«Лишь бы не было войны…»

 «Лишь бы не было войны…»

Упродовж тривалого часу ця фраза, почута чи то в ефірі, чи в побутових розмовах, дуже дратувала мене. Ні, не тому, що я є «яструбом», а тому, що весь тотальний безлад, який коївся в Україні за всі роки незалежності – узаконене владою розкрадання народного майна і державної скарбниці, бандитизм, міліцейський рекет, антиукраїнська інформаційна та освітня політика, викривлення та замовчування славних сторінок нашої історії, нищення вітчизняних Збройних сил і спецслужб, упослідження фундаментальної науки, гігантські перекоси у соціальній сфері та пенсійному забезпеченні, доведення абсолютної більшості народу до жебрачого стану, суцільну беззахисність людей від сваволі влади та криміналітету прикривали тим, що Україну на зламі суспільної формації, на відміну від інших країн пострадянського простору, оминула війна. Та від долі не втечеш: сьогодні, коли наша країна, стараннями нащадків «інтернаціоналістів» та неприхованих агентів Кремля перетворена в напівруїну, війна таки впритул підійшла до нашої домівки.

Про революцію і кров

Ми 23 роки гордо твердили самі собі, що вибороли державну незалежність без жодної краплі крові. Ми настільки захопилися мантрою про безкровну революцію, що не зважали на поодинокі голоси тих патріотів, котрі застері­гали: будуємо не справжню державу, а її бутафорний аналог. Ми добровільно позбулися ядерного статусу та методично нищили власну військову міць, відкинули національну ідею, як стрижень державності, бо, бачите, у нас багатонаціональна країна.

Ми втішалися грою у театрі маріонеток, де головні ролі великих і менших поводирів майстерно грали злодії і слуги окупантів, а народ задовільнявся представництвом у масовках при фальшивих декораціях державності.

Коли ж настала несила далі зносити знущання бандократії – при першому ж протесті у ніч на 1 грудня 2013 року пролилася й перша кров. Якби через тиждень політики не стримали 100 тисяч роз­гніваного люду – вони б ущент рознесли цю злощасну президентську канцелярію разом із Межигір’ям і значно меншою кров’ю, ніж та, котра згодом була пролита Героями Небесної сотні.

Очевидно, що якби українські війсь­ковики силою зброї викинули перших російських десантників із Криму, то й нинішню загрозу повномасштабної війни та кровопролиття на українській території вдалося б відвернути. Не наважилися. А кров українських громадян усе одно пролилася – у спровокованих агентами окупантів сутичках у Донецьку і Харкові загинули четверо наших співвітчизників. Чи стане ця кров останньою у теперішньому протистоянні з Росією – маю великий сумнів.

Про близорукість еліти

Мене шокувала заява нинішнього в.о.міністра оборони України І.Тенюха, «що попередня влада України допустила військово-стратегічну і військово-політичну помилку щодо визначення векторів військових загроз для держави, оскільки Росію ніколи не розглядали як агресора». А шляк би вас трафив, державники срані! А дідько би вас позабирав, золотопогонники довбані! Довгих 23 роки українські президенти і прем’єри, парламентські спікери і міністри оборони, народні депутати і начальники Генштабу, сила-силенна генералів та адміралів (за Кучми у нас їх було більше, ніж у США!) складали, виявляється, фіктивні концепції національної безпеки та викидали народні мільярди на розробку завідомо хибних планів! При цьому шаленими темпами згортали бойову міць армії, укореняли зневажливе ставлення до офіцерів та солдат, масово дерибанили військове майно, нещадно експлуатували солдат на будівництві власних котеджів. Цікаво, а кого ж суперстратеги доморощені вважали агресором? Бува, чи не власний народ, адже послаблюючи армію влада форсовано посилювала і озброювала «Беркути» і «Ягуари».

