Довгович: Страх спонукає мовчати, любов – говорити

Інтерв’ю на відстані століть

Довгович: Страх спонукає мовчати, любов – говорити

Наступного місяця весь прогресивний  люд відзначатиме ювілей, 230 років від дня народження закарпатського Леонардо да Вінчі – філософа і годинникаря, будівельного прораба і поета, астронома і бджоляра, священника і фігляра, адвоката селян і весільного музиканта, академіка і садовода Василя Довговича із села Золотарево. І хоч про виняткову масштабність цієї постаті здогадувалися і угорські вчені, і згодом Франко, і наш сучасник Валерій Шевчук, до остаточної оцінки його діяльності й філософії ще далеко. Ми тільки починаємо відкривати для себе Довговича як вченого і філософа «номер один», зауважує видавець і письменник Іван Ребрик - з огляду на десятки  неопублікованих  томів його праць, присвячених філософії, астрономії, фізиці, лінгвістиці, етнографії... (до речі, появі терміну «етнографія» у світовій науці завдячуємо саме Довговичу) Тому з нагоди березневого ювілею та й без нагоди слід чекати  нових відкриттів щодо видатного українця.

А поки що пропонуємо інтервю з Василем Довговичем з приводу тих результатів діяльності, яких він досяг принаймні у 49 років свого життя.

- Василю Михайловичу, перш, ніж почати розмову, мабуть, варто пояснити, чому Ви постійно говорите про себе у третій особі. Це тяга до ексцентричності, чи  бажання оцінити себе ніби збоку?

- Почнемо з того, що Василь Довгович – це перш за все наслідок  самовдосконалення, це результат, якого досягнуто завдяки навчанню, самодисципліні, руху до мети. Принаймні такими були мрії і задуми.  Адже прізвище батька було Довган. Відповідно син його отримав прізвище Довганич. А вже тоді, коли вистачило грошей на запис нового імені, то обрав собі прізвище Довгович на честь того села, де я почав свою священницьку діяльність. Тому справді у автобіографії йде розповідь як про третю особу.

- Де ви здобували свою початкову й гімназійну освіту? Хто вас до цього спонукав?

- Не з чийогось спонукання, але завдяки природному нахилу почав вивчати писемність – спочатку руську вдома у дяка і в сусідньому селі Кевешлігеті. Угорсько-латинську школу теж закінчив слугуючи у плебана Івана Терека. Чесно кажучи, шановний римо-католицький священник не вірив, що сільська дитина здатна вивчити латину. Я плакав, намагаючись запамятати незнайомі слова, а Іван Терек відговорював мене від навчання «Поки я живу, латиністом ти не будеш» - інколи роздратовано говорив учитель. Він помер, коли мені було 24 роки, а мої вірші латинською мовою друкували й поширювали серед читачів... Але все таки він допоміг мені закінчити школу в Сигеті.

- Для навчання  потрібні були кошти. Де ви їх заробляли?

- Були різні можливості. По-перше я працював у Івана Терека і цим відплачував за науку.. Навчаючися у Сиготі я давав приватні уроки. Скажімо, 1805 року займався вихованням та навчанням дітей графа Перені у Севлюши.  Крім того я був музикантом, грав на весіллях і теж мав від цього необхідний підробіток. Репетиторством я займався і в Варадині. Це було цікаве містечко з яскравими особистостями. Взяти хоча б художника і модельєра Івана Садецького. Він шив наймодніші одежу і взуття для варадинців. Були й інші гарні люди. Признатися, це був найщасливіший студентський період у моєму житті.

- Авжеж. Хто не читав ваші пристрасні вірші до красуні Агнеш, з якою ви зустрічалися кожного дня, будучи вчителем в сусідньому будинку. «Про те, чого ці губки обіцяють, моє перо, на жаль, не сміє написати...»

