад виселився із будинку, який на той час прийшов у сильний занепад. Комплекс споруд передали Управлінню Закарпатської реформатської церкви (УЗРЦ), яка залучила до відновлювальних робіт кошти з Угорщини. В одній з будівель розмістився невеличкий Будинок пристарілих, а в центральній – архів та музей УЗРЦ. Після якісного ремонту в колишній садибі почалося нове життя. Навіть зазнавши численних перебудов, вона зберегла основні риси типового невеликого угорського палацу, зокрема, два арочні входи, товсті стіни та хрещаті зводи під стелями. Є в будівлі й підвал, однак його відновлення та відкриття – справа майбутнього.

У березні 2010 року тут були урочисто відкриті церковні архів, музей та бібліотека. Як зазначають в УЗРЦ, зроблено це було для збереження, виставлення та систематизації експонатів та писемних джерел духовної спадщини закарпатських угорців реформатської віри, із забезпеченням подальшого доступу для наукових досліджень. Сьогодні в розпорядженні архіву є безцінні для дослідників історії документи — церковні записи, метрики, документи, найстаріші з яких датовані XVII століттям. Частина з них наразі перебуває на реставрації та згодом поповнить архів. Важливо, що наявні архівні матеріали доступні для всіх, хто хоче з ними ознайомитись.

Пересічному ж відвідувачу, який потрапить до колишнього палацу, будуть цікаві експонати музею – навіть якщо гість не буде християнином­реформатом, але матиме інтерес до історії Закарпаття. Адже тут представлений весь край. Окрім фотовиставки із 109 реформатськими храмами (які в майбутньому заплановано представити ще й у вигляді дерев’яних моделей у дворі садиби), тут чимало й справжніх речей, наданих музею церквами. Це й дзвони, й старовинні церковні піаніно, і чимала колекція ритуального посуду та рушників для обрядів, а також старовинні книги, елементи церковного оздоблення та предмети селянського побуту ХІХ та першої половини ХХ століть. Наразі плату за відвідування музею його працівники не беруть, але бажаючий може віддячити, пожертвувавши на його потреби та розвиток. На момент відвідування архіву­музею (середина вересня цього року) написи на експонатах були угорською мовою, але директор закладу Гейзо Кейс запевнив, що найближчим часом усі будуть продубльовані українською, а згодом – і англійською.

Олег Супруненко