З огляду на це не зайвим є задатися питанням: чому 370-літній досвід ро­сійського «старшобратства» з різнею військами Меншикова жителів Батурина, розгромом Запорізької Січі, нищенням української мови культури і духовності як за царату, так і за СРСР, боєм під Крутами, звірствами муравйовців у Києві, Голодомором, ГУЛАГами, депортаціями українців до Сибіру, показовим використанням їх у якості гарматного м’яса у війні з фашистами (чорносвитники при форсуванні Дніпра), жорстокими розправами з вояками УПА та цивільним населенням Західної України, нищенням греко-католицької церкви, вбивствми провідників нації, навішуванням на українців  ярликів «петлюрівця», «бандерівця» і «націоналіста» тільки через прагнення розмовляти рідною мовою, побутовою дискримінацію за національною ознакою опинився поза увагою керівної еліти вже незалежної української держави? Яких історичних, культурних, по­лі­тичних, військових, соціальних факторів ще треба було, аби зрозуміти – потенційним агресором для України сьогодні, як і століття тому, може бути тільки Росія?

Про Крим

Впевнений – про Крим нам слід на найближчі роки забути. Треба бути реалістами – де-факто ми його позбулися. Позбулися боляче, як нагноєного аппендикса, чи з’їденого карієсом зуба. Сьогодні аналізувати причини того, що сталося, варто виключно задля того, аби надалі на державному рівні не допускати таких болючих помилок.

Дискусії про правовий статус Криму мають бути предметом подальших перемовин і судових тяжб лище дипломатів і правників, а політикам і державним діячам слід діяти за новими геополітичними реаліями. Парламентарям варто визнати право кримськотатарського народу на самовизначення у складі України з дотриманням необхідних юридичних процедур. Хай спробують ни­нішні кримські «самовизначенці» та їхні кремлівські патрони відібрати це право від корінного народу!

Хоче більшість кримчан (а це справді так) бути у складі Росії, хай вчиться жити у нових реаліях і платить відповідну ціну за свій вибір. За дніпрову воду та електроенергію з Дніпрогесу Крим (чи пак Росія) має платити Україні за світовими цінами, як Україна платить Росії найбільшу у Європі ціну за газ. За транспортування до Криму газу українською ГТС – відповідний тариф. Водночас український уряд повинен прийяти невідкладне рішення, яким чітко визначити, як і з яких джерел надавати цільову фінансову, гуманітарну та правову допомогу тим етнічним українцям та кримським татарам, котрі залишаться у Криму. Наприклад, закласти її у тарифи на ту ж воду та електро­енергію.

Та найголовніше сьогодні – вивезти наших мужніх вояків із Криму, адже зрозуміло, що при нинішній ситуації Путін у жодному разі не погодиться на українську військову присутність на півострові. Програли, так програли, головне зберегти своїх людей живими і здоровими.

Про владу

Чи спроможна сьогоднішня українська влада нарешті перервати пуповину із совковістю та усвідомити, що ми самодостатня нація, здатна самостійно без боязливої оглядки на сусідів, будувати щасливе заможне і надійно захищене життя у власній домівці? На жаль, не впевнений, що можу дати ствердну від­повідь. Наразі переконаний лише в одному, що заляканий і обікрадений народ таки усвідомив себе державотворчою нацією. А раз так, то й спуску тим, хто тимчасово приходитиме у владні крісла, давати не буде.

P.S. Поки стаття готувалася до друку, стало відомо, що кров українських громадян уже пролилася і в Криму: 18 березня убито прапорщика ЗС України Какуріна і важко поранено капітана.

Василь Ільницький, Закарпаття онлайн.Блоги
20 березня 2014р.

Теги: Крим

Коментарі

Верховинець 2014-03-28 / 22:17:35
Отож бо й воно! Пак кажіть, що не правда: Бандера прийде - проядок з "вІзорунками" наведе!
Аж повітря чистішим стало.

"закарпатські візерунки" 2014-03-27 / 15:36:51


Флуд, тролінг і анонімний перехід на особистості. Коментар видалено. Адмін


бандерівець 2014-03-27 / 15:08:08
Ти троль смердючий! Не паскудь гідний сайт і не прикривайся благими намірами!

