Це переважно поетичне осмислення бурхливих подій і станів останніх двох-трьох років (“В Україні в нас, Господи, знову сніги почалися, В Україні в нас, Господи, знову ведмежа зима”). До ідейно-тематичної тканини книжки вдало вписалися твори із попередніх збірок
Через назву книжка асоціюється з Тичиновою збіркою “Вітер з України”. Хоча не тільки через назву. Там – про українські визвольні змагання 1917-1921 р. Тут – про революцію 2013-2014 р. і подальшу війну. Починається рядками про зиму, коли дарвінівська боротьба за існування загострюється і виживають далеко не найкращі екземпляри, зате найбільш адаптивні. Виходить така контр-колядка, пост-фольклор:
В Україні в нас, Господи, зимно: все холод і студінь.
А куди ж нам засіяти, Господи, на урожай?
Чимало віршів – у жанрі поетичної мікроновели (“Мій сусід, батько чотирьох синів, пише з АТО”, або “Я, Естер із Естергома, угорка ста і двох літ”, або “Поки жив професор”). Життя рентгенолога в кількадесяти рядках:
…Він добре знає:
тіло тлінне.
і тому запам’ятовує запахи чи голоси.
Або ж “Книга рецептів” (це чи то про нашу діаспору, чи то, навпаки, про місцеві кулінарні фестивалі):
Коли Батьківщини немає,
Її замінюють їжею.
Водночас у збірці багато, що називається, кулінарної лірики, кухонних натюрмортів, які, очевидно, відбивають стан внутрішньої еміграції. І це вже теж традиція закарпатської поезії десятих років – численні інвективи (“читаю книги – холодні криги, і всі писання – сумні чекання”), з яких врешті-решт складається щось життєствердне:
Це ж на нашій землі! На цілованій Господом сфері –
Смерть і пожарища, смерть і руйнація...
...Мов у темній кімнаті з реактивів на фотопапері,
Через кров проступає нація.
Якщо у збірці “навздогін за Вергілієм” поетеса обрала за камертон класику, то тут – фольклор, який піддається модернізації, актуалізації:
Гей там, на Дунаї,
Голубів випасаю,
Сизі птахи з води –
Праслов’янські роди.
Або ж пантеїстична молитва:
О, Небесний Звіздарю!
Ще постій-зачекай на горах Ужанських
Хоч хвильку.
Є чимало про гори (“малиною пахне її скам’яніле тіло”, “у м’ятних її долонях – пахуча вода з кринички”, “там, де срібно цвітуть акації, а над ними – стрімка гора”). Є вірш про карпатські водоспади, перекати, пороги на наших гірських річках. Ці камінці з їхньою кристалічною структурою постійно накопичують щось у своїй пам’яті:
Згадки про нічні обійми,
Прощання перед війнами,
Весільні танці,
І поховальні плачі...
Також у збірці багато річок – це один з наскрізних образів. Також постійний мотив крихкості – душі, життя, світу. І ще відчуття покрученості – теж геть усього. Зокрема, “у чагарниках пам’яті покручені стовбури”. І тут же чи не перший закарпатський вірш про Інтернет:
Якщо його там нема,
То його нема взагалі.
Якщо когось там мало,
То його мало по-справжньому.
Там щодня ідуть війни.
Естетика авторки тримається на яскравих плямах, котрі проступають крізь буденність: “Гірлянди червоного перцю сушаться на всіх ганках”. В результаті поетесі вдалося створити світ, який не сплутаєш ні з чиїм іншим – по-своєму затишний, по-своєму колючий, але безперечно живий і справжній.