Вода і Закон

Але перш, ніж почати, кілька слів про посаду сільського голови в умовах політичної, економічної, законно-правової, морально-етичної ситуації, яка панує в нашій державі та суспільстві протягом останніх десятиліть. Посада ця надзвичайно вразлива і непроста. На виборах своїм односельцям в запалі кампанії чого тільки голова не наобіцяє: і ремонт вулиць, і освітлення, і водопровід, і ремонт чи будівництво садка… Бо в селі куди не ткни – не промахнешся. Однак, перше, що чує сільський голова після обрання його на посаду – нема коштів: криза, слабий бюджет, «проблем і без твого села вистачає». При цьому, в районі з гіркою бідою щось таки робиться. Значить, робить висновок голова, потрібно шукати підходи. Починає шукати, бо ж село чекає, має на тебе надію. Йде голова до голови одного, другого, - влада у нас районна двоголова: райрада, райдержадміністрація. І принцип тут, на жаль, не той, що одна голова добре, а дві краще, бо між тими головами, зазвичай, перманентні війни ведуться: економічні, політичні…, а ще «характерами не зійшлися». Тут сільському голові необхідно діяти обережно: проявляти мистецтво дипломатії, перлини життєвого досвіду, щоб не напоротися на міни. Бажано при цьому поєднати три шляхи: грамотно і систематично складати і направляти звернення, прохання, відношення, старанно їх реєструючи, об’єднати для консолідованих дій депутатів від села і шукати особистої симпатії та зацікавленості голів.

Ну як можна зацікавити голову-політика – вступити в його партію, створити в селі партійний осередок, прослідкувати на виборах, щоб процент голосів дотяг до запланованого. Партія, у свою чергу, може пролобіювати чи підтримати ті чи інші проекти, господарські задуми голови.

Голова-газда може попросити земельки чи укладення договору на виконання тих чи інших робіт особами, близькими голові партійно, дружньо, родинно… Є, звичайно, й інші нюанси, які необхідно забезпечувати, шукаючи шляхів до сердець. І тут вже бажано не переборщити, бо є ще органи, які переймаються законом: КРУ, міліція, прокуратура, податкова і т. д. І тут теж своя специфіка відносин: від товарно-фінансових (голод) до забезпечення показника для звітності (погони).

Звичайно, голова якщо може, то прикриє. А якщо не зможе, якщо ситуація в країні змінилася (а вона міняється частіше, ніж погода) чи ти просто став небажаним, не своїм, бо багато знаєш, десь не так висловився чи в особистій, чи інших розмовах. І в такі хвилини ти раптом розумієш, що залишився сам, що нікому ти вже не потрібен: ні «друзям», ні «шефам», ні виборцям… Що забули про відремонтовані вулиці, проведений водо-провід, відремонтовану школу… І замість вдячності тільки шалена заздрість: нажився, бо розпродав, приватизував, влаштував і т. д і т. п. І нікому справи немає до тих емоцій і образ, які в цей час тебе душать і рвуть серце. Всі відступили, всі зрадили… Можна цього всього, звичайно, не робити і не влазити в борщ. Пробути свою каденцію, штани на різного роду засіданнях попротирати, руками порозводити, на державу та районне начальство попеняти. Але тоді питання – для чого ти йшов на голову? Це питання лунатиме на вулицях твого села, в компанії друзів, які підтримували на виборах, вдома від люблячої дружини, на одинці з собою. І воно насправді дуже глибоке питання, що зачіпає основи твоєї особистості… Але, можливо, ми намалювали занадто трагічну картину, можливо, в деяких випадках все і легше, і веселіше відбувається. Однак, коли ми сиділи навпроти колишнього малокопансьокого голови і дивилися в його розгублені очі, то саме така картина чомусь малювалася.

- До того, як стати головою села, я працював на залізниці, на міжнародних поїздах. Починав провідником, а закінчував роботу начальником поїзду. Підприємство базувалося в Москві і коли Союз розпався, я залишився без роботи.

- Сім’я?

- Маю дружину, двох дітей: сина і дочку, обоє дорослі.

- З чого все почалося?

- Почалося з перевірки. Проводили перевірку Буківської сільради, а позаяк у нас по сумісництву на пів окладу працює лікар, то перевірили правильність його фінансування і нашою сільрадою. Перевірка здійснювалася виноградівським УБОЗ, а саме Киреком Петром Петровичем. Проводячи перевірку, Петро Петрович довідався, що село має централізоване водопостачання. І паралельно Петро Петрович вирішив перевірити чи правильно документально оформлено наше водопостачання.