"закарпатські візерунки" 2014-03-27 / 11:22:39

до Верховинця 2014-03-26 / 22:53:23

Чоловіче добрий, щось про «заслуженого чоловіка» В.Ільницького та нешанованого мною В.Януковича (звісно, «кіть познаєш такого»!), який Василя відзначив в указі в один день разом з ще одним верховинцем Мірком Щербейом , «уповісти» можеш?

«Кіть» ні, «неборе», «клади» ліпше свої «діагнози» тещі – це буде набагато доречніше.

А якщо серйозно, то подібний тролінг лише запевнює мене в тому, що я не дарма витрачаю свій час на подібне «змістовне» спілкування та не помилився із запитаннями, якщо на них до цих пір, просто та зрозуміло, не можуть відповісти, ні сам В.Ільницький, ні його шанувальники.

Верховинець 2014-03-26 / 22:53:23
Ти видав хворий на манію підозрілості. Тадь біографійов Ільницькго та його статтями переповнений ушиткий інтернет, а ти своє нескуразноє долідження проводиш. Може хочеш наятися біографом сього заслуженого чоловіка?

"закарпатські візерунки" 2014-03-26 / 19:29:34

до Івана Біляка 2014-03-26 / 17:13:30

Пане І.Біляк, як і В.Деяка, я не маю честі Вас знати, можливо, лише через «нюанси» спілкування в і-неті. Хоча із прізвищем Деяк дуже часто перетинався колись по роботі серед міліціонерів та працівників прокуратури, вихідців з Тячівського району.

З Вашим же прізвищем Біляк у мене лише є одна асоціація, на жаль, не дуже для мене приємна. Це Степан Біляк, власник приватної клініки у с. Минай, колишній зав. відділенням урології обласної лікарні. Дуже специфічна та скандальна, як на мене, людина.
Тому певний дискомфорт у спілкуванні з Вами, вибачте, у мене виникає заздалегідь. Але менше з тим.

Цей невеликий екскурс у «асоціації» я дозволив собі лише тому, що на просторах і-нету я дуже часто зустрічався з різними ніками, у тому числі і з повними іменами та прізвищами та з цілими легендами біографій, які кочували з сайту на сайт.

Тому, поважаючи себе та аудиторію ЗО, попросив би Вас у майбутніх коментарях зосередитися на мені, як на просто стороні дискусії, без моралізаторства та патетики. Повірте на слово, мене це не «заводить», і я не перейду на «ти» , з усіма випливаючими звідси виразами, не від невпевненості перед Вами, а, насамперед, через повагу до аудиторії ЗО, серед якої є багато студентів та школярів.

А тепер по суті.
Так, по трохи, і озвучується журналістська біографія В.Ільницького. Ось ми вийшли і на його період праці у «Новинах Закарпаття».
Не пригадуєте, у яких роках це було? Випадково не у комсомольсько - партійний період журналістики В.Ільницького?
А ніяких асоціацій з прізвищем Ільницький серед комуністичної номенклатури у радянський період на Закарпатті у Вас не виникає? Чи все ж таки вік не той?

Пане Біляк, мені достатньо років, щоб багато про що знати і пам’ятати. Але зараз інша тема.
Тому, на майбутнє , спробуйте все ж таки зосередитись на званні «заслуженого» за Вашими словами «шанованого й без усяких звань журналіста» В.Ільницького, яке він отримав по указу ніколи нешанованого мною В.Януковича, ще з 2004 року.

А не на «моїх страхах», які Ви жваво малюєте виключно у своїй уяві, не звертаючи уваги на суть моїх запитань до В.Ільницького, які я задав ще 30.11.2013 року, ще до першої крові на Євромайдані.

