Цій світлині рівно чверть століття. Львів, пл. Степана Тудора, 5 жовтня 1988 року. Зліва направо: Віктор Неборак, Кость Москалець, Микола Рябчук, Олександр Ірванець та Петро Мідянка. Щойно оголошено рішення львівської влади про заборону проведення антоничівських читань саме на цій площі. Офіційні читання відбудуться і Львівському державному університеті. Однак, більшість учасників цього дійства такий розвиток подій не влаштував, тож самоорганізовані групи розділились і продовжили акції в різних куточках Львова...
Микола Рябчук, якому сьогодні виповнюється 60 років, потужно вплинув на формування кількох генерацій українських гуманітаріїв, насамперед, літераторів. Йому за це щира вдячність і найвищі ґратуляції. З любов'ю між Києвом і Ужгородом.
На Красному Полі...
На форелі в "Карпарт-Арті"...
В Ужгородському коледжі мистецтв ім. Адальберта Ерделі...
На Теребле-Ріцькій ГЕС...
Коментарі
Насамперед - важливо читати. І старе й нове. Чи варто жахатися? Аж ніяк. Бо втратимо надто багато з активного вжитку. До прикладу, коли я кажу: "Шляк би вас трафив", то категорично не бажаю вам зла. А етимологізуючи, не далеко й до звинувачень у замаху на життя...
Нічого не маю проти Ребрика. Я про те, що доцільно спокійно перечитати Старий Заповіт в частині діяльності Давида. І Ви вжахнетесь від біографії кумира.
п.Слов'янин, розуміє він це чи ні, напевно волів би, аби українці виглядали перед усім світом невиправними ідіотами. Саме такими, як нас хочуть видіти всі наші дорогі недоброзичливці. Наболіло. Крапка.
Я українець. Сповідую ідеї християнського націоналізму, які засадично сформулював о. Августин Волошин 1935 року, які своїм життям утвердив єпископ Іван Марґітич, які не є чужими і для Миколи Рябчука. "Наш націоналізм, - учив о. Волошин, - є християнський, який дивиться на рід людський, як на велику родину дітей Божих, як на велику соціальну одиницю, в якій суть менші одиниці, одиниці націй, держав, країв, громад і родин. Наш націоналізм знає ширшу і вужчу координацію, знає дальшу і ближчу солідарність... Наш націоналізм знає ступені любови, але не знає ненависти, не знає неґації любови..."
Для 3246
Існуює категорія людей "3246" як грантоїди від неукраїнських спільнот, нехай з суперукраїнською термінологією. Водночас, існує категорія "3246" як просто наївні люди, що піддалися впливу нерідної пропаганди. І перші , і другі - далекі від інтересів Вітчизни.
Бідний, же бідний, цей наш Слов'янин! На нього зі днів творення світу і одразу почали полювати "технологи". Невже має в собі щось особливо цінне. А так - і не помітиш.
Для 3246.
Нічого не потрібно міряти і мацати, потрібно бути просто патріотом своєї Батьківщини і не "вестися" на заморські технології, яким декілька тисяч років.
Слов'янин незабаром візьметься за міряння людських черепів. Все інше він уже перемацав.
"Від Рябчука, як від Давида, можна виводити родові дерева багатьох соціо-культурних та соціо-політичних явищ, і то не лише в Україні"
Хто не вважає українців сло"янською спільнотою, той "виводить" їх від "Давидова дерева"...
А потім частина гнилої космополітичної інтелигенції на щось ображається...
Іване Ребрику - Ви українець чи хтось інший?
Від Рябчука, як від Давида, можна виводити родові дерева багатьох соціо-культурних та соціо-політичних явищ, і то не лише в Україні. Самоідентифікований людиною світу, він є нею. І він є більшим українцем як громадянином України. Напрошуються алюзії до Ґедройця, Гавела ... Однак, все-таки це - Рябчук!
Якби такий Микола Рябчук жив не в Україні, а десь деінде, його інтелектуальна потужність була б оцінена невимовно краще. Деінде, тільки не тут. Його бачення нас саме в світовому контексті, повне відчуття своєї країни, розуміння коренів і глибини наших проблем - виняткові. Його ж політологічні тексти - супероб'єктивні та в науковому сенсі урівноважено безсторонні, та поза всім наділені відчутною емоційною силою. В цій справі він у нас - чи не єдиний справжній професіонал, оскільки непомічений бути забрудненим дрібним політичним угодовством, він є дійсний моральний та інтелектуальний авторитет. А ще він - добрий поет і глибокий прозаїк, високий інтелектуал, прозорливець, діагностик і інтерпретатор нинішнього часу в його зв'язку з минулим, послідовний “десоветолог” для нас, українців, а також малоросів. Микола Рябчук у всі часи виглядав несподіваним і ні на кого не схожим, і сьогодні він надто молодий у свої повні 60. "Мілош серед нас" - так про нього колись виразився один доволі відомий вітчизняний літературний критик. Рябчук - творець, і чи не найкращий з покоління семидесятників, оскільки зумів всебічно і повно реалізувати себе. Без нього не було би велемудрого часопису "Критика", без нього б навіть не сталося декого з наших знаних поетів і літераторів. Та що тут далі говорити. Краще візьміть до рук хоча б одну з написаних ним розумних книжок. Чи навіть маленьку таку книжечку: “У ліжку зі слоном (про українсько-російські асиметричні відносини)”, що її років зо сім тому видало видавництво “Ґражда”, коли він прочитав у нашому рідному університеті курс своїх політологічних лекцій. Може, таке читання краще з’ясує теперішні події в нашій державі. Пана Миколу ж залишилося тільки привітати з його ювілеєм і засвідчити йому глибоку повагу та шану.
Інтернет, звичайно, річ корисна, але нічого не варта без інтелекту. Миколу Рябчука Бог щедро цим крамом обдарував. А в пакеті додав якогось особливого маґнетизму, який не лише притягує, але й штовхає, куди без нього ти не поперся б. Звісно, згадати б тут Грицька Чубая, Олега Лишегу, Віктора Морозова, Ігора Римарука, Василя Герасим'юка, Миколу Матолу, Юрка Андруховича, Віктора Неборака, Івана Малковича, Петра Мідянку, [...] і Андрія Ребрика... Це дуже далеко не всі й лише з літературної тусовки. І є очевидним, що мова не про одне покоління (не про цілі, звичайно, покоління йдеться - "малесенька щопта"). Але на всіх нас Микола Рябчук хотячи/нехотячи вплинув потужно.
Приєднуюся до привітань Миколі. Це ж треба - без інтренету і жодного навязування сформувати ціле літературне покоління.