Михайло Степанович нам пояснив, що частина водопроводу в їх селі почала працювати з 1975 року, коли була побудована школа в селі. Саме для її потреб силами колгоспу «Комунар» була пробурена свердловина. Через деякий час, позаяк утворився надлишок води, біля 70 дворогосподарств виявили бажання приєднатися до водопроводу. Люди самостійно провели собі воду і дуже раділи з цього приводу. Село Мала Копаня, як відомо, розташоване у гірській місцевості. З водою завжди були проблеми. Як розповів нам Михайло Степанович, для того, щоб забезпечити родини водою, люди змушені були копати колодязі, які заповнювали привозною водою. Обходилося «водопостачання» за таких обставин від 400 до 600 гривень. Та ще й ґрунт піщано-гравійний «допомагав» споживати воду у пришвидшений спосіб. У 1990 році була створена малокопанська сільрада, до того село відносилося до Великої Копані, а на початку 2000-х років радгосп, як і більшість у районі сільських господарств, розвалився. Обслуговування свердловини і фінансування було вирішено передати новоствореній сільраді. У 2007 році питання центрального водопроводу стало гостро. Сільська рада ініціювала, а районна рада прийняла рішення про влаштування ще однієї свердловини. В два етапи були виділені кошти із районного бюджету для влаштування свердловини, створені кооперативи, за допомогою яких за людські кошти було закуплено труби і проведено воду до більшості обість. На початку 2009 року сільський центральний водопровід почав діяти. Гаряча, холодна вода в будинках, ванни, пральні машинки-автомати – напрацювання цивілізації стали доступні. Зараз в селі біля 200 користувачів, є двоє працівників, які обслуговують насоси, один кубометр води коштує 4 грн. Організаційні питання взяла під контроль сільська рада. І все було добре, поки не грянув як грім серед неба Закон в особі Петра Кирика.

-  У районі є сільські ради, які теж займаються центральним водопостачанням. І ми, коли організовували у себе, то цікавилися, який порядок і як це зробити найкраще. Ми якби надавали послугу населенню, для чого був створений спецрахунок звідки використовували кошти на водопостачання. На півтори ставки було прийнято двох працівників, які обслуговували насоси. За весь період (з 2009 року) не виникало питання, що сільрада повинна була мати спеціальний дозвіл на водопостачання. Ми навіть не знали, що такий дозвіл потрібен. Коли УБОЗ почав перевірку, він залучив до неї обласних екологів і гідронагляд, який здійснює нагляд за надрами. Вони в приписі написали, що сільська рада допустила порушення, бо немає спеціального дозволу на використання води. Нам пояснили, що якби сільська рада не займалася збором коштів - виходило б, що ми просто надаємо послуги і жодних питань не виникало б. Однак, враховуючи те, що наш бюджет дотаційний, ми не можемо обійтися без участі населення.

- А скільки платило населення?

- Починалося з гривні. Це тоді, коли ще населення не мало лічильників. Згодом ми ініціювали, щоб кожен придбав лічильник і, враховуючи ріст мінімальної зарплати, ціну енергоносіїв, останній раз прийняли тариф у розмірі 4 грн. Ми орієнтувалися на ціни, які є в інших сільрадах, а також у мі-сті. При цьому частину видатків брала на себе і сільська рада, бо коштів однаково не вистачало.

- А скільки у вас користувачів?

- Біля 200, але реально 180, бо є такі, що або не проживають, або ще проводять собі воду. Коли ми стали вивчати порядок отримання дозволів, то проконсультувавшись в райдержадміністрації, якою були ініційовані збори сільських голів по цьому питанню, прийшли до висновку, що необхідно при сільраді організувати комунальну службу. Вивчивши ситуацію комунальних служб у нашій державі та зокрема в районі, виявилося, що вони всюди збиткові і потребують додаткової підтримки з бюджетів. На моє переконання, наша сільська рада комунальну службу на тих 200 користувачів ніяк не потягне, а отже витрати ляжуть на плечі мешканців села. Бо в цьому випадку необхідно утримувати ще й керівника, бухгалтерію і т. д. А отримавши цей дозвіл, звичайно, це потягне за собою звітність, відповідні податки. На горловині необхідно теж встановити лічильники. Коли я зробив аналіз, то зрозумів, що нам майже половини бюджету не вистачить, щоб виконати умови цього припису. Я розумію, що якщо є закон, то його необхідно виконувати, але ж закон приймався не по Малій Копані, де 1200 мешканців, а по Україні, по-друге, наші обранці могли його досконально і не вивчити при голосуванні. Я був у голови райдержадміністрації Тетяни Дмитрівни, був у голови райради Олега Вікторовича, був у в.о. начальника міліції Дорчинця, але все звелося до того, що закон необхідно виконувати. Разом з тим, ми дізналися, що у 2010 році був указ президента, згідно якого населення, яке використовує воду для особистих потреб, має право отримувати її без спеціальних дозволів, якщо свердловина не дає більше 300 куб. води на добу. Можливість нашої свердловини 90-100 куб. води на добу. Тому на сесії сільської ради ми вирішили, щоб не зупиняти водопостачання села, бо по логіці закону, який ми порушуємо, його відразу треба припинити, зібрати збори селян і запропонувати населенню створити кооператив, який би взяв на себе забезпечення водою поки всі організаційні питання не утрясуться.

- То це вихід.

- Так. З одного боку. Але, щоб цими питаннями займатися, людина повинна бути вільною, ніде не працювати, гроші за роботу не отримувати, бути патріотом села, знаючи, що робиш добру справу. По досвіду знаю (ми починали з кооперативу), що надовго таку людину не вистачить. На тій же сесії сільської ради я написав заяву на звільнення.

