Над ранок у Широкому Лузі

У Широкому Лузі рейсовий автобус «Широкий Луг – Ужгород» вирушає у дорогу о 5 з копійками годині ранку, коли когути тільки прокинулися й піють як дурні, бо чекають: нарешті ж і кури прокинуться, щоб їх ужарити у вічко. У Широкому Лузі кури в тривозі, коли їх випустять на волю. Дивне село Широкий Луг. Тут пернаті ніяк не дочекаються, коли ж когут ужарить першу курицю. Широкий Луг завмер в очікуванні, та коли ж нарешті когут ощасливить першу курку… Й з полегшенням нарешті перший ґазда в селі промовив про себе, як вийшов рано-вранці до вітру: «Хвалити Бога, когут уже видрембав курицю». Тоді ж і прокидається ввесь Широкий Луг. Ґазди і жони. Й шушваль усяка. Худоба, заробітчани, які приїхали на хвильку додому та невиїзні ледарі в Широкому Лузі… Тут кури, звичайно, не люди, хоч когути закарпатські їх жарять «по чехах» за милу душу В будь-яку дірку. Тільки дай…

Я сиджу у салоні допотопного ковчега «Широкий Луг – Ужгород» і тяжко зітхаю: «Невже се мої люди…» Широкий Луг колись був славним… Село, що його заснували опришки. Тепер, споглядаю в салоні автобуса, се – тіні мерців, які вдають з себе сущих, живих. Ох, невже я звідси родом!

Я пишався й пишаюся прадавнім Широким Лугом, але не сим – хворим і немічним, що вірить немовби в Йсуса Христа й хворим на Еболу Христом засуває брат брату, а сестра сестриці дровиняку в будь-яку дірку… Брехня, що Широкий Луг вірить у Бога. Вижу, що в салоні автобуса рейсом «Широкий Луг – Ужгород» люди ненавидять одне одного. Ненависть і зневага править між ними. Заздрість панує у салоні автобуса. Злоба веде їх до Тячева, Хуста, Мукачева, Ужгорода… Там також те саме, що наразі відбувається в салоні автобуса рейсом «Широкий Луг – Ужгород».

Десь за Бедевлею милуюся плинністю Тиси: хвилі чарують, збігають раз по раз у даль.