У серпні прозаїк відзначив своє шістдесятиліття, тож творчий вечір в Ужгороді був присвячений цій ювілейній даті. Член Спілки українських письменників Словаччини та Національної спілки письменників України розповів про свою творчість та стан української літератури в Словаччині, поділився планами на майбутнє. Виявляється, у творчому доробку письменника більше десятка збірок новел, дитячі оповідання та переклади з української мови на словацьку й зі словацької - на рідну. Цьогоріч у Словаччині вийшла його антологія українського оповідання міжвоєнних років "Місячний сміх". Наразі пише кілька повістей. У Києві готується до друку його збірка дитячих оповідань "Мій дід Робінзон".
Як зазначає Дмирто Павличко у післямові до тринадцятої збірки оповідань автора "Чорний ящик зрілої дами", яка вийшла у Пряшеві, Івана Яцканина неможливо приписати до жодної школи української сучасної прози. Він реаліст, але з домішкою імпресіонізму. Є не поспішливість у манері письма, звернення до народного афористичного вислову, малюнки природи, зрештою, схоплений потік мислення його персонажів, що біжить головним чином у руслі філософських оцінок людського буття. Творчість Івана Яцканина, якщо брати часові рамки життя героїв його оповідань, уміщується у другій половині ХХ ст., захоплює і наші дні, та є в ній незаписана, але відчутна глибина минувшини. Більшість його персонажів селяни або міщани, що тужать за своїм селянським дитинством, але разом із тим героями його оповідань виступають митці, люди інтелектуальної сфери, він вдивляється в їхні образи, оцінює їх з позиції людяності, не обходячи предмети їхньої професійної характеристики. Вміння письменника бути не тільки дзеркалом свого персонажу, а співрозмовником, партнером, зрештою, коментатором подій, у яких він, автор, участі не бере, - це дивовижне мистецтво Івана Яцканина.