Людмила Іванова: "Театр – це моя єдина втіха і любов на все життя..."

Заслужена артистка України вже понад 55 років на професійній театральній сцені

Людмила Іванова: "Театр – це моя єдина втіха і любов на все життя..."

Сьогодні кожна її нова роль хвилює так само, як і в далекій юності, коли, закінчивши Дніпропетровське театральне училище, 1957 року молодою дівчиною потрапила на велику сцену в Харкові. А з 1962 року вона постійно перебуває в бурхливому театральному вирі Срібної Землі — Закарпаття, котрий закружляв її солодкими муками глибокого і правдивого перевтілення в образи щораз нових, зіграних нею героїв, котрих за досить довге творче життя в неї було понад 120 і кожен з яких досі мов би той єдиний — незабутній, вистражданий. З огляду на такий багатий досвід є, отож, про що поговорити з провідною актрисою Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв Людмилою Івановою.

Пані Людмило, що можете сказати про театральне життя нині вже далеких 60-х років минулого століття, коли ви починали? Чим воно відрізнялося від теперішнього?

— Скажу відверто: в ті роки на велику сцену потрапити було не так легко. Ішов процес природного відбору кращих з кращих, і театральна молодь старалася самокритично оцінювати свої здібності — всі ми систематично працювали над вдосконаленням акторської майстерності, щодня приглядалися до досвіду тих, хто вже встиг заінтригувати і підкорити перебірливого глядача.

Сьогодні, на жаль, цього майже вже не знайдеш — театральна молодь дуже часто страждає "зірковою хворобою", забуваючи, що природні здібності не так просто перетворити у професійний хист, котрим досконало володіють досвідчені майстри сцени. Трапляється, що молоді люди іноді необ`єктивно високо оцінюють свої можливості, часом навіть зневажливо ставляться до досягнутих копіткою працею успіхів представників старшого покоління.

В часи нашої юності основним критерієм визнання таланту був результат, виключно здобутий і показаний на сцені. Ми ніколи не дозволяли собі отримувати якісь легкі вигоди, чи привілеї "по блату" — і таке бачення ситуації було, як на мене, єдино правильним. Пам`ятаючи, що копітка праця — головне, я ще й сьогодні продовжую щодня працювати над тим, аби бути постійно в формі.

Які ваші прогнози щодо майбутнього театру, в якому працюєте?

— Вважаю, що сьогодні нам потрібно дуже зважено добирати репертуар. На сцену не повинні потрапляти випадкові п`єси. Та й копіювання репертуару інших театральних установ – хибний шлях. Потрібно шукати своє неповторне творче обличчя, і тоді не буде вистав-одноденок. Кожна нова, запропонована до постановки п`єса, як на мене, має бути обговорена в колективі, а не нав`язана кимось. Закарпатський облмуздрамтеатр в жодному разі не повинен бути подібним на когось, бо тільки власний знаковий і, що важливо, діючий репертуар здатен закріпити визнане в цілому світі творче кредо – високе мистецтво народжується там, де люди вміють добре працювати, любити і шанувати свій край.

Кілька років тому мені було дуже приємно на гастролях у Рівному, коли під час показу вистави «Судний час» за п`єсою закарпатського драматурга Івана Козака, в якій ішлося про трагічну долю Карпатської України та її Презилента Августина Волошина (нині — Героя України), в залі відбулося справжнє мистецьке свято. Рівненські глядачі по ходу вистави часто нагороджували нас гарячими оплесками, а по закінченні довго не відпускали зі сцени, засипаючи квітами. Від керівників міста та області на адресу закарпатських митців було висловлено теплі та щирі слова подяки. Таке не забувається дуже довго — це був дійсно творчий фурор.

У діючому репертуарі вашого театру є понад 30 різноманітних вистав за творами класиків драматургії, зарубіжних і сучасних українських авторів. Які з них ви б порадили переглянути?

— Серед найкращих я б назвала "Ретро" ("Шампанського і карету") за п`єсою Олександра Галіна, оперету «Танго для тебе» («Флірт і кохання») братів Шерегіїв, роман з народного життя «Дорога до раю» Дмитра Кешелі, нестаріючу класичну музичну драму «Назар Стодоля» Тараса Шевченка із неперевершеними «Вечорницями» Петра Ніщинського, комедії «Витівки Хануми» А.Цагарелі та «Американська рулетка» О.Марданя і багато інших. Більшість знакових вистав діючого репертуару поставлені народним артистом України Анатолієм Філіпповим — нашим головним режисером; вони не раз вдома і на гастролях отримували високі оцінки фахівців та глядачів. Сподіваюсь, що такою ж важливою в репертуарі стане і недавно поставлена одеським режисером Сергієм Гержиком (за його ж інсценізацією) вистава за повістю «Іван» нашого видатного земляка-письменника, лауреата Національної Шевченківської премії Івана Чендея «Що залишаємо людям?», прем`єра якої відбулася недавно і в котрій задіяні всі актори старшого покоління нашого театру на чолі з народною артисткою України Марією Харченко, яка навіть у свої красні 88 років успішно справляється з виконанням своєї ролі.

