Диво дерев’яної архітектури Закарпаття – Данилівська церква

Раджу всім, хто хоче завітати на Закарпаття, не тільки відвідати такі популярні серед туристів місця, як Ужгород і Мукачево, але й побувати у селах Данилово, Крайниково, Сокирниця, де можна помилуватись дерев’яними церквами, побудованими у готичному стилі..  До недавнього часу також і Стеблівка могла похвалитись дерев’яною церквою доки (нібито) блискавка не вдарила у церкву і не спалила її.

Ці церкви хоча знаходяться, як, мабуть, і більшість закарпатських церков з дерева, в аварійному стані, але справляють неабияке враження на приїжджих, особливо тих, хто втомився від метушливого життя у місті.

Село Данилово, Хустський район Закарпаття. На невеличкому пагорбі поміж дерев видніється дерев’яна церква Св. Миколая. На церкві бачимо табличку з написом: дзвоніть за номером таким-то, і вам відкриють церкву. Дзвонимо. Через декілька хвилин з розповіді бабусі Павлини ми дізнаємось про історію села та долю церкви.

Село Данилово було засновано в 1390 році і славилось своїми солекопальнями. Селяни переправляли сіль по Тисі до Дунаю, а звідти і до Чорного моря. Село дивом пережило татаро-монгольську навалу: всіх дітей татаро-монголи скидали в глибочину, дорослі селяни знаходили притулок у лісі, а шахтарям, які працювали у солекопальнях обрубали канати і люди залишились напризволяще. Живими лишилися тільки двоє чоловіків: фін Ганзалес і угорець Гардагет, які заснували поселення.

Церква Св. Миколая була побудована у 1779 році, навіть зберігся напис над входом про час спорудження: „Року Божого во славу Ісуса Христа 1779-го, 14 травня ”. Після Першої світової війни і Жовтневої революції люди, повернувшись додому, почали бунтувати проти греко-католицької віри. Останнього з греко-католицьких священників селяни замордували, залишивши вдовою його молоду жінку із сімома дітьми. В часи радянської влади було заборонено правити службу в церкві, тим паче, що недалеко було побудовано православну церкву, яку відвідують майже всі мешканці села. Але з недавніх часів, а саме після смерті папи Іоанна Павла ІІ було розпочато служіння і в церкві Св. Миколая.

Навколо церкви розкидані могили: одні з металевими хрестами, інші з дерев’яними, ще інші взагалі без хреста. Осторонь лежить повалений надгробок з каменю, чи то, коли дорогу для ремонту церкви прокладали, повалили, чи то хтось з вандалів познущався. Поміж інших вирізняється якась давня могила з кам’яним хрестом між двома дубами. Про цю могилу не відомо нічого...

Зараз Данилівська церква знаходиться в жалюгідному стані: дерево прогнило, дах потребує негайного ремонту. Хоча вже привезено новий дубовий дах, але є загроза, що під його вагою, стіни проваляться. Тому ремонт церкви потребує залучення спеціалістів, які б віднайшли як правильно здійснити реставрацію. Церква з трьох сторін оточена могилами – це також ускладнює ремонтні роботи. 

Усередині церкву прикрашають старовинний іконостас (наполовину розграбований одним із сільських голів у радянські часи), ікони, рушники та інше церковне приладдя. В церкві збереглися хори. Незважаючи на запах плісняви, навколо панує атмосфера духовного піднесення і надії на те, що ця церква і її благодійники отримують вдячність від нащадків за свою благородну справу.