Великі ужгородці. Мігай Фінцицький в історії Ужгорода

Коли ми заходимо у фойє Ужгородської міської ради, перед нами постає галерея портретів міських голів, чи то пак, як їх ще сьогодні називають, мерів. Однак представлені там лише керівники обласного центру радянських часів та років незалежності України, хоч і до того наше місто мало багатьох управителів, котрі заслуговують на те, щоб громада знала про них більше. Одним з таких був направду великий ужгородець Мігай Фінцицький.

Великі ужгородці. Мігай Фінцицький в історії Ужгорода

Ужгород вже у ХІІІ ст. став центром Ужанського комітату, управителі якого — жупани —  й призначали старостів. Називалася посада міського старости полгармештер (polgármester). Лише згодом міських управителів почали обирати депутати і городяни, проте в усі часи вважалося, що полгармештером може стати лише людина знана і достойна, яка вже раніше чимало зробила для блага містян.

Хоч не корінний, але ужгородець

Одним із таких шанованих керівників Ужгорода був відомий в Угорщині (до складу якої у ХІХ ст. входив Ужгород — адміністративний центр Ужанського комітату) Мігай (Михайло) Фінцицький. Його знали в місті як освічену людину, адвоката, плідного фольклориста, історика, а ще більше — як перекладача на угорську мову творів російської класики. У кріслі міського старости він побував двічі: з 1890-го по 1894-ий роки та з 1904-го по 1916-ий.  З обов’язками градоначальника він справлявся перфектно, мав авторитет у людей і протягом своїх каденцій демократично вислуховував кожного з критикою на свою адресу. Не любив сенсацій, позування, зате поважав своїх підлеглих, жителів міста, а Ужгород любив понад усе, хоч корінним ужгородцем і не був. Можна довго хвалити його толерантний характер, працьовитість, однак, мабуть, краще за всі слова скаже той факт, що на посаду полгармештера його знов обрали, коли він мав уже 72 роки!

Народився Мігай Фінцицький 22 вересня 1842 року в селі Чепель Ужанського комітату (нині це територія Словаччини). Шкільну та гімназійну освіту, починаючи з 1850 року, він опановував у Малих Капушанах, Ужгороді (тодішньому Унґварі), Пряшеві, Еґері, знову в Унґварі. Потім учився в Будапешті — у 1867-му Фінцицький закінчив факультет права Будапештського університету, після чого приїхав молодим юристом до Ужгорода, де відкрив власну адвокатську контору. Вже тоді він був досить відомим як літературний діяч і перекладач. Його талант проявився ще в гімназійні роки, при сприянні Йожефа Сворені, директора Еґерської гімназії, ієромонаха Цисторіанського чину, котрий наставляв його на творчу працю. Фінцицький часто і з любов’ю згадував свого першого наставника, добре знаного в літературних колах Угорщини. Але той був не єдиною відомою літературною постаттю, з якою товаришував Мігай Фінцицький. У молоді роки він познайомився з іншою поетичною знаменитістю — Яношем Ороні, до якого приїздив у Нодь-Кереш.

Юрист із талантом літератора

Пишучи літературні твори ще гімназистом, він надсилав свої перші спроби у газету «Фелвідек» (Felvidék), попередницю газети «Унґ» (Ung) — першу громадську газету нашого міста. І тут, в Ужгороді, почав свою активну творчу діяльність, привернувши до себе чималу увагу в тогочасному літературному середовищі. У 1867 році Товариство імені Кішфолуді видало його першу працю — переклад творів російських поетів і письменників. Тоді ж у Пештському журналі жіночих мод «Holgydivatlap» з’явився його переклад повісті Пушкіна «Станционный смотритель». У 1869 році в газеті «Гозанк» (Hazánk – «Батьківщина») була надрукована праця «Один казковий російський поет». Багато працював молодий юрист і над іншими перекладами російської класики. Наприклад, у 1871 році в журналі «Képesvilág» («Світ  ілюстрацій») вийшов його переклад «Боярина Орша» Лермонтова, а в 1874 році у «Спогляданні» (Fidyelő) побачив світ унікальний переклад на угорську «Тараса Бульби» Гоголя.

Окрім перекладацької діяльності, Мігай Фінцицький багато років присвятив збиранню угорського, руського фольклору — казок, приповідок, які часто публікувалися в періодиці. У 1870 році Товариство ім. Кішфолуді видало його збірку «Угорсько-руські народні пісні» (Magyar-orosz népdalok), а наступного року в Ужгороді вийшов двотомник перекладів «Російські оповідання» з творами Пушкіна, Тургенєва, Сологуба і Кукольника. У 1912 році планувалося видати рукопис зібраних Фінцицьким у молоді літа народних казок, та на перешкоді цьому стала Перша світова війна. Лише у 1970-му були видані угорською мовою записані ним руські казки (A vassoru indibába), а 1974 року трудами Юрія Шкробинця ці казки були перекладені на українську і видані окремою книгою під назвою «Таємниця скляної гори. Закарпатські народні казки, зібрані М. Фінцицьким».