Що вам найбільше запам'яталося за роки роботи в різних театрах України?

— На початку творчої діяльності сталося так, що я, окрім Харкова, мала можливість зануритись у творче середовище ще кількох обласних театральних установ України і багато чого звідти почерпнула для себе. Правда, в житті, як на довгій ниві, було чимало злетів, здобутків, перемог, але траплялись і прикрощі, втрати, несподіванки. Мені, мабуть, дуже пощастило, бо доля подарувала багато творчих зустрічей і співпрацю з цікавими, непересічними особистостями. Саме тут, в Ужгороді, я отримала змогу багато чому повчитися у таких відомих діячів театрального мистецтва України, як Гнат Ігнатович, Марія Пільцер, Віктор Костюков, Ярослав Геляс, Марія Харченко, Анатолій Філіппов, Марія Сочка, Євген Шерегій, Кирило Марінченко, Віктор Аведіков, Наталія Лагодіна, Галина Ушенко, Іван Чуєнко, Андрій Вертелецький. Акторів, які й нині залишаються гордістю нашого театру. Я надзвичайно тішуся тим, що такі високі творчі особистості були в моєму житті.

Дякую долі, що на театральній ниві зустріла й свого коханого чоловіка, ветерана війни Володимира Іванова, котрий теж був непересічним майстром сцени, але, на жаль, недавно відійшов у вічність...

Чим вас привабило Закарпаття, та так, що назавжди залишилися жити і працювати на його теренах?

— Цей надзвичайно мальовничий край давно зачарував мене не тільки своєю справді райською природою, але й, у першу чергу, завзятими та гостинними людьми, котрі вміють не тільки добре працювати, але люблять і знають творити, цікаво відпочивати, зберігаючи свої чудові звичаї та обряди. Багатонаціональна структура Срібної Землі не заважає цим людям жити в мирі, любити всіх, хто до них прийшов з добром, і толерантно відкидати кожного, хто нехтує їхніми давно усталеними традиціями.

Пані Людмило, цікаво, яким ви бачите майбутнє театру в місті над Ужем?

— Переконана, що в творчому відношенні нашому колективу під силу будь-які нові постановки. Класичні вони чи сучасні – немає значення. Останнім часом ми перебуваємо на творчому підйомі. Закарпатські актори і працівники інших театральних цехів не раз доводили це своєю працею. І все ж таки проблеми є. Вони виникають, як правило, там, де починається економіка. Часто, наприклад, після здійснення постановки тієї чи іншої п`єси, в якій задіяно багато виконавців, виявляється, що цей твір на гастролі вивозити невигідно, особливо по області в наші віддалені від Ужгорода райони. Бо значно подорожчало пальне, інші матеріали, а це — додаткові витрати. Спонсорів та меценатів знайти ой як важко, а обласний бюджет сьогодні, в часи постійних економічних потрясінь, не витримує подібних перипетій. І все ж хотілося б, аби місцеві органи влади частіше звертали увагу на вирішення театральних проблем, щоб нам більше допомагали у подоланні економічних та деяких інших негараздів.

А нашим майстрам красного письменства, мабуть, потрібно активніше творити нові сучасні драматичні шедеври, щоб у репертуарному портфелі режисерів рідного театру завжди були нові п`єси, які порушують і висвітлюють злободенні теми нашого іноді не зовсім райдужного сьогодення. Назріла, очевидно, і потреба оголошення в області конкурсу на найкращий драматичний твір про наш край та про його неординарних людей – творців сьогодення, котрі живуть і працюють поряд з нами. Глядач, мабуть, теж давно чекає нових творчих знахідок. А такі твори в Україні є. Прикладом цьому може слугувати недавно виданий чудовий прозовий твір сучасного мукачівського письменника Мирослава Дочинця — роман "Вічник", котрий спонукав замислитися над філософією людського буття.

 
Василь Кобаль
18 червня 2012р.

Теги: театр, артистка, Людмила Іванова

Коментарі

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи