“…спогади наших душ…”

Що вони шістдесятники й цим багато можна пояснити – самозрозуміло. Що між ними кількамісячна вікова різниця – теж аргумент. І це їх єднало, але не тільки.

Про книжку “Всесвіт, гори і він. Петро Скунць” автор зазначив: “Ці статті не передбачалось друкувати ра­зом. Та не­спо­дівано Петра Скунця не ста­ло – залишилась його мо­гутня твор­чість і спогади наших душ…”.

Ось воно: “…спогади наших душ…”.

Гадаю, я знаю, про що йдеться.

Тарас Салига щойно подолав сімдесятирічний рубіж. 

Світ без Петра наближається до Скунцевого ювілею. Гірчить.

І я вітаю Салигу віршем, як це конче зробив би Скунць.

Тарасові Сализі 
на новий 70-й рік

І багата кутя. І вертепи по всій Україні.

І велика Руїна уже на порозі до нас.

Ще не вмерла, – кажу. –

І не житиме вже на колінах.

Бо над нами – Тарас.

Й поміж нами донині – Тарас.

У облудному світі

блукають похмурі примари,

І торочать мені, що життя весєлєє чимраз.

Чи, Тарасе, й тепер

нас реально впакують на нари?

Чи четверта граната для ката,

а п’ята – для нас?

І чому б об Різдві

ця тривожно-печальна молитва?

Та ж гуляє вертеп

і вогонь Вифлеєму не згас…

Україна в огні.

Ця сторінка не раз пережита.

А над нами – Тарас.

І між нами – Салига Тарас.

7.01.11