- Хотів би, щоб мене правильно зрозуміли. Це була чисто платонічна любов. Агнеш Візер була донькою головного нотаріуса Бігарської жупи. Але батько помер. Їй було 17 років, вона жила поряд  з будинком каноніка Роталлера, де я почав давати приватні уроки. Це була надзвичайно інтелектуальна й дуже моральна дівчина. Я справді не пропускав ні одного дня, щоб не побачитися з Агнеш. Але це були почуття без взаємності. Тим не менше я дуже розсердився, коли побачив її з іншим. З цього приводу у нас виникла сварка і я всіма силами шукав примирення. Врешті воно відбулося – я отримав від неї в подарунок вязаний футляр для годинника. Але все одно так тривати безкінечно не могло. Одного разу я присвятив їй вірша, в якому описав її похорон. Це була  ритуальна чи може віртуальна смерть Агнеш у моєму серці.   

- Тим не менше життя триває. Насичене студентське. Судячи з віршів про міських проституток, дотепів над геями, епіграм на честь пияцтва й всілякого зілля, яке так приємно курити...

- Чи варто все буквалізувати? Епіграми є епіграми, а життя це життя. Насправді головна моя пристрасть була філософія, та й науки взагалі. Я студіював у першу чергу Емануїла Канта, дивовижного філософа, з яким хотілося дискутувати безкончечно і задля якого я вивчив німецьку мову. Я читав багато і водночас сам писав і студіював – природу магнетизму, електрики, антропологію... Все інше для мене було другорядним. Я в той час почав називати своїх знайомих «бітангами», або ще крадіями часу. Вони приходили «поговорити», але це були якісь другорядні розмови порівняно з спілкуванням із тим же Кантом, Спінозою, Фіхте, Шелінгом... Власне тоді й виник отой вірш, якого часто цитують (буквальний переклад з латині):

ЧАС ДОРОГИЙ

Цю частину життя забирає розкіш,

А ту хлоп’ячі витівки,

А найбільшу – сумнівні наради.

Половину краде собі сон і безділля – хвороби

І лікування і інші біди.

Життя коротке і біжить теж час.

Мовчу про добрі вчинки,

Які залишаються.

О, лишенько, що залишається?


До речі, пане Василю, як ви стали годинникарем, майстром часу?

Після навчання та посвячення мене направили служити в Довге. Так вийшло, що доводилося дуже далеко ходити до майстра, щоб полагодити той чи інший годинник у селі. І щоб кожного разу не йти на поклін до майстра, вирішив я розібратися з тими механізмами. Підкупив деякі потрібні інструменти і почав вивчати те ремесло. І врешті, звичайно, навчився лагодити годинники.

Будучи священником ви встигли досить багато – і збудувати церкви, і підтягнути приходи фінансово, і насадити плодові дерева, оновити сорти.

- Щодо садівництва, то це я робив, чесно кажучи, з необхідності поставити на ноги і село і церковну парафію. Справді, інколи було дуже важко вирівнювати землю, засипати ями незрозумілого походження, шукати елітні саджанці. Я це зробив, хоча й не маю жодного потягу до сільської праці. Чесно кажу – я її не люблю, хоч і народився в селі. А щодо того, що багато встиг... Так, організував будівництво церков у Довгому, Задньому, Березнику, збудував за свій рахунок фару в Довгому... музей, канцелярію, чимало зробив у Лучках і Мукачевому... перераховувати можна багато, але з іншого боку у мене залишається безліч нереалізованих задумів – книжок, статей для академічного журналу, шкільних підручників руською мовою. Якби працював у парафіях більш впорядкованих, якби мав доступ до столичних бібліотек, якби мав підтримку з боку начальства й меценатів, то багато вдалося б написати для науки, для мого народу.

- Ви завжди ставали на захист руського народу і дбаєте про навчання рідною мовою. Я так розумію - це для вас це принципове питання.

- Знаєте, чомусь вважається, що угорською мовою чи латинню розмовляють освічені люди, а по-руськи говорять тільки простаки. А от єпископ Андрій Бачинський. цей видатний чоловік, який був таємним радником австрійської імператорки і займав одне з очільних місць у імперії завжди спілкувався з нами руською. А підписувався, зверніть увагу, кириличними буквами – АБВ – тобто Андрій Бачинський Владика. І завжди казав «Поки є Аз Буки Веді, доти живий мій народ». І це не була примха, це був героїзм, історичний вчинок. Коли єпископ Бачинський помер, я написав «Говорити чи мовчати? Страх спонукає мовчати, любов - говорити. Тут назва народу пригнічена довгим мовчанням...» Я сподіваюся, що моя відповідь достатньо зрозуміла.

