Світлана Бричкова була звичайною вчителькою історії однієї з ужгородських шкіл і вже тоді захоплювалася поезією. Але вперше наважилася винести свої творіння на суд читачів тільки вийшовши на пенсію і виїхавши до далекої Америки. У Бостоні вірші стали для неї чимось на зразок ліків вд ностальпї,
тоненькою ниточкою, що в англомовному середовищі зв'язувала її з батьківщиною. На дві її ліричні збірки ужгородці відгукнулися дуже тепло, отож авторка готувала третю, до якої входило уже 60 нових віршів та поема. Книжка знову мала народитися в Ужгороді, Світлана Бричкова телефоном з'ясовувала з видавцем усі нюанси, але 18 червня серце поетеси зупинилося. Залишилися її твори, в яких вона тонко й емоційно реагує на різноманітні ситуації з нашого життя та відкриває читачу свій внутрішній .світ:
Себя я собираю по частям,
Как старую
разбившуюся вазу.
И сходятся куски ее
не сразу—
Осколков не хватает
там и сям...