- Поясніть, чому?

- Знаючи всі проблеми, які пов’язані з організацією цієї справи (я не дуже вірю, що люди самі справляться з цим завданням), до того ж, знаючи намагання зробити мене корупціонером, я вирішив у такій якості з посади, на яку мене люди обирали, не йти. До того ж, чесно скажу, що я вже за 4 терміни психологічно стомився.

- У вас син бізнесмен, ви, наскільки нам відомо, є членом партії ЄЦ. Це не могло додатково вплинути на ваше рішення, адже ми знаємо, що в Україні зараз існує виняткове правосуддя для «своїх» і «чужих», є політична доцільність чи недоцільність, знаємо непросте положення, в яке потрапив бізнес з його залежністю від різних факторів, від політичних до кланово-сімейних. Адже поряд з вашим селом протікає річка Тиса, де не припиняються беззаконні дії, як про це повідомляють ЗМІ і районні депутати, по забору піщано-гравійної суміші, але ні обласні екологи, ні гідро-нагляд, ні Петро Петрович з Виноградівського УБОЗУ цим чомусь не цікавляться.

- Я ніколи не був ярим противником якоїсь політичної сили, для мене важливо, щоб в селі щось робилося. Я звернувся до Тетяни Дмитрівни і вона нормально поставилася, ініціювала зустріч з начальником міліції.

- Питання вирішилося?

- Поки що ні. Єдине, що мене турбує, це те, що коли нам надали припис з недоліками, то зазвичай дають якийсь термін для їх усунення, а тут відразу почали на мене збирати документи, характеристики і готувати, як мені стало відомо, відкриття кримінальної справи.

- А як ви думаєте, чому?

- Не знаю. Може хочеться на одній людині зробити показника, бо якщо візьмуться за всіх голів, хто має таке ж порушення, то що буде в районі? Адже якщо в суді доведуть, що є порушення закону про корупцію, то мене звільнять по статті.

- Тоді й інші голови під ударом?

- Так. Вони теж можуть за мною піти.

- Виходить, міліція обрала шлях, аби на тих 5-6 голів район обезголовити?

- Я думаю, що такі молоді люди, як Петро Петрович Кирик, якому не знаю чи виповнилося 30 років, і ті молоді, що за ним стоять, чи від браку досвіду, чи з інших причин, просто не думають, що роблять. Адже не всяким законом життєву ситуацію виміряєш. Може вони просто не розуміють, що це значить бути в селі без води. По телевізору бачимо, що уряд рекламує програму «Питної води для України», на здійснення якої планують витратити колосальні кошти. А тут навпаки все ускладнюють, та ще й криміналізують. Тим більше, що у нас все прозоро і видно, що ніхто гроші не крав на сільській раді. Неприємна ситуація. У кожного буде своя думка з цього приводу, хтось, може, й радіє.

- Як ви прогнозуєте подальшу ситуацію навколо вас? Адже справу таки відкрили?

- Буду захищатися, але вже не як сільський голова.
 

В неділю, 22 січня, в селі відбулися збори громади. У клуб зібралася небувала кількість мешканців села, місця всім не вистачало. Люди обурювалися, протестували, виявляли незгоду з діями влади і міліції. Там і прийняли рішення створити кооператив, а також звернення до президента, Верховної Ради і у інші високі інстанції з приводу ситуації.

На закінчення

Ситуація, звісно, виглядає ідіотично. Це якщо дивитися в лоб. Але життя вчить шукати причини не тільки на палітурці справи, а й заглиблюючись та вчитуючись в те, що написано дрібним малодоступним шрифтом. Тому звернувшись до людей, знаючих цю ситуацію з інших ракурсів і положень, ми дізналися наступне. Михайло Степанович, як людина бувала і досвідчена, у якої попереду можливе спілкування із слідчим та незабутні враження від українського судочинства (пан ще в суді не був), звичайно, не все нам розповів. Бо це не перша проблема, яка виникла у шановного екс-голови з нашими доблесними правоохоронцями. Тягали Михайла Степановича і по земельним питанням. І хоч рішення по тим питанням приймалося в далекому 1992 році і стосувалося земель за сільськими межами, але проблеми прийшлося гасити у спосіб, на жаль, загальноприйнятий. Згодом цими питаннями зацікавилася обласна прокуратура і знову прийшлося дати. А тоді вже, як відомо, спрацьовує ефект «дійної корови», що цілком пояснює непримиримість і принциповість. А коли сеанси «доїння» співпадають з непростою економічною та дуже неординарною політичною ситуацією, саме час згадати про спокій і втому.

Пан голова сказав, що, можливо, хтось і зрадіє, коли він піде. Можливо, і зрадіє. Але сумувати, як на наш погляд, приводів набагато більше. Не важко знайти «принципових» виконавців закону, і їх в нашій країні «міліцейській», як дехто називає, стає все більше і більше. А де нам знаходити голів, які проведуть воду у село? Адже вода у всі часи означала ЖИТТЯ. А що означає ЗАКОН на певних історичних етапах ми, на жаль, теж знаємо.

Володимир Мочарник

Теги: сільський голова, Мала Копаня

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати