Заглянути в дзеркало...

Мені іноді видається, що без дзеркала людина істотно змінилася б, адже дзеркало привчає її дбати тільки про зовнішнє. Відома річ: якщо людину позбавити можливості користуватися дзеркалом упродовж тривалого часу, її налякає, а навіть нажахає власне відображення. Саме перед дзеркалом людина найчастіше опиняється наодинці з собою. Проте хочу повести мову не про людину, а про пташку і дзеркало.

Якось ми з приятелем сиділи в дзиґівській кав’ярні «Під клепсидрою», якраз неподалік клітки із самотнім папужком і пили каву. У тій клітці є маленьке люстерко. Заглядаючи в нього, папужок голосно кричав. Самотній птах бачив у собі подібну істоту, тому бурхливо виявляв радість, силкувався головою доторкнутися одноплемінця, та, коли робив це, втрачав його з поля зору — той немовби зникав. І папужок стривожено кричав і шукав зниклого птаха за дзеркалом. Не знаходив. І так повторювалося багато разів.

Поведінка птаха наштовхнула на думку, що, можливо, ми не завжди бачимо у дзеркалі власне відображення. Дзеркало бавиться з нами, глузує й сміється з нас, показує нам іншого папужку. А насправді ми такі, якими відчуваємо себе в душі. То чи варто заглядати щодня у дзекало?