Науковець для якого фізика є казкою, а казка – фізикою

До 75-ліття з дня народження почесного доктора УжНУ Івана Бірчака зі Словаччини

Науковець для якого фізика є казкою, а казка – фізикою

Остання (поки що не видана) праця професора Івана Бірчака називається Fyzika ako rozprávka“. В ній науковець висказує занепокоєння  над сучасним станом викладання фізики в школі, коли загрозливо знижується кількість уроків цього навчального процесу і для багатьох учнів стає якимось страхіттям. Коли приупав імідж фізики увага сучасного суспільства спрямована скоріше на іраціональні проблеми. Дивно, що таке відбувається в часі, коли тріумфальні здобутки фізичної науки проникли в життя кожної людини і у вирішальній мірі визначають рівень сучасної цивілізації. Автор переконує, що фізика – це не велика кількість правил, законів, математичних формул, які тяжко запам’ятати, але це, в першу чергу, важлива, не замінима частина не лише культури взагалі, але й культури кожної людини, бо з фізикою ми зустрічаємось буквально на кожному кроці, повсюди, навіть у казках. Згаданий твір І. Бірчака – це своєрідний рецепт, як досягнути того, щоби учні сприймали фізику, як хорошу казку – привабливу, загадкову, мудру, зрозумілу.      

Шлях до науки Івана Бірчака був не простий. Народився він 15 березня 1937 року як перший син в хліборобській родині села Руська Воля над Попрадом. Старшою за нього була сестра Аня (за чоловіком – Смотер), молодшими – брати Андрій, Миколай та Федір. Основну школу Іван закінчив у рідному селі та Орлові, середню – в українських класах Другої одинадцятирічки у Пряшеві, вищу – на фізико-математичному факультеті Державного педагогічного інституту в Одесі (1955-1960). Десять років (1961-71) учителював у свидницькій та пряшівській гімназіях, а в 1971 році поступив у наукову аспірантуру на фізичний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова, залишивши дома дружину Вієру з двома малими дітьми без будь-якої соціальної допомоги. Навіть законних надбавок на дітей його позбавили. В Одесі він майже на чотири роки став членом знаної школи фотоелектроніки професора В. Сердюка. Темою свого наукового спрямування він обрав найпрогресивнішу ділянку фізики – напівпровідники. В 1975 році він там захистив кандидатську дисертацію „Дослідження фотоелектричних властивостей напівпровідників”.

Пізніше, у 1980 році із цієї же тематики перед Вченою радою ПФ УПЙШ у Кошицях він захистив доцентську роботу, а у 1998 році після інавгурації перед Вченою радою Ужгородського націнального унівеситету він став професором кафедри фізики напівпровідників фізичного факультету УжНУ.

Після закінчення наукової аспірантури він два роки працював науковим працівником природознавчому   факультету Університету ім. П. Й. Шафарика в Кошицях, а від 1977 року до відходу на пенсію в 2004 році його доля була пов’язана з факультетом природних та гуманітарних наук Пряшівського університету. Тут він за 27 років виховав цілу генерацію учителів фізики. Деяким він прищепив любов до фізики на все життя. Добрий десяток його колишніх учнів здобули вчені звання (М. Сополига, І. Бача, Й. Павелка, В. Шебень, П. Байзецер, С. Ількович, І. Штефанчинова та ін.).

На своєму рахунку він має три монографії, чотири фахові книги, десять підручників та майже дві сотні наукових та фахових студій (деякі у співавторстві з реномованими фізиками Словаччини, України та Сербії). До найвизначніших належать: „Vlastnosti polovodičov a metódy určovania ich parametrov (Bratislava, 1986 – співавтори Д. Семак та І. Попик), яку було визнано кращою публікацією факультету 1986 року, Praktikum fyziky polovodičov“ (Prešov, 1991), Fyzika slnečných článkov“ (Košice, 1994 – співaвтор В. Сердюк), „Chalkogénne polovodiče na záznam informácie“ ’Prešov, 1998 – співавтор Д. Семак).

Дальшою ділянкою його наукових зацікавлень є проблематика викладання фізики в школах. Він, разом з багатьма колегами – колишніми його студентами – намагається знайти відповідь на деякі «вічні» питання, які стоять перед кожним сумлінним учителем: як зробити прцес засвоєння фізики більш ефективним, легшим, більш інтересним для кожного учня,  щоб навчання їм приносило радість і задоволення. З цієї ділянки найцікавішими є  чотири  підручники  фізики перетрансформовані у т. зв. „логічні опори”. В учителів найбільшим успіхом користалася праця І. Бірчака праця „Fyzika v logických oporách, alebo Ako naučiť fyziku každého žiaka“ .

На увагу заслуговують і такі його праці як: Humor vo vyučovaní fyziky“, „Hodinám fyziky viac krásy a humoru“, „Estetizácia  vyučovania fyziky“ a iné.

Дуже цінними посібниками для студентів були його  книжки Elektrina a magnetizmus v príkladoch a otázkach“ (Prešov, 1996 – співавтори: В. Бенца та К. Штербак тa „Kmity, vlny , optika v príkladoch a otázkach“ Prešov, 2002 – співавтори: В. Бенца та М. Салак).