- Тоді може завершимо розмову вашим віршем?

- Неборе Василю,

Дай покуй весілю!

Що ти по тих марних

Дурницях гуслярних?

Минают ти літа,

Уже лем полсвіта

І тота музика

Дость на твою долю...

 

Ну, і так далі.

Інтерв’ю підготував Василь Горват

P.S. Щодо ілюстрації. На жаль, поки що не знайдено портрета чи автопортрета Василя Довговича (у молодості він ще й багато малював). Маємо хіба що опис Василя Ляховича: «Він був вищий за середню постать, доброї і приємної зовнішності, на старі роки дещо розжирів, переважно був веселого настрою, в доброму гуморі, жартівник...» Є тільки барельф як результат уяви скульптора Богдана Коржа. Минулого року завдяки зусиллям видавництва «Гражда», Наталії Вигодованець, золотарівців було відкрито настінний меморіал видатному землякові, який прожив 66 років.  Але, як було сказано, достойні відкриття спадщини Довговича ще попереду. Хто знає, може його зображення ще побачимо?

17 лютого 2013р.

Теги: Довгович

Коментарі

Василь Горват 2013-02-18 / 08:22:49
Велике спасибі всім за суттєві і справедливі уточнення, коментарі й за діалоги взагалі.

Н.Д.Гайдур 2013-02-17 / 19:40:00
Іване Михайловичу,
.спасибі за теплі слова .І я Вам щиро вдячна,що підтримуєте мене із Наталкою Йосипівною у моїх зачинаннях

Учитель 2013-02-17 / 19:09:19
Від В. Довговича – Аґнеш Візер:

Гибы у яри туліпан, бавит фарба на румяных лицях;
Пупча над звіздянов ружов.
И не лем цвітом бавит (зато щи миліша),
То ся вберне в лелію, зась наверне в червене.
Як коли Зефір кыват похиленый листок фіалкы,
Переливат го фарбов, так ся мінят світлость єй очей.
Сяк выпозірує небо, нарисоване лучом вечерішнёго дня:
Біль в червінь ся вберат, а цвіт місяця ся россыпує.
Світляні перлы очей під навісом ґестинястых брыв
Яркыми лучами потвержувут красоты южного світаня,
Беручи у заятя синявы очей (стріл, націленых у серця паробців).
Тоты ся нелукаво признавут: «Побідила єсь!».
Чола гладкый мрамор – природы радостна находка.
Занурює ся глыбоко в науку і радостю ся світит.
И уста ся смівут, и бавлят медовов росов,
Веселов поточинов дзилинькавут. Гикой бальзамовый нектарь!
А што сі уста обіцявут, за вто моє перо, на жаль,
Писати не осмілює ся.

.Наталія Гайдур 2013-02-17 / 18:30:06
Портрет Василя Довговича на барельєфі,то не уява скульптора ,а збірний образ Довганичів- золотарівців(із архівних фото і сучасних) Довгович був предком їх,тому між ними є спільні риси. І Довгович(Довганич) міг бути таким. А якщо знайдеться справжнє фото поета- то дошку переробимо. Поки живе Корж і я-то мправа пійде Лиш фото треба,а поки що його нема

Ребрик 2013-02-17 / 18:22:16
Перфектне інтерв'ю. Шкода, що таке короте. При цій нагоді варто було поспілкуватися двом Василям довше.
У постскріптумі вкралася недоречність. Схиляю голову перед Наталкою Дмитрівною, бо таки їй маємо завдячувавти за належне вшанування памяті і Довговича, і Сливки у Золотареві. Що вона зуміла "мобілізувати" Богдана Коржа, власне, й нас усіх, - за це їй і шана й подяка. І не дивно, що до сьогодні з приводу ювілею Довговича у двері "Ґражди" стукали лише двоє: Наталка Дмитрівна Гайдур та Василь Горват. Ми вас любимо: і Довговича, і Золотарівчан, і Н.Д., і В.В. І, звичайно, АБВ!
І ще:

МОГИЛИ ЗАКАРПАТСЬКОГО БАРОКО

Панове! Не смію назватися братом,
Ганьби не відвернеш, ховаючи очі, –
З тисяча вісімсот сорок дев’ятого
Шукаю могилу Василя Довговича.

