Петро Скунць в “Екзилі”. І

Науково-мистецький часопис “Екзиль” виходить з 1996 року. У різних форматах. З різною періодичністю. З тривалими перервами. Видання має редакційну раду, яка майже не змінювалася упродовж усього часу. Щодо “Екзилю” в різні роки висловлювались різні судження. Робилися спроби вплинути на видавництво радикально, але й звучали слова похвали з високих трибун. Одним словом: все як у людей.

Петро Скунць тривалий час працював у “Ґражді”, був членом редакційної ради часопису, активно виступав і як автор. Життя пропонувало різні ситуації, з яких ми завжди знаходили вихід, і зберегли не лише приятельські стосунки, але й бажання творити в цій царині до останнього подиху. Він цього дотримався. Гадаю, дотримаюся і я. Одне з останніх прижиттєвих фото Петра Миколайовича залишило добрий спогад про вихід його авторського числа “Екзилю” (січень 2007 року).

Думка зібрати воєдино публікації Петра Скунця на сторінках “Екзилю” спровокована, звичайно, квітнем-травнем. Є в цьому, сподіваюся, і більший сенс: відновити в читацькій пам’яті або ж вкорінити в ній слово талановитого й небайдужого нашого сучасника, який і сам добре розумів, що є “від епохи вище”, але завжди був відкритим до світу і, прагнучи в ньому розібратися, тягнув за собою і нас: вчив любити, вболівати, робити.

Частина пропонованих тут “екзильних” публікацій – це якраз спроба порозумітися зі Скунцем у світі без нього.

    

Науково-мистецький часопис "Екзиль" 1996 та 1998 років

 
Петро СКУНЦЬ:
 
ДИВОСВІТ ТІБОРА ГАСИЧА
 
Передмова до фотоальбому «Іду Карпатами».
 
У Карпати приходять найчастіше за романтикою.
 
А ті, хто живе серед гір, не завжди й здогадуються, в якому дивовижному краї живуть. Гірська земля – скупувата, і щоб вона обдарувала людей своїми плодами, її треба не просто обробити, а вилюбити. І все-таки горяни, десятками тисяч виїжджаючи в інші краї на заробітки, зводять собі житло тут, серед гір, аби колись та повернутися сюди назовсім.
Очевидно, гори мають свій характер, що передається людям: верховинці своєю вдачею, навіть народним мистецтвом не схожі на долинян.
 
Та й характер гір, і характер горян міняються у нас на очах. Так, гори ще єднають наші думки з вічністю, але все частіше наші роздуми переходять в інше річище – про незахищеність навколишнього життя. У природі не буває відходів, кожне вмирання в ній поєднане з новим народженням, але людина, полегшуючи собі життя всілякими технічними новаціями, порушує цей одвічний закон, з кожним роком виснажуючи природу все більше. Уже нібито є в нас і Карпатський державний заповідник, але заповідником його назвати можна тільки умовно, бо й незаконне, і узаконене браконьєрство не минулося, бо тільки на папері ми садимо стільки лісу, скільки рубаємо, а насправді не лише вирубуємо більше допустимого, а й відбираємо для своїх потреб найцінніші й найжиттєздатніші дерева, залишаючи хирляві, що дадуть таке ж потомство.
 
Нині Карпати цінні не тільки природою, серед якої набиратися б нам і нашим онукам здоров'я, – тут іще не знищено остаточно народну мораль, звичаї, національне мистецтво, духовне відчуття єдності людини з природою, зі своїм минулим. У кожному разі, в Карпатах ще можливе відродження наймудріших традицій.
 
Звичайно, в Карпатах ще є немало закутин, де можна спочити душею, у кого вона ще жива.
Але прийдете ви вже не зовсім у ті Карпати, в які запрошує фотохудожник Тібор Гасич – автор альбому «Іду Карпатами».
 
По-перше, є місця, в які вас просто не пропустять. Що і для чого там діється – не ваша компетенція.
 
