Звертаючись до парохів, єпископ вказував їм: «Історичний досвід, численні приклади переконливо свідчать, що для зміцнення будь-якої народності або нації немає підойми міцнішої та тривкішої, аніж збереження питомої батьківської та материнської мови, писемності та віри. Як тільки який-небудь народ починає соромитися і цуратися рідної мови, писемності та релігії, а відтак і зовсім їх забувати, одразу ж починають відбуватися незворотні зміни і з самим цим народом… Не втрачай пильності і належно дбай про міць Мукачівської єпархії, бо така ж лиха доля може спіткати і тебе, якщо ти занедбаєш батьківщину та материнську мову і писемність: адже із втратою загубимо найнадійнішого друга і союзника нашого народу». У цьому посланні єпископ не тільки визначив роль мови у збереженні національної самосвідомості, а й чітко висловився щодо етнічної приналежності закарпатських русинів, бо йому було притаманне усвідомлення мовної та етнічної єдності закарпатських русинів та русинів, які живуть за межами Угорщини. Доказом усвідомлення єдності русинів Закарпаття із русинами Галичини можна вважати ідею створення спільної «русинської» Греко-католицької митрополії, претендентом на керівника якої був Андрій Бачинський. Вона не була реалізована, як і ідея австрійського двору другої половини ХІХ ст. про заснування спільного для греко-католиків-русинів із обох боків Карпат патріархату, лише з причини спротиву угорських шовіністичних кіл.
Любомир Белей, доктор філологічних наук, професор