Іван Біляк 2014-03-26 / 17:13:30
Це перший комент у моєму житті, бо не дуже маю час на писаня. Але ницість "візерунків" мене дістала. Не лише тобі - кожній людині, навіть бомжу є що втрачати, однак тисячі не мовчали навіть у часи розквіту режиму Януковича, мільйони піднялися на боротьбу і сотні згинули, тисячі покалічені, а ти заховався у нору і звідти сичиш. Твоє нутро - страх і заздрість до тих, хто безстрашний. Мова тут не лише про шанованого й без усяких звань журналіста, котрий був в опозиції до чинної влади ще й до Бедя, у "Новинах Закарпаття", чому й пішов звідти, а про кожну ЛЮДИНУ, яку не здолав ТВАРИННИЙ страх. Ти боїшся підпалів, побиття (бЕндеровців?) і пограбунку, то сиди собі тихо. Зрешто,знаєш, кожному гарантовано те, чого він боїться...

"закарпатські візерунки" 2014-03-26 / 13:12:15

до В.Деяка 2014-03-25 / 21:04:35

Пане Деяк, думаю, Ви розумієте, що коментування на ЗО є відкритим та публічним, але й ще до того і приватним.

Більше того, конфіденційність на ЗО, на відміну від інших сайтів, підтримується ще й закритістю для широкого загалу ІР-адрес.
Але менше з тим.

Я не журналіст і не публічна особа. Також не претендую на державну посаду чи висунення у депутати, я достатньо вже прожив та заробив - тому не потребую широкого визнання чи самопіару.

Крім того, у наш неспокійний час мені також є ще і що втрачати – випадків зведення рахунків, побиття, пограбунків, підпалів майна за публічну позицію у інфопросторі є достатньо.
Це щодо анонімності. А тепер по суті.

Думаю, Ви знову не навмисне (хоча Ви «історик і юрист з немалим життєвим досвідом») не згадуєте про тривалий період роботи В.Ільницького у газеті «Срібна земля», яка належала В.Бедю, тоді нардепу І скликання ВР України від РУХу, але вже сьогоднішньому архімандриту патріарха Кирила (Гундяєва), у риториці якого, не дивлячись на приналежність до діаметрально протилежних таборів на життєвому шляху, на протязі років (!), нічого не мінялось.

Ось саме це явище я і називаю «закарпатськими візерунками» або ситуативним закарпатським прагматизмом, у якому виправдовуванням «треба годувати сім’ю» інколи перекреслюється все – ідея, слово, принципи.

Для мене особисто (життя навчило!) при сприйнятті людини головне не її риторика, а вчинки та дії. Не популізм, а відповідальність за своє слово.

У цілому непоганий, як для Закарпаття, журналіст В.Ільницький отримав звання «заслуженого» по указу президента з двома «ходками», на руках якого кров, але й ще саме у день, коли розганяли дітей на Євромайдані (30.11.13).

Що мішало і мішає В.Ільницькому проявити публічну ПРИНЦИПОВІСТЬ?
Добавка до пенсії? Зайва стрічка «регалій» у візитці чи табличці на прес-конференції? А як же читачі, такі як, наприклад, «цікпвий 2014-03-25 / 21:49:39»? А репутація безпартійного критика любої влади?

І ще.
Пане Деяк, цей коментар я писав не лише для Вас чи пана Ільницького.
Він публічний для всіх читачів ЗО. Це просто моя власна думка, яка ні на що не претендує.
Тому можете не відповідати з огляду на мою анонімність, яку чомусь, за Вашою логікою, Ви називаєте «псевдо».

