— Так сталося, що це вже друга в моєму житті Снігуронька, — розповідає пан Михайло. — Наприкінці 1990-х я, молодий випускник харківської Академії культури, одружившись з однокурсницею, приїхав на Закарпаття. Акторської зарплатні ледь вистачало на прожиття, тому часто доводилося працювати тамадою на весіллях. Якось з однієї установи надійшла пропозиція побути Дідом Морозом на новорічному святі. Я запропонував Олесі: анумо до мене в пару, Снігуронькою. Дружина погодилася. Так упродовж кількох років ми працювали кожної новорічної ночі. Але подружнє життя не склалося, ми розлучилися...
2002-го в оркестрі обласного муздрамтеатру, в якому служив Михайло, з'явилась нова музикантка, яка грала на віолончелі.
— Емілія сподобалася мені з першого погляду. Але все не наважувався познайомитись із нею ближче, — зізнається чоловік.
Напередодні 2003 року Михайло почав готуватися до новорічних свят. Вакансія Снігуроньки залишалася вільною.
— Вирішив ризикнути і запропонувати цю роль Емілії, — всміхається Михайло. — Гадав, відмовить, але вона із задоволенням погодилася побути онукою Дідуся Мороза.
Костюми шили в останні передноворічні дні. Так само швидко готували й святковий сценарій. Дебют виявився дуже вдалим. У новому році Михайло запропонував коханій Снігуроньці йти по життю разом не тільки в новорічні свята, а й у будні.
За ці роки під час їхньої роботи траплялося чимало цікавих історій.
— Якось після закінчення новорічного ранку в дитячому садочку я переодягнувся в підсобці, речі спакував у футляр, узяв посох у руку і вийшов у коридор. Аж тут за спиною почувся дитячий плач. Виявилось, одна дівчинка підгледіла, що я перевдягаюся, й почала кричати: «Я так і думала, що ви не справжній Дід Мороз. Я знала, що батьки мене обманюють». Довелося хвилин десять умовляти, що насправді Дід Мороз уже сидить в автомобілі, а я нібито його помічник, який прийшов забрати посох. Повірила...
Або ж таке:
— Це сталося першого січня о другій ночі. Директор ресторану, вдячний за те, що я не підвів і добре відпрацював, напакував повний міх шампанського. Я вирішив іти додому пішки. Дорогою до мене причепилася компанія занадто емоційних святкувальників. Гаразд, що наспіли міліціонери, які потім допомогли й зібрати «скарб», що через гуляк випав із мішка на землю. Добре, що снігу тоді намело багато, тож нічого не розбилося. Збоку ситуація мала досить кумедний вигляд: глупа ніч, міліціонери збирають пляшки із шампанським та складають Діду Морозу в мішок.
Насамкінець Михайло та Емілія побажали всім у новому році щастя, здоров'я та здійснення мрій. «Ми знаємо, що це збудеться, — кажуть вони, — бо вже давно, переодягнувшись Дідом Морозом та Снігуронькою, відчуваємо себе трішки чародіями».