Закарпаття: А вівчар жене отару плаєм (ФОТО)

Свято розпочалось, як завжди, у центрі Міжгір’я. Під звуки троїстих музик одягнені в чудових вишивках верховинці, представники влади, громадськість вирушили на перевал, де відповідно до програми свята на них чекало головне дійство. Першими виконали свою місію священики православної і греко-католицької церков, благословивши іменинників свята на щасливу путь та успішне літування. Повернуться додому вівчарі з отарами лише золотої пори року.

     “ Поклик трембіт, який сповіщає про одне з найбільш хвилюючих свят – „Проводи отар на полонину“, мабуть, для кожного з нас особливо дорогий.

     Ще тільки наближається літо, а люди, спілкуючись між собою, до звичних запитань – Як ся маєте? Як здоров’я? – додають: а Ви на свято проводів на полонину приїдете? – такими словами розпочав своє привітання голова обласної ради Михайло Кічковський.

     Сьогодні, – далі мовив промовець,– ми відклали усі справи і прийшли сюди, на поклик наших верховинських трембіт. Щоб побачитись, потиснути один одному щиро, по-горянськи, руки і подякувати Всевишньому, що сподобив нас щасливо перезимувати, вчасно відвеснувати і, зустрічаючи карпатське літо, провести отари на полонину. Наша зустріч - це справжнє свято, на яке ніхто нікого не агітує, не тягне за руку. Сюди серце само проситься.

     Тож, дорогі мої земляки, друзі, я палко, гаряче, від усього серця вітаю вас тут, на Синевирському перевалі, на цьому святі, на цьому барвистому дійстві, де володарюють щедрість і щирість, мудрість і людська доброта.

     Дай вам, Боже, здоров’я і щастя. Аби у ваших родинах були мир і злагода, затишок і добробут. Щоб багатство ваше - примножувалось, радувало і тішило. А для верховинця, як відомо, справжнім багатством споконвіку були Карпатський ліс і полонинські отари. Скільки прекрасних народних пісень пов’язано з ними! І які б не випали часи, що не довелося б пережити, а наші діди, батьки берегли це багатство, як зіницю ока.

     Тепер за ці скарби, за їх збереження і примноження відповідає наше покоління. Ми розуміємо наскільки велика відповідальність лягла на наші плечі. Бо і гори, і ліси наші верховинські як тут, на Міжгірщині, так і по всіх Карпатах, потребують пильної уваги, доброзичливого і мудрого господарювання.

     Та й отари овечі за останні десятиліття, будьмо одвертими, поріділи. А без них не тільки наші полонини, але і жителі краю втрачають дуже і дуже багато. Як матеріально, так і духовно. Обласна рада, обласна державна адміністрація докладають великих зусиль, аби виправити це становище, спричинене відсутністю, у 90-их роках минулого століття, державної підтримки вівчарської галузі. З цією метою обласна рада прийняла Програму розвитку та підтримки вівчарства в області на 2005-2010 роки. Вживаються заходи щодо відродження в області племінного вівчарства. Сприяти збільшенню чисельності поголів’я овець, обсягів виробництва вовни та баранини покликана і Програма розвитку та підтримки тваринництва і птахівництва в області на 2007-2010 роки.

     Словом, перші кроки зроблено. На жаль, ми не можемо бути сповна задоволені ними. Бо для поліпшення ситуації ще дуже і дуже далеко. Світова економічна криза багато в чому зашкодила. Її наслідки негативно позначилися і на економічному становищі держави, зокрема, на її агропромисловому комплексі на рівні області, районів, територіальних громад.

     Колись, ще в дитинстві, – згадував Михайло Михайлович, – я почув від знайомого вівчаря слова, котрі пам’ятаю й досі: „Нема зими без кінця. Головне завжди бути готовим до праці, не втрачаючи сили духу“. Я завжди захоплювався працьовитістю, цілеспрямованістю наших краян, особливо моїх земляків-міжгірців. Сьогоднішнє свято - яскраво підтверджує це. Воно вселяє віру, впевненість у тому, що всі труднощі подолаємо успішно, що наше вівчарство, як і інші галузі господарства, обов’язково підніметься на належний рівень.

     На завершення М.Кічковський від щирого серця побажав всім присутнім, а особливо героям свята - вівчарям – щасливого полонинського літа, погідних днів, аби на полонинах незгасно палали яскраві ватри.

     Щиро вітали учасників та гостей свята і перші керівники району – голова РДА Іван Роман та голова райради Іван Ярема, голова селищної ради Василь Щур. Василь Михайлович, згадуючи проводи на полонину за свого дитинства, зазначив, що вівці, бринза і безмежні полонини – все це дається людині за покликом душі.

івчарем може бути тільки людина вольова, сильна, що не боїться небезпек. Ватаги живуть у куренях, у важких умовах високогір’я, що, звичайно, далекі від цивілізованих. Я дозволю собі, – казав селищний голова, – перефразувати Михайла Коцюбинського :„Вівчар – здоровий, як гірське повітря, легкий, як потік у свому бігу”.

     Авжеж, тут на перевалі наче все за Михайлом Коцюбинським, що описує житло вівчарів, працю, господарство та його особливості. Цікаво, що пастухи, якими переважно є чоловіки, майже півроку живуть далеко від сім''ї, в горах.

     На високій царині, - читаємо у Коцюбинського, – де газда має сіно (там мусить бути незамерзаюча вода, потік, - він робить зимарку з піччю, в якій горить ватра день і ніч. Газда йде з маржинкою туди сам... і пробуває там стільки, поки не з''їсть худоба сіно: місяць, два, до Різдва. Бере корову, воли, коні, вівці, свині. Часом для худоби робить застайку, де вона ховається в негоду, а найчастіше худоба і день і ніч пробуває під одкритим небом. Сніг випада на 1-1 ½ або 2 метри. Газда дає 3, 2 або і один раз їсти (разить), прочищаючи сніг до землі, щоб худоба не втоптувала сіна ногами в сніг... Прокидає в глибокому снігу коридори в різних напрямках, де купками годуються вівці...”

     За розмовою з вівчарями незчулися, як винуватців торжества запросили на імпровізовану сцену і вручили кожному цінні подарунки від керівництва області.

     Відтак чабани запалили ватру, що зібрана, як розповідали вівчарівни, із жаринок тих багать, які впродовж літування зігрівали чабанів на далеких гірських полонинах, — щоб і надалі осяював гори магічний вогонь, відлякував від отар усіляку звірину і злих духів і додав ватажникам тепла і затишку. А молоко кіз, – далі вели вони, – свіжого удою має лікувальні властивості, тому що ним можна залікувати туберкульоз легень.

     Трембітарі Федір Тарахонич та Іван Скунць, піднявши старовинні вівчарські трембіти до неба, сповісти на всю Верховину добру вість.

          Загуляйте, гудаченьки,
          Зазвучіть трембіти.
          Хай про наше нині свято
          Чують в цілім світі.

     А тим часом вівчарі взялися видоювати овець: наповнили кадоби молоком, процідили через ялинові гілки і вилили до чистої дерев’яної діжки. Туди додали кляг – фермент, і невдовзі, поки гості смакували печене сало, картоплю, вийняли з діжки готовий сир. Смакота нечувана.

     …Велике сонце поволі котилось за гори. Вівчарі випустили овець із кошари і разом із дружинами подалися в гори. Жінки, пройшовши з ними добрий шмат дороги, на роздоріжжі обняли чоловіків, поблагословили на щасливе літування і повернулися на свято, що тривало до темної ночі і припало усім до душі.