У Словаччині вийшла книжка про здобутки і втрати тамтешнього українства

Як зазначає автор у післямові, він намагався «чим менше коментувати події. Часто йдеться про строгі констатації та цитати з різних документів та преси, де висновки повинен зробити сам читач». Водночас зізнається в тому, що на обмеженому просторі не можна було детально розглянути «всю історію Союзу в цілому контексті суспільно-політичного розвитку Словаччини та культурно-національного життя русинів-українців Словаччини за останні два десятиріччя».

Книжка показує, яким чином листопадові події 1989 року відбилися на культурно-національному житті русинів-українців Словаччини й одночасно дає відповідь на те, чому в середовищі до тих пір єдиної української національної меншини було більше втрат, аніж здобутків. Найбільшою втратою вважає радикалізацію в поглядах на подальший розвиток, внутрішній різнобій в середовищі інтелігенції, що логічно  привело до перманентної кризи в середовищі національної меншини. Увагу привертають окремі етапи назрівання розколу на русинів і українців. Той розкол проходив не без явних зовнішніх політичних впливів. Найбільш випукло  зовнішні тиски проявилися, наприклад, в багатократній зміні назви Музею української культури у Свиднику. Також розгортає картину закулісних ігор навколо українських радіопередач. В кінцевому результаті це привело до того, що за адміністративним рішенням зверху в примусовому порядку було  переселено русько-українську редакцію радіо з Пряшева до Кошиць.

Павло Боґдан на базі першоджерельних матеріалів освітлює причини поступового занепаду українських дитсадків та українських шкіл, українських засобів масової інформації, а також те, що було на причині зміни назви та орієнтації колишнього Українського національного театру в Пряшеві (нині Театр Олександра Духновича).

Книжку можна придбати в Союзі русинів-українців Словацької Республіки в Пряшеві.

Мирослав Ілюк