В керівництві університету та факультету І. Бірчак займав ряд академічних функцій, був продеканом факультету по науковій роботі, два періоди очолював Академічний сенат Пряшівського університету. Очолював фахові комісії й був ініціатором та гарантом ряду наукових проектів, між іншим і проекту „Фізика в словацькій та світовій народній словесності”. Проф. Іван Бірчак  є членом кількох вчених рад  наукових організацій. Зокрема тісною і продуктивною була співпраця його кафедри фізики з Ужгородським університетом, куди ще й досі пряшівські студенти щороку їздять на практику з атомної і ядерної фізики, а ужгородські – у Пряшів. В 1995 році Ужгородський університет надав йому (як першому вченому із Словаччини звання „Почесного доктора” (Doctor honoris causa).

Та І. Бірчак не замикається у вузькі рамки фізики. В 2004 році він упорядкував багато ілюстрований 270-сторінковий збірник „Слово єпископа Ґойдича” з підназвою „Вибране з публікованої спадщини благославеного єпископа Павла Ґойдича ” (словацькою мовою), вступну статтю до якого написав ближчий співробітник (і співв’язень) єпископа о. Маріян Поташ, а післямову – історик Михайло Барновський. Книга охоплює рідкісні газетні статті. П. П. Ґойдича 20-50 років ХХ століття, його пастирські листи, проповіді, звернення до священиків та різні єпископські розпорядження, спрямованих на захист економічних, соціальних та національних прав віруючих своєї єпархії – всього понад 200 позицій. В них збережено мову оригіналу, однак з огляду на те, що сучасне покоління русинів-українців Словаччини вже майже не володіє азбукою, ці рідкісні документи подано латинським шрифтом.

На цей твір було опубліковано декілька рецензій. У найширшій із них, опублікованій у Кишиневі, її автор (М. Дронов) крім різних критичних зауважень наводить: „Треба признати, що хоча „Slovo episkopa Gojdiča“ і не найширше, однак найбільш інформативне видання, присвячене легендарному єпископу-русину. Можна сказати, що як би хтось хотів прочитати лише одну книгу про Ґойдича, то такою з оптимальним успіхом би могла стати книжка І. Бірчака.”

З поміж його творчості  не можна не згадати також його успішну книжку про видатного співака наших пісень – Рудольфа Смотера (Rudo Smoter a jeho pieseň. – Prešov, 2007.- 166 s.).

На моє питання „Як ти себе сприймаєш у контексті генерацій свого роду?” І. Бiрчак вісім років тому відповів: „Етимологія мого прізвища підказує, що між моїми предками були і вівчарі (Бірчак – від бирка – вівця). Я перший у своєму роді порушив хліборобську традицію своїх предків, зійшов із поля (у тому часі, коли я вже досконало засвоїв практично всі ґаздівські професії), пішов у шкільну аудиторію і там зістав назавжди... Якщо говорити про якусь мудрість чи здібності, то вони, в першу чергу, успадковані від моїх предків. І гени теж. Ті гени, які нам дали змогу скористатися можливістю розвивати далі успадковані передумови. Роздумуючи над твоїм запитанням, над основою свого єства, свого бачення світу, я відчуваю, що в ньому переважає успадкована ґаздівська складова в широкому розумінні цього слова. Так, я є сином свого роду!” (Мушинка М.: Розмови з однодумцями. – Пряшів, 2004. – С. 158).

Вітаємо „сина свого роду” з його ювілеєм, а до дальших років бажаємо йому, головним чином, доброго здоров’я, щоб він міг написати ще не одну казку про фізику та розповісти її внукам та правнукам.

Микола Мушинка

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроєкти
28 лютого 2012р.

Теги: Бірчак, фізика

Коментарі

Музей української культури вже 60 років є перлиною міста Свидник у Словаччині
/ 22У Пряшеві за участі Глави УГКЦ відбулася архиєрейська хіротонія та інтронізація Глави Словацької греко-католицької церкви
/ 5Архиєпископом і митрополитом Пряшівським іменовано ігумена Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ
На Пряшівщині втридцятьдруге пройшли туристично стежками будителя Олександра Павловича
Свято "перогів" пройшло у музеї української культури у Свиднику
Пласт відзначив 95-ту річницю перших гуртків на Пряшівщині таборуванням
Український народний хор із Кошиць завершив цикл різдвяних концертів
Через проблеми з фінансуванням у Пряшеві можуть закрити клас для українських дітей в місцевому дитсадку
Після річної перерви у Кошицях у рамках Днів України відбувся концерт хору "Карпати"
Табір "Карпати-2022" у Словаччині знов приніс дітям і молоді багато знань і забави
Музей української культури у Свиднику запрошує на "рекордні" та антивоєнні "Вишиті обійми"
У музеї української культури у Свиднику пройде День народних традицій зі змаганням у приготуванні вареників
У таборі Пласту "Карпати 2021" у Словаччині знов зустрілася майже сотня дітей і молоді
/ 2Микола Мушинка. Боротьба за "минуле"
/ 1Миколу Мушинку з Пряшівщини нагороджено найвищим орденом України
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
/ 1На Пряшівщині на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача
Ювілей визначного україніста. До 90-ліття Михайла Романа з Пряшівщини
/ 1Перший лемко, творчість якого визнали в Європейському Союзі
/ 335 років відзначає хор "Карпати" у Кошицях
У Кошицях вітали з ювілеєм Левка Довговича
/ 3Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа"
/ 2Зеленський зустрівся з українською громадою Словаччини
Українці Словаччини зберуться на День народних традицій та "Пероги-2020"
У Кошицях молодь знову зустрілася на ювілейному 25-му літньому таборі "Карпати 2020"
» Всі записи