"Украдене щастя" в Нагуєвичах. 2017

Побував я недавно в Нагуєвичах і довкола, вклонитися світлій пам’яті Івана Яковича Франка. За що люблю сього чоловіка, – не беруся вголос сказати, одне слово – люблю. Через те й поїхав до Нагуєвичів, аби хоч трішечки побути там, де ти просто любиш і на тому квит. Мова іде не про саме згадане село та Франком ісходимі околиці, а про лишень місцину, звідки вирушив у світ Іван Якович. Пригадуєте з його ж вірша: «…на горбі край села // стоїть кузня немала». Й потрапив тут на вельми цікаве дійство. З тамтешніх скоморохів на «меморіальному» подвір’ї грали супер-пупер по-сучасному виставу «Украдене щастя». Зараз не пригадаю назву того гурту, що вшкварив інсинуацію «Украденого щастя» за Франком, але впевнено можу сказати – водевіль удався на славу.

Отже, скажемо так, замість Миколи Задорожного, «чоловіка, літ 45, невеликого росту, похилого, рухи повільні», на кону грав викапаний і жвавий аксакал свого народу Мустафа Джемілєв. Його дружину, Анну, «молодицю літ 25», блискуче виконала аматорка й поклонниця Мельпомени, достоту подібна на нинішню, вже в літах, але з вітром у голові Ганну Герман, у дівоцтві Стеців, а Михайла Гурмана, жандарма, «високого, здорового мужчину, літ З0», зіграв мішкоподібний «свободівець» Олег Махніцький, так-так, саме той, що з 24 лютого по 18 червня 2014 року виконував обов'язки Генерального прокурора України. Масовку зіграли «заробітчани Нагуєвичів од Польщі до Аляски».

І тут, як переглядав я «Украдене щастя» Франка, нав’язалося, не сходило з уст Шевченкове:

Гоголю

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли — похилились

В кайданах... байдуже...

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова, брате...

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини,

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже — викохає

Та й продасть в різницю

Москалеві. Це б то, бачиш,

Лепта удовиці

Престолові-отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате. А ми будем

Сміяться та плакать.

Отаке-то нещодавно гомоніло в Нагуєвичах, а я чув і бачив.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати