Промова Глави УГКЦ на могилі Вла­­дики Івана Маргітича

Сьогодні ми хочемо в особливий спосіб вшанувати Слугу Божого, іспо­відника віри, блаженної пам’яті Владику Івана (Маргітича).

Ми сьогодні з особливої нагоди є на Закарпатті: ми були присутні на хіротонії єпископа-помічника Мукачівської єпархії. Ми висловили по­вагу  УГКЦ до всієї Мукачівської єпархії, до її єпископату, до ду­хо­вен­ства, до монашества. Але особливо хочемо згадати тих, хто пле­кав зв’язок єдності між Мукачівською греко-католицькою єпархією і УГКЦ. Символом такої єдності була постать Владики Івана. Він був чле­ном Синоду Єпископів УГКЦ.

Тому перебуваючи на Закарпатті ми не могли не приїхати сюди, щоб Його вшанувати. Я хочу щиро подякувати усім тим, хто не лише пле­кає пам’ять про Владику Івана, але плекає його ідеї, його думки, його справу.

Східна Католицька Церква має особливу місію – дбати про єд­ність між християнами. Я думаю, що особлива місія для Греко-Като­лиць­кої Церкви в Україні можлива лише тоді, якщо ми будемо ду­ма­ти, як бути разом.

Сьогодні ми хочемо засвідчити свою повагу до усіх тих, хто на За­карпатті відчуває себе українцями. Мукачівська єпархія об’єднує хри­стиян різних національностей, проте, я думаю, що українці у себе на рідній землі мають право висловлювати віру як члени єдиного укра­їнського народу, який не можуть роз’єднати ні природні, ні по­лі­тич­ні кордони. Якраз Церква як Неподільне Тіло Христове є запо­ру­кою єдності, також і єдності українського народу.

Я хочу щиро побажати, щоб той добрий намір перепоховати тлін­ні останки Владики Івана у верхню церкву був здійснений. Сьогодні я мав можливість говорити з владикою Міланом, і я засвідчив, що дуже хотів би приїхати, коли ця справа здійсниться. Нехай Господь Бог пошле добрих людей, які своїми пожертвами підтримають цю добру справу.

Щире Вам усім спасибі! Нехай світла пам’ять про Владику Івана Мар­гітича надихає нас усіх, щоб думати і продовжувати втілювати у жит­тя нашої Церкви усе те, чим Він жив, що Він усім нам заповідав.