Здохла кача на Тисині

Сього літа мав я можливість з крутими фатьовами Тячівщини побувати нелегально в Румунії. Ні-ні, тут не треба мати особливі зв’язки з Кийовом, Ужгородом і вище, аби перебратися за «бугор», тут лем треба щиро любити Ісуса Христа в особі сямтешнього попа та й дещо кинути на простибіг найближчому голові сільради. Та, завважте, головне тут, аби щиросердні нянько та й мамка послали тебе на те – вчинити величезний державницький гріх. Нянько та й мамка на Тячівщині дуже багато важать у гріховності! А позаяк я свого часу працював на Тересвянському ДОКу, то й зберіг відтоді цімбориків, які нині промишляють пачкарством, і спробував разом з ними згрішити.

Десь між Бедевлею й Тересвою беремо на плечі зручні, припасовані на плечі «наплічники» та й бредемо через Тису до «румунів», а виявляється, що там, у найближчому селі, живуть не румуни, а українці з вишуканою літературною мовою. Що мене напрочуд здивувало з їхньої вимови (позаяк на Тячівщині розмовляють хтозна-як), тамтешня українська вельми розкішна – наша мова. Виявилося, що те все заслуга – мовна політика комуняки Ніколає Чаусеску, який то рахувався з моїм український народом і не пригнічував їх на противагу іншим слов’яно-драним сусідам. Одне слово, в «румунському» селі Тячеві я відчував себе, мов у задрипаних Яценюком Чернівцях.

«Цігаретлики», себто сигарети тут загодя ділять межи собою попи та їхні голови сільрад, які через мобілки узгоджують кому що й куди. Завважте, і тут і там, одне слово, через Тису, де після Майдану вже здохла та революційна «заплакана» кача, пачкарство цвіте, процвітає, навіть, як і зійдуть незабаром люті карпатські морози. Закарпатці потребують віршів!.. І все – ліпших.

До слова, раджу двом закарпатським «Просвітам» та й усьому тамтешньому закарпатському істеблішменту звернути на те увагу.

Слава Ісу! Румунія притисянська, виявляється, частина корумпованої України. Едельвейсом цвітуть, що Украйна, що România.