Є в альбомі й такі витвори природи, які довелося взяти в чорну траурну рамку. Тому, що вони залишилися тільки на фотознімку. А в природі зникли.
 
Може, фотоальбом розчаровує когось тим, що не передає кольорової гами Карпат.
Але, можливо, отака чорно-біла правда нам тепер потрібніша, ніж барвиста. У ній більше зосередженості.
 
Тібор Гасич, мабуть, вирізняється як фотомайстер-пейзажист тим, що намагається не просто зафіксувати момент із життя природи, а відшукати в цьому моменті життєвий смисл.
 
Однак розшифрувати зміст фотографій – невдячна справа. Кожна людина може прочитати у фотознімку щось своє. Рідне для душі й споріднене з настроєм, навіть не те або не зовсім те, що хотів сказати автор.
 
Очевидно, не тільки навколишній, а й духовний світ фотохудожник прагне передати через образи природи. З усього видно, що внутрішній світ фотохудожника багатоманітний, а головне – невіддільний від природи, яка живе не тільки навколо нас, а й у нас самих.
І якщо ми зійдемо на найвищу вершину Карпат Говерлу, не проймаймося відчуттям, що ми піднялися над нею, а вона для нас – тільки п'єдестал. Не випадає нам тепер думати про п'єдестали, коли завдали живому світові стільки зла. І якщо побачимо своє відображення у дзеркалі гірського озера Синевир, не тішмося, що воно перестало бути диким.
Найстрашніше дикунство – цивілізоване.
 
Не тільки відомства, ай безкорисливі любителі пошашликувати на лоні природи, залишають часом по собі стільки бруду, що й сонце надвечірнє червоніє тому, що ми розучилися червоніти.
 
По Українських Карпатах пролягло немало туристських стежок. Інстинктивно людина тягнеться до природи – це в неї, либонь, у генах. Та ми вже так давно придушуємо свої істинкти, що й забули про свій спільний корінь з усім живущим.
 
Природа на фотознімках Тібора Гасича суворіша, тому що відтворена у чорно-білих тонах. Але вона мислить. Мабуть, у сподіванні, що замислимося й ми. Над її долею, а отже, і над своєю.
(Екзиль. Науково-мистецький часопис. 1998. №. – С. 11)
 
 
Іду Карпатами. Не словом, а ділом...
 
(Далі буде)
15 травня 2012р.

Теги: Скунць, екзиль, Ґражда

Коментарі

Яблуневоцвітний 2012-05-16 / 10:30:47

Анонімний перехід на особистості. Коментар видалено. Адмін

КаО 2012-05-15 / 20:46:20
Гадаю, Петро Миколайович не був би проти цих публікацій.

Маряна 2012-05-15 / 20:28:41
Іване Михайловичу! Не смійте більше торкатися Скунця!


Іван Ребрик
Публікації:
Найпотужніше в українському світі слово на вшанування Володимира Гнатюка
Зарваниця. Пам’ять єдиної неподіленої Церкви першого тисячоліття
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. XIV. Володимир Гнатюк
/ 1Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки.XIII
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ХІІ
Україна вітає Миколу Мушинку
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ХІ
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. X. Сторіччя Українського Вільного Університету
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. IX. Іван Іванець
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. VIII. Іван Панькевич
/ 6Возз’єднати...
/ 2Інакші. Дмитро Федака
Звернення учасників Революції Гідності
/ 2Володимир Задорожний: Василь Кукольник
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VII. Зореслав
/ 1Дві непроминальні дати нашої історії: Йоанникій Базилович та Михайло Лучкай
/ 5Світ прийшов до Курова
/ 1Чергове число "Екзилю"
/ 1Отчий поріг Миколи Мушинки
/ 3Володимир Кришеник: Гальмівні сліди на перегонах ліквідаторів України
Чверть століття "Ґражди"
/ 9Війна і Мир на сторінках "Новин Закарпаття"
Аркадій Шиншинов і його зелене чудовисько
/ 3Літературна сенсація
/ 3Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VI. Федір Ґоч
» Всі записи