Єпископ Іван Марґітич – пластовий братчик Муравель

 

Свято Весни 2002, Чорна Гора, Виноградів, спільне фото з Єпископом Іваном Марґітичем

 

* * *

Моє пластування почалося в третьому класі початкової школи в рідному селі Великій Чинґаві (тепер Боржавське) Виноградівського району. У село прибув учитель Микола Медвідь, родом із села Росішки Рахівського району. Для школярів він заснував Пласт, а для дорослих – товариство “Просвіта”.

 

Мої ровесники до сьогодні пам’ятають цього вчителя-патріота. Сумлінно виконуючи свою вчительську роботу, він свій вільний час присвячував громадсько-просвітянській діяльності. Із школярів зорганізував пластовий хор, а драматичний гурток – із пластунів, учителів та селян. Патріотична діяльність цього вчителя сприяла пробудженню в нас, десятирічних хлопців, національної свідомості. Ми вже добре знали, що русини – це українці, а українці – це русини, і нема жодних русинів-неукраїнців.

 

Пласт утверджував у нас духовну культуру, живу християнську мораль. У пластових таборах день починався і кінчався спільною молитвою. І завжди були бажаними гостями священики і монахи, які проводили богослужіння, уділяли святі Тайни і проповідували Боже слово. Пластова молодь загартовувалася духовно і фізично. Пластовий синьо-жовтий прапор завжди освячувався урочисто і з великим духовним піднесенням. Цей обряд під час мого навчання в гімназії виконував священик-патріот, викладач закону Божого в Хустській гімназії, уродженець села Онок Виноградівського району о. Дмитро Попович, що за греко-католицьку віру довгі роки томився в більшовицьких ГУЛАГах.

 

Засновниками і провідниками Пласту на Закарпатті були знамениті педагоги та ватажки народу, як, наприклад, о. Августин Волошин, о. Дмитро Попович, о. Феделеш, о. Степан Пал-Пугач, Андрій Дідик, Остап Вахнянин, Леонід Бачинський, Володимир Бирчак, Андрій Алиськевич, Богдан Алиськевич, Іван Панькевич, Августин Штефан, Юліан Ревай, Юрій Шереґій – Грім…

 

* * *

Під час посвячення нової церкви в с. Боржавське

 

Моє пластування продовжувалося в Горожанській школі в Севлюші (тепер Виноградові) і в Хустській гімназії до 1939 року, до угорської окупації. Хустські пластуни в основному були учнями горожанської школи та гімназії. Пластуни і пластунки групувалися в куренях, на чолі яких стояли курінні. Я був курінним одного гімназійного пластового куреня. Обов’язки кошового виконував Степан Пап-Пугач. Декілька куренів творили місцевий кіш. Раніше він був курінним старших пластунів “Самітних Рисів”.

 

Восени 1937 р. вибрано його Крайовим звітодавцем, керівником українського Пласту на Закарпатті. У двадцятирічному віці став уже студентом Ужгородської богословської академії і я бував з ним у кількох пластових таборах у Лісовій школі в 1938 році як старший пластун-скоб і курінний. До речі, до пластового табору в Солочині приїжджав великий прихильник закарпатського Пласту, наш славний поет Василь Ґренджа-Донський. До пізньої ночі з неослабною увагою слухали ми його оповідання і патріотичні вірші. Про Степана Папа-Пугача довідаємося більше з його ж “Пластового Альманаху”.

 

Як Крайовий звітодавець, він виховував трьох молодих скаутмайстрів із свого куреня “Самітних рисів”, а саме: Олександра Блистіва, Михайла Бокотея-Лиса і Романа Балицького. Михайло Бокотей-Лис організував гурток пластунів під назвою “Карпатські Орли”, членом якого пощастило бути й мені. На пропозицію Крайового звітодавця С. Папа-Пугача були іменовані скаутмайстрами заслужені закарпатські провідники: др. Володимир Бирчак, др. Богдан Алиськевич, Євген Шерегій, Яків Шапель, Михайло Бажанський, Михайло Блеск, Богдан Рубинович, провідниця Анна Устіяновичева, а також мої хустські провідники професор Августин Чичура і класна наставниця (протягом 4 років) Ростислава Бирчаківна, яка була ще й чудовим педагогом.

 

У четвертому класі гімназії (1937 p.) наприкінці третьої чверті мені довелось чергувати. Під час перерви я повинен був провітрити клас, витерти шкільну дошку. Стоячи вже біля чистої дошки, я олівцем написав на ній: “Слава Україні! Ми – український народ!” Коли розпочався урок математики, учителька Соколовська з крейдою в руці підійшла до дошки і побачила написане, вона повернулась обличчям до класу, уважно оглянула учнів і без слова вийшла. Незабаром привела директора школи словака Трехту, якому заявила: “Вот слова напісаниє на доске, какіх на Подкарпатской Русі пісать нє положено”. Директор запитав, хто це написав. Я сміло признався, був певний, що написанням тих слів я не зробив нічого аморального і готовий був за те нести відповідальність. Секретар дирекції гімназії чех Шірмер, відчуваючи симпатію до росіянки Соколовської, проводив довготривалий допит – складав протокол дізнання. Ставив декілька разів одне й те саме запитання: “Як то мам розуміти, же такі младі хлопец стале є українофілом?” На це я відповів: “Прошу пробачення. Я не є українофіл, бо я вважаю себе свідомим русином-українцем”.

 

Моя незабутня класна керівниця Ростислава Бирчак під час довгих допитів не покидала мене – заступалася за свого учня, як рідна мати за свою дитину. На третю чверть росіянка Соколовська і чех Шірмер домоглися того, що за чверть з поведінки мені було виставлено трійку, а в свідоцтві за четвертий клас – двійку при всіх інших відмінних оцінках.

 

Єпископ Іван Марґітич

 

Одним оловом, Пласт на Закарпатті між двома світовими війнами був авангардом української закарпатської молоді, а хустський Пласт завжди займав у ньому своє поважне і значне місце. Пластовий дух був притаманний усім українським патріотам Закарпаття на чолі з Президентом Карпатської України о. Августином Волошином. Усі вони були провідниками, прихильниками і співпрацівниками Пласту.

 

Читати повну версію у проекті "Крок за кроком до 100 ліття Пласту"