Довгович натомість регоче, мов найнятий,
Аж черево неба трясеться від реготу:
– Ой, як же ж ви, хлопці, умієте глядати!
Чомусь я нікого не можу розгледіти…

Панотче! Ти знав величати і кпити.
Й тобі величальну співають Карпати…
Могилу, звичайно, простіше розрити,
Та хтось її мусить спершу відшукати…

21.09.2011

Учитель 2013-02-17 / 17:58:39
Я також знаю, що ініціатором відкриття меморіальної дошки у школі Золотарьова була вчитель Н.Гайдур. При чому тут п. Н.Вигодованець?

золотарівці 2013-02-17 / 17:33:21
Наталія Вигодованець була на відкритті меморіальної дошки як запрошена,як гість.А до створення дошки зусилля доклали Богдан Корж як скульптор і Наталія Гайдур як ініціатор і організатор

НОВИНИ: Культура

17:04
Закарпатський обласний угорський драматичний театр здобув перемогу на Всеукраїнському театральному Фестивалі-премії ГРА
05:35
В Ужгороді покажуть "Майстер і Маргарита. Євангеліє від Юди"
13:13
Закарпатський муздрамтеатр покаже вистави у Хусті
12:32
В Ужгороді відкриють персональну виставку Сергія Глущука "Життя – це театр"
05:35
/ 2
В Ужгороді проходить фотовиставка Миколи Тинкалюка "Гуцули. Кінець ХХ – початок ХХІ століть"
14:05
/ 1
28-29 листопада відбудеться онлайн-прем'єра документальної стрічки про Івана Чендея "Брат Іван"
05:01
/ 3
Майже 80 робіт представили в Ужгороді до 110-річчя художника Федора Манайла
15:54
/ 2
В Ужгороді відкрилася Міжнародна виставка графіки"ХІ. Карпатське бієнале" графіки дітей та молоді
11:15
В Ужгороді відбувся обласний відбірковий тур Всеукраїнського фестивалю творчості осіб з інвалідністю "Барви життя"
10:47
Колективи Закарпатської обласної філармонії отримали статус академічних
10:48
У Мукачеві вручатимуть літературну премію імені Ю. Мейгеша
12:33
У скансені в Ужгороді відкриється міжнародна виставка графіки дітей та молоді "Карпатське бієнале"
10:59
/ 3
Ужгородка здобула "срібло" Чемпіонату Світу із танцювального спорту
10:48
25 листопада Закарпатський муздрамтеатр покаже прем’єру вистави "Чіріклі"
10:36
Opera Diva лунатиме на сцені Закарпатської обласної філармонії
10:45
/ 2
В Ужгороді відкриють художню виставку Сергія Глущука
12:43
У Мукачеві розпочинається театральний фестиваль "Зірковий листопад на Закарпатті"
14:59
/ 1
Закарпатський муздрамтеатр покаже прем’єру першої закарпатської оперети "До зустрічі з тобою…"
12:59
Виставка світлин "Карпати. Монохром" триває в Ужгороді
13:50
/ 1
Естрадно-духовий оркестр влаштує в Ужгороді Grand Concert
14:08
Контрабасист Андрій Шинкевич з Білорусі виступив в Ужгороді
17:57
Пам'яті Володимира Рутківського
12:11
В Ужгороді відкрилася персональна виставка робіт Юлії Єгорової-Рогової
11:26
До 75-річного ювілею Закарпатський муздрамтеатр запровадив святкову анкету
11:06
"Етюди осені - 2021" можна побачити на виставці в Мукачеві
» Всі новини