Режисером цього свята вже традиційно був мукачівець Богдан Дикий. Акція збирає все більше прихильників. Причому, незалежно від професії, віку, навіть національності. У вогняному колі цього разу були медики, юристи, вчителі, студенти, підлітки, літні люди... Хтось прийшов у вишиванці, хтось у майці, але через очищення вогнем пройшли всі. І саме коло стає все більшим. Принаймні, на мукачівському ходінні по розжареному вугіллі людей було щонайменше вдвічі більше, аніж на святах в Ужгороді на березі Ужа.
Ще більше глядачів та уболівальників зібралось довкола – кілька тисяч. Сутінки, які поступово перетворювалися в густу темряву, засвічували фотоспалахи. Знімкували хто чим міг – і фотоапаратами, і мобілками. Багато з тих, які цього разу ще не наважилися стати у коло, зацікавлено розпитували очевидців події про враження: чи не обсмалило п'яти, чи не було страху, чи варто? Це здебільшого ті, які вже готові зібратися з духом і наступного разу пройти вогняною доріжкою. Скептиків було мало. Адже побачити таке диво на практиці – це зовсім інша річ, ніж прочитати статтю чи вислухати лекцію на цю тему.
Мукачівське вуглеходіння завершилося феєрверком над берегами Латориці.