Карло Керечанин: "Моя виставка в Ужгороді — подарунок самому собі"

— Першу свою картину пам’ятаєте?

— Дуже добре. Мені було 9 років, коли мама взяла мене з собою до Угорщини. Гуляючи біля озера, побачив чоловіка з мольбертом, зупинився біля нього й спостерігав, як він малює. Він із задоволенням пояснював, як змішує фарби, щоб отримати той чи інший тон, та показував, як наносити мазки. Приїхавши додому, не міг заспокоїтися і спробував сам. Намалював те саме озеро з лебедями та вербами, щоправда, акварельними фарбами. Наступного дня до нас зайшла сусідка і купила цю картину. Сьогодні навіть шкодую, що не зберіг свій перший твір.

— Більше любите працювати з деревом чи малювати?

— Однаково. Коли на що мене надихає, до того й беруся. Але основним моїм кредо є те, що не дозволяю собі когось копіювати, повторювати сюжети, пейзажі, кимось уже виконані. Хоча, зізнаюся, для проби зробив дві перемальовки відомих наших корифеїв. Як оцінили збоку фахівці, непогано в мене це вийшло, але таку роботу не люблю. Щодо дерев’яних картин, то намагаюся кожну з них класти в рамку з кори дуба або горіха, це дуже гарно виглядає.

— В якому жанрі себе краще видаєте?

— Найбільш до вподоби мені сюрреалізм, бо там можу викласти філософське підгрунтя, підтекст та змусити глядача замислитися. Саме в цих картинах найбільше застосовую сині, блакитні та бірюзові відтінки.

— Як готувалися до сьогоднішньої виставки?

— Незважаючи на те, що тут зазвичай виставляють роботи визнаних майстрів, загорівся бажанням привести й свої. Звичайно, не без сторонньої допомоги. Колись на пленері розговорився з Петром Шолтесом, котрий порадив "показатися" в Ужгороді, а він посприяє цьому. І дотримав слова, а директорка музею Габріелла Андял із задоволенням надала мені залу. Я вдячний цим людям і сподіваюся, що ужгородці оцінять мої роботи. Це буде для мене стимулом для подальшої творчої роботи