Писав Фінцицький і публіцистику. В 1876 році він був редактором ужгородської газети «Унґ», яку очолював і пізніше — з 1883-го по 1891-ий роки. Перу цього талановитого юриста належить також історичний нарис про Ужанський комітат, виданий у багатотомній Енциклопедії Австро-Угорської монархії (Das Unger Comitat) 1900 року. Фінцицький був активним членом Літературного товариства ім. Дєндєші (з листопада 1911-го до своєї кончини у січні 1916 року), яке було засноване 10 листопада 1906 року під головуванням Мігая Романця, директора Ужгородської королівської гімназії.

Фінцицький очолював Ужгород 16 років

Починаючи з середини 1880-х років, Мігай Фінцицький все більше віддається не літературі, а адвокатській і громадській діяльності. Як ми вже згадували, він ставав міським управителем двічі і загалом на цій посаді пропрацював 16 років. Про його діяльність можна дізнатися з опублікованих ним же трьох випусків звітів (Polgármetsteri jelentés Ungvár város közállapotaról) 1907-го, 1909-го і 1912-го років, де він подає цікаві дані з історії та розвитку міста. Ясна річ, за масштабом той Ужгород був скромніший від нинішнього. Скажімо, якщо у 1891 році в ньому нараховувалось 11 808 мешканців, котрі проживали у 1 308 будинках на 34-х вулицях, то, згідно з переписом 1911 року, ужгородців було вже 16 044. Опираючись на документи і спогади Фінцицького про тогочасний стан Ужгорода, бачимо, що саме при цьому міському старості було розпочато будівництво нової Ужгородської королівської гімназії (завершена 1895 року), де в наші дні міститься хімічний факультет УжНУ. У 90-х роках ХІХ ст. з ініціативи мера було розпочато будівництво каналізаційної системи з трубчатих бетонних конструкцій. У 1893 році акціонерне товариство «Ужанська залізниця місцевого значення» проклало колію Ужгород — В. Березний, а 1904-го — колію до Ужка і далі на територію Галичини. Пізніше, у 1912 році, було прокладено залізничну колію Ужгород — Ваяни, що з’єднувала долини річок Лаборця й Ужа. 1894 року по вулиці Берчені міські служби знесли останню хижу, криту соломою, після чого модерн прописався на всіх околицях міста. Уже в 1891 році ужгородці мали 83 двоповерхових і два триповерхових будинки. У 1902 році в місті засновано греко-католицьку жіночу вчительську семінарію. 1900-го відкрито керамічну школу на місці колишнього готелю «Паннонія» по вулиці Пивоварній (пізніше вулицю перейменували на честь учня цієї школи Еде Самовольського, відомого угорського скульптора, автора пам’ятника Габору Дойку, встановленого у 1909 році на території гімназії).

У 1894 році міська влада зініціювала заснування Ужгородської акушерської школи (тепер це корпус Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології), сама ж обласна клінічна лікарня була побудована 1913 року, коли її директором був Ендре Новак. У 1891—1892 роках у місті виросла будівля м’ясокомбінату на вул. Собранецькій, що спочатку діяла як скотобійня.

Імпозантна будівля єврейської синагоги у мавританському стилі (тепер обласна філармонія) також була зведена за Фінцицького (у 1904 р.), а в 1908-му свій молитовний дім отримала й міська громада євреїв-хасидів (нинішня будівля «Укретелекому» біля СШ №1). З 1904 року походять і будівлі школи мистецтв на площі Шандора Петефі, відновленої ЗОШ № 4, АНВК на вул. Підгірній. Тоді ж почали функціонувати два перші в історії міста дитячі садочки.

У день його похорону в місті вивісили чорні прапори

На посаді міського старости Мігай Фінцицький багато зробив для розширення земельних володінь міста, приділяв чимало уваги його розбудові й озелененню. За його каденцій, у 1912 році, був побудований центральний провінційний монастир отців Василіан (тепер у його стінах розміщується фізичний факультет УжНУ). Будувалися тоді й житлові будинки в сецесійному стилі (ХІХ — початок ХХ ст.ст.) як у правобережній, так і лівобережній частинах міста, причому робилося це так добротно, що ще й нині не дивина угледіти на будинках по вул. Собранецькій дати «1893», «1895». Для оздоблення фасадів використовувалася переважно клінкерна цегла жовтого кольору. Проводилося мощення окремих вулиць річковою галькою, на них встановлювалися перші електричні ліхтарі (ще 1893 року міська управа оголосила конкурс на будівництво електрозаводу). Десь тоді розроблялися й проекти міського водогону. Окрім нинішнього пішохідного, у 1905 році був збудований і міст залізничний, який тоді стояв на дерев’яних опорах. Біля гонведської казарми по вул. Добрянського (нова казарма виросла 1902 року по вул. Доманинській (нині – Другетів)) з’явилася міська пожежна станція, у штаті якої нараховувалося п’ять професійних вогнеборців та сорок добровольців.