цікпвий 2014-03-25 / 21:49:39
Послухав В.Деяка, зайшов у рекомендований блог, не пошкодував! Рекомендую "Закарпатським візерункам".
КОСІОРИ
Відверто зрадницький та принизливий для України харківський пакт Януковича–Медведєва змусив учорашню владу, зокрема В.Ющенка, Ю.Тимошенко, А.Яценюка та "примкнулого до них" В.Балогу, які нині позиціонують себе як опозиціонери, майже в один голос заявити про те, що нинішня влада таки здає національні інтереси України. А на що ви розраховували, шановні? Чого ще ви чекали від нащадків завойовників, окупантів та переселенців-чужинців?
У кого з нинішніх керманичів з Банкової та Інститутської защемить серце, почувши Сосюрове "Любіть Україну", Малишкові "Два кольори" чи проникливі рядки Симоненка? Хто із сучасних вершителів долі України з молоком матері всмоктував у себе любов до рідного українського слова, зростав у середовищі українських родинних традицій, виховувався на вікових національних та релігійних цінностях українців, а мужніючи захоплювався героїзмом та здатністю на самопожертву борців за волю України? Янукович? Азаров? Ахметов? Клюєв? Льовочкін? Колєсніков? Ківалов? Табачнік? Для кого з цих неокагановичів-косіорів Україна насправді є Вітчизною, а не всього лишень підконтрольною територією?
Особисто у мене, як і у кожного тверезо мислячого громадянина, ніколи не було жодного сумніву у тім, що представники Партії регіонів, прийшовши до влади, перетворять Україну у такий собі Ахметстан. "Регіоналам" потрібні аж ніяк не об’єднання двох берегів Дніпра, не консолідація суспільства та його примарних еліт, а НЕОБМЕЖЕНА ВЛАДА" ("ФЕСТ", 7 грудня 2006 року"). Невже ви, провідні політики, батьки і мами нації, не бачили цього?
Зрештою, ця політична сила ніколи особливо й не приховувала своїх намірів. Цинічне топтання по пам’яті жертв голодомору не тільки у правовому, а й чисто людському контексті, брутальна фальсифікація української історії на догоду Росії, тотальне блокування євроатлантичного поступу України завжди були наріжним каменем їхньої політики. (...)
Стаття "КОСІОРИ", "Закарпаття онлайн" 29 тквітня 2010.
Справді, клерки АП Януковича дали промашку...

В.Деяк 2014-03-25 / 21:04:35
Анонімним псевдовізерункам.
Якщо хочете подискутувати - не ховайтеся за псевдо. Освіти у мене дві - я історик і юрист і життєвий досвід немалий. Це - перше.
Друге - я не про договірну практику, а елементарну логіку. По-третє - я є багатолітнім читачем редагованої Ільницьким газети "ФЕСТ", котра єдиною у Закарпатті за усі ці роки ситуативно не лягала під Януковича, на відміну від ратушняківських, балогівських чи матвійчуковської новинок.
Якщо ви процитуєте мені хоча б одну хвалебну фразу Ільницького чи ФЕСТА загалом на адресу Януковича - я поголжуся з вами. В іншому випадку - ви звичайнісінький провокатор. А з опозиційного - почитайте хоча б його блоги і статті на Закарпатті онлайн, Дні, УТ.

"закарпатські візерунки" 2014-03-25 / 19:24:07

до Віктора Деяка 2014-03-23 / 15:50:44

Пане Деяк, я не знаю, скільки Вам років і яка у Вас освіта, тому хочу вірити, що Ви не навмисне сплутали договірну практику з питаннями процедури державної відзнаки за щось визначне у певному періоді.
Можливо, ці питання просто не по Вашому фаху.

Щоб не вдаватись у малоцікаві для загалу підстави для відзначення певної особи на державному рівні, перейду відразу до реалій, які не прописані у жодному державному документі чи інструкції.

Те, що при В.Януковичу ні за яких умов не отримали б звання «заслужених» багато відомих на всю країну, але опозиційних, журналістів, сумнівів, на мою думку, у свідомої громади не виникає.

Можливо, крім Вас.
Але маю надію, що, якщо Ви ще раз критично та уважно перечитаєте свій коментар, то, скоріше за все (якщо Ви незаангажована людина!), зрозумієте, що він немає нічого спільного з тим, про що я питав у В.Ільницького у попередніх коментарях.

