Нещодавно у видавництві «Карпатська вежа» вийшла у світ поетична збірка Маріанни Шутко «Феєрверк багряної шипшини». Авторка довго йшла до цієї осінньої книжки. Осінь – це не вікове, бо й сама авторка каже, що «до осені далеко ще». Осінь – це настроєве, цією темою пронизана збірка.
Голова обласної організації Національної спілки письменників України Василь Густі у передмові пише про те, що голос Маріанни – тихий, врівноважений. До нього іноді треба прислухатися дуже уважно, аби не пропустити важливої ноти. А зорово він сприймає поезію авторки як пелюстинки білої троянди – загадкові і водночас зухвалі.
Ця поетична збірочка про любов до нього: «Навколо все любов’ю дише. Для мене, знай, ти є усім». І про зраду: «А ще мені довелося пережити дві твої зради. Після них я почуваюся обкраденою, приниженою і розгубленою». Звідси багато зболених віршів: «Переболено. Перебілено. Переорано. Пересіяно. У душі – осіньвіхола прилетіла вже. Чи приїхала?».
Загалом вірші Маріанни нагадують тичинівські рядки з їхньою розгойданою ритмікою. Вони сповнені запахів, спокійні, якісь завжди сонячні. Навіть тоді, коли надворі дощ: «Люблю дивитись у вікно, коли там злива, коли нашіптує про щось старенька слива».
«Плачу римою», — пише поетеса. А в іншому вірші: «Ти говорив мені, що рими до слова «розлюбив» немає». Взагалі тут багато віршів перегукується між собою. «Грішний янгол» відлунює у «Спогаді». «Знак питання» у «Кармі». «Розбитий човен» у «Кольоровому кіно».
І, нарешті, чому саме так – феєрверк червоної шипшини?
У сукню кольорову, барокову,
із ситцю
Ця осінь одягає дерев
химерну готику.
Любов моя вмирає
від пострілу – від дотику,
Мій пане ясноокий,
така печаль на серці.
Мар’яна Нейметі