Загалом зі звітів Мігая Фінцицького можна почерпнути ще багато даних про розвиток міста, зокрема про політичне життя Ужгорода, суддівство, роботу управи, майновий стан жителів. Звичайно, не всім подобалося його керування. Відомо, що навколо нього точилися інтриги, пов’язані з небажанням голови комітатського управління Йожефа Терека бачити його на цій посаді. У 1894 році Фінцицького з посади зняли, та невдовзі, попри антипатію наджупана й піджупана Ужанського комітату, депутати міської ради знову обрали його старостою міста. Ним він і перебував до 74-літнього віку, власне, аж до останнього дня свого життя.

27 січня 1916 року, в день його смерті, на будинках міста висіли чорні прапори. 30-го січня газета «Унґ» опублікувала некролог, у якому згадала його як достойного керівника Ужгорода. Похорон за римо-католицьким обрядом відбувся 29 січня, поховали народного старосту на Кальварії, у правій частині кладовища неподалік Хреста Господнього, поруч із місцем поховання дружини Ліни Лам, котра померла ще у 1893 році. По завершенні обряду пройшла панахида, на якій із прощальною промовою від міської управи та урядовців виступили міський радник Ендре Корлат і представник літературного товариства ім. Дєндєші Балінт Мадяр. На могилу лягло багато вінків від рідних, громади міста, жупанату й міської управи, пішого цісарсько-королівського полку, Ужгородської торговельної школи тощо. Численні учасники траурної процесії дуже урочисто прощалися зі своїм шанованим багаторічним старостою Ужгорода, який щиро служив рідному місту й людям.

На будинку № 23—25 по вул. Духновича, де тривалий час проживав Мігай Фінцицький, у 90-х роках минулого століття була встановлена тимчасова меморіальна табличка, яка нещодавно безслідно зникла. Не хочеться, аби це стало початком публічного забуття цієї видатної особистості, про яку нам і так відомо зовсім небагато. Зокрема, якщо про свою роботу Мігай Фінцицький і залишав спогади, то про родину його знайти відомості не вдалося зовсім. Втраченим можна вважати і родинний архів старости, на згадку про якого залишилася хіба що одна фотографія.

Людвіг ФІЛІП, краєзнавець

28 листопада 2011р.

Теги: Фінцицький, полгармештер

Коментарі

istvami 2012-11-27 / 18:21:42
После 1945 советы сделали все чтобы предать историю Подкарпатья\Закарпатья забвению. К счстью времена меняются. Мои поздравления г. Филипу.

Русин 2011-11-29 / 00:00:16
Гратуляція честованому пану - Людвігу Філіпу.
Унікальний чоловік, побільше б таких.


Ужгород
Публікації:
/ 1Справа професора Івана Запісочного живе. До 95-річчя від дня народження вченого
Від 29 травня в Ужгороді діятимуть пришкільні літні табори та мовні школи
Еволюція української освіти: від комсомольських організацій до демократії
Одяг із "других рук" цієї зими буде зігрівати багатьох ужгородів. Чому зростає популярність "секонд-хендів"
"Я тут знайшов себе", – казав про свою участь в АТО почесний громадянин Ужгорода посмертно Василь Варга
/ 1Лев Луцкер: "У моєму серці Ужгород завжди залишається казковим"
/ 6Для повноцінної реконструкції всієї системи водопостачання Ужгорода потрібно 360 млн євро
/ 2"Дорогі" школярі: сезон розпочато
Ужгород за рівнем забруднення атмосфери перебуває у другій десятці українських міст
Понад 16,5 млн грн субвенції з держбюджету в Ужгороді спрямують на ремонти доріг і фасадів та реконструкцію водогону
Ужгородці боргують за обслуговування ліфтів 3,5 млн грн
Мінеральну воду на території дитячої лікарні в Ужгороді знайшли випадково, коли бурили свердловину
Ужгород із німецьким Дармштадтом обмінюватимуться учнями й учителями
У липні рівень забруднення повітря в Ужгороді традиційно сягне найвищого піку
60 років спільного життя: подружжя ужгородців відсвяткувало діамантове весілля
/ 1Випускний за ціною відпустки за кордоном чи міні-весілля: скільки коштує шкільне свято в Ужгороді?
Безпритульні тварини – результат безвідповідального ставлення до них
Німецьку мову в Ужгороді вивчають понад 4 тисячі учнів
У трьох школах та угорській гімназії Ужгорода планують добудувати ще два поверхи
/ 3Керівництво Ужгорода налаштоване системно протидіяти стихійній торгівлі
До 35-річчя "Електродвигуна". Нині левову частку своєї продукції підприємство постачає до держав Євросоюзу
Триває підготовка до зміни тарифів на обслуговування багатоповерхівок Ужгорода
Ужгород на 90% готовий до зими
/ 1В Ужгороді дітям дали імена Золушка і Наці
Притулок для тварин в Ужгороді відкриють на початку серпня
» Всі записи