Віктор Деяк 2014-03-23 / 15:50:44
анонімним візерункам:
Може закарпатцям треба відмовитися від воззєднання з Україною, бо указ підписував кат українського народу Сталін?
Може запропонуєте закарпатцям масово відмовитися від документів на право власності на землю, будівлі, споруди, бо їх підписували місцеві прислужники Януковича?

знаючий 2014-03-23 / 15:39:35
Правда, що наша біда в тому, що ми справжньої історії як не знали, так і не знаємо. А українська (?) держава за ці роки не зробила стільки,скільки могла, щоб її громадяни зрозуміли, що реальна небезпека для України може виходити тільки від Росії.

"закарпатські візерунки" 2014-03-22 / 12:21:07

Пане Ільницький, коментар, що приведений нижче, був написаний мною ще 1 грудня 2013 року до статті „Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі...”, коли Небесна сотня ще була жива. На запитання про здобуття Вами звання Заслуженого журналіста по Указу В.Януковича, що були поставлені у цьому коментарі, Ви так і не відповіли.

Можливо вже сьогодні, коли Вам нема вже чого боятися, але через люстрацію пройдуть колись і журналісти, Ви відповісте на це пит ання, яке цікавить багатьох свідомих закарпатців?

"закарпатські візерунки" 2013-12-01 / 12:42:38

В.І., цей коментар я написав ще вчора під новиною на ЗО 18:52 Ужгородський ЄвроМайдан викликає Ледиду, Варцабу, Погорєлова, Ковача і депутатів міськради

"закарпатські візерунки" 2013-11-30 / 21:04:11

«УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 655/2013

Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року

Нагородити орденом Данила Галицького
ЩЕРБЕЯ Мирослава Васильовича - начальника Управління ДСНС України у Закарпатській області, майора служби цивільного захисту

«ЗАСЛУЖЕНИЙ АРХІТЕКТОР УКРАЇНИ»
КОБЛИКУ Василю Йосифовичу - начальникові Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області

«ЗАСЛУЖЕНИЙ ЖУРНАЛІСТ УКРАЇНИ»
ІЛЬНИЦЬКОМУ Василю Івановичу - головному редакторові обласної газети «Срібна земля ФЕСТ», Закарпатська область

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ
30 листопада 2013 року

За які заслуги відзначила влада цих людей – нехай це буде їх особисте.
Але чи хтось з цих закарпатців відмовиться від цього «відзначення», яке В.Янукович підписав відразу після розгону Євромайдану?»

Сьогодні, з огляду на „Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі...”, що Ви скажете про це Ваше «відзначення» в команді «відомих» закарпатців?
Особливо Коблика В.Й. з його позицією по пл. Народній?"

/ 1Павло Богдан: «У Словаччині дуже мало об'єктивної інформації про життя в сучасній Україні»
Сталінські табори не зламали силу духу міжгірця Василя Бряника
/ 5Як Дні «Дня» йшли до Ужгорода
/ 1Друга світова – особистий рахунок
/ 4Погрози розправи за підтримку Майдану змусили Саманту Рац покинути батьківщину
/ 2Чи буде в Ужгороді єдиний культурний центр?
/ 2Тарифомор
/ 7Місцями життя і звитяги Ференца Ракоці ІІ
Сорок днів без «Скіфа». Пам’яті Олега Сидора
/ 9Апостол непереможного духу
/ 7Віталій Постолакі: "Ми сподіваємося лише самі на себе"
/ 3Два кольори на полотні життя
Досі не реабілітований...
«Я отримав повістку в день свого народження...»
/ 4Хто розгатить «Тису»?
/ 6Самоочищення як запорука поступу
/ 5Що за ґута, що за фрас зворохобила «Домбас»?
/ 1„Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі...”
/ 6Від батька – до сина-4
/ 4Від батька – до сина - 3
/ 6Від батька – до сина-2
/ 4Від батька – до сина
/ 6Азійське нутро, або Чому ми не Європа?
/ 11Бізнес на свободі
/ 18Друга світова – особистий рахунок
» Всі записи